«[Псевдо]наукова протоісторія» Сноррі Стурлуссона

У передмові до своїх двох основних праць — «Прозової Едди» (бл. 1120 р.) та «Круга земного» (бл. 1230 р.) — Сноррі Стурлуссон (1178—1241) подає власну географічну систему, а також в евгемеристичній формі — боротьбу між двома класами богів (Асами й Ванами), їхнє кінцеве примирення та поширення Релігії Одіна типу Mannerbiinde зі Східної до Центральної Європи та Скандинавії.

Інтерпретація міфологічного змісту розповідного викладу Сноррі Стурлуссона відіграє важливу роль у вивченні сканди-

навської та Германської міфології. У підході до тієї проблеми створилися й існують досі три головні, але взаємовиключні наукові школи: історична чи, точніше, та, що історицизує; школа gelehrte Urgeschichte ([псевдонаукової протоісторії); і нова порівняльна міфологія.

Скандинавські археологи — датчанин Карл Ніколай Генрі Петерсен (1849—1896)² та швед Бернгард Салін (1861 —1931 )³ запропонували таку історичну інтерпретацію, підтриману згодом більшістю Германських філологів: переселення Одіна на північ могло відбивати пам’ять про реальні історичні події. Згідно з цією школою, якщо походження Одіна було скромним, то він, правдоподібно, був одним із пізніших богів, що потрапив до північної релігії з півдня. У примітивній системі племінної конкуренції серед давньогерманських народів не було місця для такого універсального бога, як Одін з «епохи вікінгів». Конфлікт між Асами й Ванами відображав боротьбу між культами мужніх новоприбульців та релігією автохтонного землеробського населення. Свідчення Сноррі Стурлуссона відповідають міграції Германських народів з Танаїсу та Чорного моря через Германію до Скандинавії. Однак учені не доходять згоди щодо датування цих подій. Фундатори згаданої школи мали на увазі епоху великого переселення народів (IV ст. н. е.), тоді як інші дослідники схильні віднести боротьбу релігій до археологічної епохи (скажімо, до періоду зіткнення племен мегалітичної культури з племенами культури бойових сокир)⁴.

Оцінку школи наукової історіографії найкраще представляє дослідження Андреаса Гойслера (1865—1940), опубліковане 1908 року й зацитоване на початку цього розділу⁵. Дослідження торкається проблеми троянців і тюрків у працях Сноррі Стурлус­сона та Арі Мудрого.

Школа нової порівняльної міфології найкраще представлена її засновником Жоржем Дюмезілем⁶. Він доводить, що праці Сноррі Стурлуссона можна належно зрозуміти лише за допомогою порівняльного структурного методу, без будь-якої історизації. Битва богів, описана Сноррі, є скандинавським вираженням загальноіндоєвропейської теми сабінської війни, тобто боротьби між першою та другою функціями (що ЇХ уособлювали Аси), з одного боку, і третьою функцією (Вани), з другого, та їхнім замиренням⁷. Відносна рідкість місцевих назв, пов’язаних з Одіном, у Скандинавії та повна їх відсутність в Ісландії доводять тезу про пізню появу Одіна на півночі. «Зрозуміло, що в самій Скандинавії, — пише Дюмезіль, — господарства, забудовані райони, притулки-схови селян і моряків частіше діставали свої імена від одного з богів-покровителів чи то землеробського достатку, чи мореплавства, чи бур, та їхніх конкретних корисних діянь, ніж від великих чаклунів і провідних богів. Стоячи на чолі статистично малих соціальних груп, бог не міг часто відбиватися в назвах місцевості. Ситуація в Ісландії підтверджує такий погляд. Природно, що поселенці, які полишили Європу і заснували на нових місцях справжню республіку заможних селян, не мали можливості назвати жодного місця за ім’ям якогось бога-короля. Нарешті, виключно рідкісні власні імена, похідні від Одіна, можна пояснити характером самого бога — неспокійного і жахаючого»⁸.

Географія Сноррі непотрібна для теорії Дюмезіля, тож він обминає її, зазначаючи лише, що Сноррі «не тільки опускає богів до нині покійних королів, котрі заступали один одного і протягом життя пересувалися, переселялися і підкорювали. Він також розмістив на тогочасній карті світу божественні роди і надав їм людських рис, тож став залежати від імен, базованих на грі слів, часом удалій (Аси, «Азія»), часом — менш (Вани — *Vana-kvisl — Танаїс, «річка Дон»).

Аналізуючи свідчення «Круга земного», Дюмезіль, однак, безпідставно обминає пролог до «Едди» Сноррі Стурлуссона¹⁰. Він зосереджується виключно на дешифруванні міфологічних аспектів основних історичних текстів Сноррі Стурлуссона. Він виділяє у розвідці Сноррі два важливі пласти міфологем і звертає Увагу на те, що, на його думку, є грою слів у географічних назвах, деякі з них він уважає витонченими, які, однак, нічого не додають до його пошуків. Дюмезіль не досліджує, чи була Ця, за його висловом, «гра слів» справді вимислом Сноррі, адже, якщо авторство Сноррі викликає сумніви, вона вимагає серйозного розгляду. Якщо Сноррі використав географічні назви, то, незалежно від їхнього походження, мав на те причину. Назва несла в собі інформацію. Чому, скажімо, оповідаючи про давні часи, він вирішив скористатися саме цією міфологемою чи епічним виразом, відтрутивши інші, або чому вдався саме д₀ цієї гри слів?

Вступні розділи «Прозової Едди» Сноррі Стурлуссона (далі —. скор. СнЕ) та його «Круга земного» («Геймскрінґла», далі __________________________________________________________

скор. Гкр) вміщують не лише його міфологічну систему, а й передісторію скандинавів та їхні географічні круговиди, що спиралися на попередній досвід освоєння земель.

Авторство Сноррі в «Пролозі» переконливо доведене¹¹. Пролог не лише співзвучний «Обманюванню Ґюльві» («aus einemGuss», «вони з одного куска», користуючись терміном Зіґфріда Байшлаґа¹²), коли одне незрозуміле без другого, але міфічні та епічні свідчення «Прологу» є або паралельними, або взаємодоповню- вальними зі свідченням «Саґи про Інґлінґів» (далі — скор. Ic).

Аси Одін і Top здаються змальованими людиною, вихованою на латинській класичній традиції. Вони герої; прийшли з Трої і — що було зрозуміло — мають троянський родовід¹⁴. Для язични­ків — пращурів ісландців — Аси, однак, були богами, а не героями, і жили в Асґарді, поза часом і простором¹⁵; хоча цією резиденцією був, мовою історії, Тюркланд¹⁶, розташований на схід від річки Танаквісля/Танаїсу¹⁷. Міфічні боги мали власну генеалогію (скажімо, Одін був сином Тора і онуком Бурі), яка відрізнялася від генеалогій троянських героїв і від генеалогії тюркландських Асів — евгемеристичних предків знатних сканди­навських родів¹⁸.

Однак протиставлення є чисто ілюзорним (ginning), адже обидві версії, класична і давньоскандинавська, спиралися на язичницький світ; просто кожна була інтерпретована у свій спосіб. Згідно зі Сноррі Стурлуссоном, архетип божественної резиденції мав три втілення: Троя в класичній версії, Асґард —- у язичницьких ісландських концепціях і Тюркланд — в евге- меристичному історичному аспекті.

Взаємодоповнюючий характер відомостей «Прологу» та Ic можна проілюструвати. Перераховуючи три частини тогочасного світу, Ic опускає Африку, яка згадується в СнЕ¹⁹. Сподіваної подорожі Одіна до Норвегії, підтвердженої в СнЕ, бракує в Ic²⁰- Натомість остання розповідає про Скаді (відсутню в СнЕ), матір Одінового сина Семінґа, пращура норвезьких ярлів із Гладіра²¹-

Очевидно, що Сноррі написав свій «Пролог» ще до подорожі до Норвегії та Західного Йотланду у 1218—1219 рр. У більш ранній ChE сказано, що Одін призначив дванадцятьох вождів у Швеції (hqfu?menn) на зразок Трої. У пізнішій Ic Швеція поділена _лише між п’ятьма правителями (hofgo?ar), що відповідає дійсності, описаній Сноррі в його «Сазі про Олава Святого» (розд.

Подібно до пісні «Битва ґотів з гунами», обидва твори Сноррі Стурлуссона («Пролог» та Ic) розповідають про найдавнішу, або південну епоху нордійців у Східній Європі, що видно з географічної термінології: Танаїс, Ґодгеймар, Тюркланд, Велика Швеція* тощо; північної термінології та термінології Балтійського узбережжя там ще бракує.

Межова лінія проходить в Ic між розділами 12-м та 13-м. Терміни Ванагейм, Ґодгеймар, Тюркланд, Велика Швеція востаннє зустрічаються в розділі 12-му²³; у розділі 13-му вводиться нова термінологія, починаючись з Фінланду та фінів (розд. ІЗ)²⁴, затим іде дуже поширена серед вікінґів географічна назва — Аустрвеґ (Austrvegr; «Східний шлях»; розд. 27)²⁵, а на­прикінці з’являються Ейстланд та Адальсюсла/Adalsysla (розд. 32). Першим прикладом північної термінології є насправді згадана у 12-му розділові велика садиба at Steini («Біля Каменя»); вона мала бути в Північній Європі, бо згадується й далі (розд. 32) у зв’язку з Ейстландом²⁶.

Слід окремо зупинитися на подорожі Одіна на північ. Тоді як ChE розповідає про те, що, прийшовши з Тюркланду, Одін із своїм почтом «не спинявся», аж поки досяг «північної землі, Що нині зветься Саксландом», Ic зазначає, що він «спершу здійснив подорож на захід, до Ґардарікі»²⁷. Ці суперечності зникають, якщо згадати, що «Пролог» (ChE) є насамперед міфологічним. Висхідною точкою кар’єри Одіна була давня Саксонія, континентальна батьківщина англосаксів²⁸. Тому Сноррі знайшов за потрібне навести англосаксонську міфічну генеалогію для правителів Кенту й Дейри (=Східний Саксланд) та Вессекса (континентальна форма — «Вестфаль»). Згідно з Беде (творив бл. 731 року), чий твір був відомий Сноррі, засновники Кенту й Дейри — Генґіст та Горса — були поховані ^в Східному Кенті²⁹.

Так у Сноррі Стурлуссона називалася територія колишньої Скіфії.

З історичної точки зору, одначе, представленої в Ic, полі­тичний підйом нордійців почався лише після завоювання ними Ґардарікі.

Історію данської подорожі Одіна викладено в двох частинах³⁰. Друга подорож — історія Ґевйона (Gejjon) — присутня в обох текстах і, мабуть, представляє міфологічну пам’ять про походження данів у районі південніше озера Меларен. Перша частина — проблематичніша; поки що неможливо визначити, чи ці два розділи доповнюють один одного, чи це два окремі виклади — міфічний та епіко-історичний. В ChE розповідається про Рейдґоталанд (в розумінні Ютланду) як про батьківщину Скйолдунґів, а в Ic подорож Одіна пов’язується з містом Одінсей (Оденсе) на острові Фюнен.

Дійсно, як свідчить Ic (розд. 10), існував особливий зв’язок між свеями (шведами) та їхнім богом Фрейром³¹. Тому Одін не відвідував Уппсалу; обидва тексти збігаються в тому, що його шведською резиденцією було торгове місто Сіґтуна (Sigtiinir)³².

Ще кілька історичних та історіографічних проблем мають безпосереднє відношення до нашої основної теми: Одін, королівський титул та королівський родовід; згадки про тюрків, Тюркланд і тюрк’яконунга в ісландських джерелах; Ванаквісл та Ванагейм/Ваналанд; місцерозташування Великої чи Холодної Швеції (Svi?jo? in mikla еда kalda)∖ Асґард, Тюркланд і Троя; локалізація Трої на схід від Танаїсу; ототожнення Трої з Тмутороканню; Ґодгеймар.

У додатку 2 наведено відповідні витяги з праці Сноррі Стурлуссона (оригінал та переклад), пов’язані з «[псевдо] науковою протоісторією», так само як і цілий текст «Upphaf allra frasagna».