Похід русі на Константинополь 860 року

Один чи два походи?

Нас цікавить напад 860 р., який стався 18 червня, коли імператора Михаїла III (842—867) не було в місті, бо він виступив походом проти арабів з Мелітени і павлікіанців з Тефріци (Дівріґі).

Лише тогочасні візантійські джерела та пізніші, створені в тих країнах, що належали до сфери впливу Візантійської імперії політично (Венеція) чи культурно (Болгарія, Русь), згадують про напад 860 р.; жодне західне джерело не наводить ніяких відомостей про це. Якщо візантійські джерела називають нападників росами (^tPως), а болгарські та руські хроніки, спираючись на візантійські дані, ототожнюють цю назву з руссю, то венеціанські хроніки (перша з яких належить Йоану Диякону, бл. 991 —1008 рр.) визначають нападників як Normanorumgen- tes (норманів).

У 1946 році видатний візантолог Олександр О. Васильєв видрукував книжку під назвою «Руський напад на Константи­нополь 860 р.»⁵⁷. Переглянувши західні та східні джерела, що стосуються скандинавських набігів на Середземномор’я з 858-го по 861 рр., він дійшов висновку, що було два походи варварів на Константинополь, «один з півдня, другий з півночі», які «майже зійшлися під мурами столиці Візантійської імперії»⁵⁸. А проте він не погодився з думкою H. Т. Беляева, що ці два наступи проводилися згідно з генеральним планом одного з вождів вікінгів⁵⁹. Васильєв визначив час південного, або середземно­морського, наступу весною 861 р.⁶⁰, а північного, або руського, — «тривалістю щонайменше в десять місяців», — від червня 860-го по березень 861 р.⁶¹. На його думку, русь прийшла суднами «з гирла Дніпра, куди дісталася з Києва».

Та хоч результати Васильєва були плодом ретельних дослід­жень, як західні, так і радянські вчені заперечили його висновок про те, що протягом 860—861 рр. відбулися два напади на Константинополь, дотримуючись теорії, що в дійсності мав місце лише один наступ — наступ русів у червні 860 р.⁶².

Повідомлення в руській ПВЛ не оригінальне; воно було майже дослівно запозичене із слов’янського (слов’яно-булгарського) перекладу візантійської хроніки, відомої як «продовжувач» Георгія Амартола⁶³. ПВЛ містить, одначе, одне суттєве до­повнення: імена двох вождів Русі, Аскольда й Дира⁶⁴. Ця несподівана інформація більш ніж дивна, оскільки незвичайна морська пригода Русі приписується не одному, а двом вождям. Очевидно, що в їхньому образі традиція Русі втілила двох Гаддінґів, «божественних близнят», покровителів мореплавців та піратів.