Геллеспонт Саксона Граматика
У грецькій та латинській класичній літературі термін «Геллеспонт» (о *Eλλησπovτoς, або «море Гелли» — за ім’ям міфічної героїні, пов’язаної з міфом про аргонавтів) означав часто всю Пропонтиду й Дарданелли39.
Bocnop (Фракійський), де був розташований Візантій — пізніше Константинополь, — залишився невідомим для багатьох стародавніх авторів. Але класична епоха знала ще інший Bocnop — Кіммерійський (Керченську протоку), який розділяв Чорне й Азовське моря й до якого впадала ріка Танаїс (Дон). Саксон Граматик, що мав добру класичну освіту, знав про два Боспори й тому розвинув ідею про два Візантії, паралельні до двох Геллеспонтів! Його перший Візантій тричі згадується в доісторичній частині «Діянь» і завжди поєднується там з Одіном та богами його почту: «І боги, чиїм осідком тоді був Візантій (At dii, quibus praecipua apud Byzantium sedes Habebatur)40; «Так Оллер був вигнаний Одіном з Візантія і повернувся до [Холодної] Швеції (Igitur Ollerusab OthinoByzantio pulsus in Suetian concessit)*41. І нарешті: «Тоді [Старкад, герой Одіна], поклавшись на свою міць [після перемоги над Вісіном у Русції (Русі)], бився і переміг біля Візантіума (apud Byzantium) велетня на ім’я Танна, що славився непереможністю, і прогнав його геть як ізгоя до незнаних земель. Відчувши свою могутність і незборимість, він вирушив до країни Полонії (=Польщі) й здолавтам богатиря, котрого в нас називають Васце (Wasce), а Германці (Theutones), відповідно до свого написання, — Вілце (Wilzce)*42.
Зрозуміло, що в усіх трьох уривках назва «Візантіум» належить до Асґарда, давньоскандинавської обителі язичницьких богів, але так само ототожнюється Сноррі Стурлуссоном із Троєю, яку норманно-ісландська «gelehrte Urgeschichte» («псевдонаукова протоісторія») XII ст. помістила на Танаїсі (Дону=Дуні, за германським героїчним епосом)43.
Державу короля Hellesponti не можна сприймати лише як витвір уяви Саксона Граматика. Близько 830-х років сталася революція в Хозарській державі, спрямована проти насильницького запровадження іудаїзму державним майордомом. Повстали кабари — тюркське плем’я, яке надалі визнавало верховну владу кагана; їхнє повстання, однак, було придушене, й разом з переможеним каганом вони мусили полишити столицю.
Вигнаний каган утвердився на східних землях Хозарської держави. Звідти він здійснював контроль над так званим Елліпалтар — головним водним шляхом колишнього Боспор- ського царства, що поєднував Азовське море з басейном Волги через Дон та Донець44.
У сазі про Hading-a/Frotho Саксон Граматик називає першим царем Геллеспонту Гандвана45, а в «Сазі про Реґнера» — Діана46. Густав Шторм 1878 року47 та Пауль Геррманн 1922-го48 визнали, що Діан є скороченою формою імені Гандван, однак їхні спроби встановити скандинавську етимологію цього імені були непереконливими49. На мій погляд, це ім’я походить від алтайського *xan-duwan, де перша частина є іменником «король», «правитель», а друга (її омонімом є згадуване Саксоном Граматиком «Діан» [Dyggvi із «Саґи про ІнґлінГів», розд. 17]) — дієприкметником минулого часу ([An], пор. чуваське [nA]) дієслова duv- (скрізь під час успішливого наступу». Повертаючись з Геллеспонту (Regneri ab Hellesponto redeuntis), Реґнер зустрів невдатливого претендента на данський престол Гаральда55. Зрозумівши, що його ресурси вдома вичерпано, Гаральд вирушив до історично реального франкського імператора Людовіка І Побожного (814—840) і прийняв християнство в Майнці (як історична подія — 826 рік). У даному випадку Геллеспонт є, безперечно, Дарданелльським (>Боспором). На жаль, Саксон не приводить жодних подробиць щодо цього походу. Тим не менше, з контексту зрозуміло, що в цьому випадку йдеться про Дарданелли й Боспор, а давня данська пісня, наведена Саксоном Граматиком, є ще одним підтвердженням цього.
Саксон не знав про скандинавський похід на Константинополь 860 року, і його хронологія діяльності Реґнера є помилковою. Однак Саксон (або джерело, яким він користувався) мав рацію в тому, що Реґнер і Гаральд були сучасниками; вони не тільки жили в один час, а й дуже вірогідно, що були братами56. Обидва померли близько 845 року. Однак похід на Середземномор’я здійснив не Реґнер, а його син Бйорн, разом з Гастінґом.
Не слід докоряти Саксонові за те, що він не наводить свідчень про данського вождя, котрий пройшов через Середземне море до дарданелльського Геллеспонту. Цього маршруту не знали західні джерела в IX ст., і він не згадується в стародавніх данських піснях. Очевидно, його ввів сам Саксон Граматик, адже це за його часу (на поч. XIII ст.) можна було дістатися Дарданелл через Середземне море. Цим шляхом, наприклад, ішли на Константинополь хрестоносці в 1204 році.
З часів, коли Константинополь став столицею імперії (330 року), і до 1204 року, коли західні хрестоносці, очолені венеціанцями, нарешті здійснили давню варварську мрію, звоювавши До цього неприступне місто (13 квітня 1204 року), яке, вважалося, перебувало під захистом Святої Діви, було лише дев’ять серйозних спроб з боку варварів здобути це місто: перша 626 року і остання 1044-го.
Тогочасні візантійські джерела були дуже точними щодо Датування штурмів їхньої столиці. П’ять варварських народів випробували долю: араби, авари, булгари, перси та руси. Джерела перераховували ці невдалі спроби в такий спосіб: один 8∙
об’єднаний арабо-перський штурм з моря та суші (626 року); п’ять морських штурмів — один з боку арабського флоту (678-го та 717 року), один з боку «загадкової» Русі (860 року), два з боку Києво-Новгородської Русі (941-го та 1044 року); а також три сухопутні штурми булгар (813-й, 913-й, 923 рік).