Колофон у «Слові о полку Ігоревім»
Згідно із приписами для творів у давньому і середньовічному світі був так званий Колофон, який розміщався на кінці твору, він подавав в першу чергу дату написання твору, а також часто, але не завжди, ім’я автора.
Це досить дивно, що дослідники «Слова» від часів його появи у 1800 р. по сьогодні не розпізнали Колофону. Як відомо, «Слово» насичене риторичними тропами, а особливо метафорами і метоніміями. Це, мабуть, було причиною, чому Колофон «Слова» не був розпізнаний. Подаю текст Колофону:«Пѣвше пѣснь старымъ княземъ,
а потомъ молодымъ пѣти:
“Слава Игорю Святъславличю, буй туру Всеволоду, Владимиру Игоревичу!”»1
Як свідчить «Слово», у поході Ігоря Святославича 1185 р. брали участь: його брат Всеволод буй тур із Трубчевська, його племінник Святослав Ольгович із Рильська, а також сини Ігоря — Олег і Святослав2. В поході брав теж участь старший син Ігоря Святославича —
Володимир із Путивля, але з причин, які будуть подані понижче, автор «Слова» не вважав за відповідне подати Володимира Ігоровича як члена походу.
У Колофоні чітко підкреслюється, що треба писати «Славу» двом генераціям Чернігівських князів: старим князям, а пізніше молодим. Хто старі князі, у Колофоні названі, — це Ігор Святославич і його брат буй тур Всеволод. Молодшу генерацію репрезентує тільки Володимир Ігоревич, якого не можна було назвати учасником походу Ігоря Святославича. А чому ж тоді він був названий? Єдина відповідь, що він був пов’язаний із іншим походом. У поході 1185 р. Володимир грав дуже не героїчну роль. Він ще до походу був заручений із дочкою головного хана Половців — Кончака. Свій побут «у полоні» Володимир Ігоревич використав для того, щоб одружитися із Кончаківною і жити з нею подружнім життям. У них невдовзі народився син Ізяслав, і в році 1187, коли дитині вже можна було подорожувати, Володимир Ігоревич разом із половецькою дружиною Кончаківною та їхнім сином Ізяславом переїхали на Русь3.
Ігор Святославич був честолюбною людиною і не міг знести того, що Чернігівський великий князь Ярослав Всеволодович, як голова Чернігівської династії, передавав до «Літопису князів Руських» інформації про події в усіх землях Великого князівства Чернігівського. Ярослав Всеволодович, як і його брат Київський великий князь Святослав Всеволодович, що походили із нашої лінії Чернігівської династії, дуже критично оцінили самовільний похід Ігоря Святославича, без згоди великих князів Київського і Чернігівського. Крім того, у літописній статті, яка була відредагована вже 1187 р., а опісля заховалася в Лаврентіївському літописі4, Ярослав Всеволодович піддав сумніву воєнні здібності Ігоря Святославича і вважав, що причиною поразки походу 1185 р. була неталановитість у військових справах Ігоря Святославича. У1198 р. помер великий князь Чернігівський Ярослав Всеволодович, і, згідно із структурою спадкоємців, Ігор Святославич став великим князем Чернігівським. Якраз у цьому часі готувався Видобицький літопис, до якого Ігор Святославич вирішив подати свою версію походу 1185 р., де він спростував негативну оцінку походу 1185 р. Тут йому допоміг його приятель, який мав літературний хист зробити це (про його ім’я йдеться у другій частині цієї праці).Коли виявилося, що стаття для «Літопису» цілковито задовольнила Ігоря Святославича, він попросив свого приятеля написати в поетичній формі про цю найважливішу подію його життя5, але «Слово» було вже готове. Ігор Святославич помер 29 грудня 1201 р.6 Перед автором повстала дуже важлива проблема: що робити? Новий Чернігівський князь Всеволод Чермний (t 1212) походив з іншої лінії династії і не був зацікавлений у прославленні Ігоря
Святославича, отже, від нього автор не міг очікувати ніякої нагороди. Але в той час жив ще син Ігоря Святославича, Володимир, який був його найстаршим сином і очолював одне із розгалужень Чернігівської династії. Проте тут була одна трудність: у самому «Слові», як вище подано, Володимир Ігоревич не названий, з тої причини, що він у полоні одружився із донькою Половецького хана Кончака.
Кінець кінцем можна було рятувати ситуацію: додати до твору новий Колофон, щоб не міняти його тексту. Володимир Ігоревич був сином доньки Ярослава Осмомисла, Галицького великого князя, яка виступає в «Слові» як Ярославна. У 1198 р. помер спадкоємець Осмомисла Володимир Ярославич, із багатого Галича, не залишивши законного спадкоємця. Князі відгалуження Руської династії почали готуватися до захоплення Галицького князівства. Поміж претендентами були сини Ігоря Святославича, онуки Осмомисла, — отже, автор «Слова» знайшов чудовий вихід. Володимир Ігоревич вирушив тепер у військовий похід на Галич, як колись його батько Ігор Святославич проти половців. А тому, що похід Ігоря Святославича вже прославлений у «Слові», тепер треба створити «Слово» про Володимира Ігоревича як героя. Власне Волинський великий князь Роман Мсти- славич (1199—1205 рр.) зрозумів «Слово» як твір пропаганди на прославлення Володимира Ігоревича і посадив у тюрму автора «Слова»7.1 «Слово». — С. 31.
2 Ibid. — С. 11, 14, 20 («4 солнца», «молодая мѣсяца, Олегъ и Святъславъ...»), 19 («два сокола»).
3 Ibid. — С. 428; див. ще: Прохоров Г. М. Владимир Игоревич // Энциклопедия «Слова». — Т. 1. — С. 206—208.
4 Прохоров Г. М. Летописные повести о походе Игоря Святославича на половцев // Энциклопедия «Слова». — Т. 3. — С. 151—158; спеціально: С. 152—153.
5 Див. ч. II, розділ II цієї праці.
6 Прохоров Г. M., Творогов О. В. Игорь Святославич // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 236—241. В Лавр. лет. — Стовп. 417 подається: «Преставися князь Черниговьскыи Игорь»; в Ипат. лет. дата смерті Ігоря Святославича не подана, вона теж не названа в Любецькому Синодику (див.: Ипат. лет. — Прим. 6. — Стовп. 238), можливо, це кара за похід Ігоря на Тмуторокань (див. розділ IV, ч. II цієї книги). Деякі літописи, зокрема Воскресенський і Никонівський, подають дату смерті Ігоря під роком 1202. Дата 29 грудня 1202 р. подається в «Энциклопедии «Слова» (див.: Прохоров Г. M., Творогов О. В. Игорь Святославич // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 236). Зате Л. Махновець в іменно-особовому покажчику до свого перекладу Іпатіївського літопису приймає дату смерті Ігоря-Георгія Святославича як 29 грудня 1201 р., але не називає свого джерела.
7 Див. ч. II, розділ III цієї праці.