Поезія скальдів

На відміну від поем «Едди», поеми скальдів (skald, skald, hir?skald, «придворний поет») з IX по XIII ст. мають встановлене авторство. «Скандинавські скальди, по суті, були реєстраторами подій, глашатаями, людьми, чия професія полягала у лаконічній фіксації або увічненні пам’яті про події» (Frank, «Court Poetry», P∙ 25).

сичної одиниці виступали не строфи, а півстрофи, або гельмінти (helmingr), розмежовані паузами. Отже, скальдична поезія є строфічною і, подібно до інших видів давньогерманської поезії, спирається на алітерацію та внутрішню риму. Вірш складається з двох піввіршів. «Хоча drottkv?tt і був типом усної поезії, він, однак, мовби дотримувався концепції встановленого тексту» (Frank, «Court Poetry», р. 27).

Строфа називається вісою (visa, мн. — visur). Строфи гру­пуються або в довгі поеми, що мають назву драпа (drapa, мн. —- drapur), об’єднуючись спільним рефреном — стевом (stej), або в короткі поеми без рефрену, звані флокками (flokkr, мн. — flokkar).

Драпа, призначена для честолюбних панегіричних творів, звичайно складається з трьох частин (пор. із структурою арабської касіди): вступу (upphaf)∖ основної частини, або SteJjubdlkr («ядро викладу»), з рефреном; і висновок — sl?mr («витончений кінець»).

Скальд Еґіль Скаллагрімссон (бл. 910—990) створив нову форму вірша, так званий рунгент (run-hent), який, однак, не вживався так широко, як драпа.

Подібно до арабської, скальдична поезія могла бути і сати­ричною, і пародійною. Такі строфи відомі під назвою «підвіси» (ni?-visur). Термін «лаусавіси» (lausa-visur) вживався для озна­чення імпровізацій та віршів «на випадок».

Типовим елементом скальдичної поезії, тобто Одінового «подарунка людству» (див. с. 343), є гейті (heiti), або поетичні звороти для позначення загальновідомих речей, рідковживані в нормальній мові (напр., verr для слова тадг, «людина»), а також індивідуальна кодифікація ідей та предметів, що в ній два-три чи більше понять, як правило, об’єднувалися для позначення одного суб’єкта чи об’єкта. Ця форма відома під назвою «кеннінґ» (kenning, (пом. 990 р.): Lausavisur (строфа

12 від 970 р.).

14. Ейольв Дадаскальд: Bandadrdpa (1000 р., строфи 6, 7, 8).

15. Галдор Нехрещений (XI ст.): Eiriksflokkr, «Флокк про

Ейріка» (1010 р., строфи 6, 7).

16. Галльфред Оттарссон Важкий Скальд (бл. 976—1107 рр.):

Olafs drapa, «Драпа Олаву» (996 p., строфи 1, 2, 4);

---- : Olafs erfidrapa (1001 p., строфи 7, 17).

17. Бйорн Гітделакаппі («Борець із гарячої долини») (X—XI ст.).

18. Сіґват Тордарсон (бл. 995—1045 рр.): Vikingarvisur, «Віси

про вікінгів» (1014/1015 рр., строфи 2, 3, 8);

-----.Austrfararvisur, «Віси про поїздку на схід» (бл. 1015 р., строфи 13, 17, 18, 19, 20, 21);

----- : Olafs erfidrapa, «Поминальна драпа Олаву» (бл. 1013 р., строфа 23);

---- : Visur (строфа 30, бл. 1035—1036 рр.).

19. Олав Гаральдссон (Олав Святий, пом. 1030 р.).

20. Тормод Берсасон Скальд Чорних Брів (бл. 995—1030 рр.).

21. Оттар Чорний: HQfudlausn, «Викуп голови» (бл. 1023 р.»

строфи 3, 4, 5, 6).

22. Торарінн Славослов (XI ст.): Hqfudlausn (1026 р.; стеф).

23. Б’ярні Галльб’ярнарсон Скальд Золотих Вій: Kdlfsflokkr,

«Флокк про Кальва» (бл.

24. Арнор Тордарсон Ярлів Скальд (бл. 1011 —1066 рр.): Rqgnvaldsdrdpa, «Драпа Рьоґнвальдові» (строфа 1);

----- : Magndssdrdpa hrynhent, «Драпа Маґнусові Доброму» (1047 р., строфи 4, 9, 11, 12, 13);

---- : Magndsdrdpa drottkv?tt (1046—1047 рр., строфи 1, 8, 9); : Erfldrdpa Haralds hardrada, «Поминальна драпа Гараль- дові Суворому» (1066 р., строфа 19).

25. Одд Кікінаскальд: Visur (строфа 1, 1043 р.).

26. Торлейк Красень: Flokkr on Sveinn Ulfsson, «Флокк про

Свена Ульвссона» (1043 р., строфа 1).

27. Гаральд Сіґурдарсон Суворий (пом. 1066 р.): Visur (бл.

1030 р., строфа 2);

______ : Gamanvisur (1044 р., строфи 3, 4, 6, 7) і другий гельмінґ строфи 15 (у посиланні 211).

28. Тьйодольв Арнорссон (пом. 1066 р.): Magnussflokkr (1045 р.,

строфа 7);

.--- : Sextefja (1065 р., строфи 1, 2, 5, 6, 8);

---- : Строфи про Гаральда Суворого (строфи 1, 3).

29. Бйольверк Арнорссон (XI ст.): Visur (строфи I_t 2).

30. Стув Сліпий (XI ст.): Visur (строфа 4).

31. Вальґард із Поля (Velli) (XI ст.): «Драпа» на честь Гаральда

Суворого (строфа 5).

32. Гйорт Олавссон (XI ст.): Lausavisur (1066 р., строфи 1, 2, 3).

33. Маркус Скеґґ’ясон (бл. 1040—1107 рр.): Eiriksdrapa (1103 р.,

строфи 4, 5, 8, 15» 16, 22, 23).

34. Івар Інґімундарсон (XII cτ.); Sigurdarbqlkr, «Пісня про Сіґурда» (бл. 1140 р., строфи 19, 20, 21).

35. Невідомий автор (XII ст.): ?ulur, «Тули» (строфи 2, 3, 4).

36. Чотири скальдичні поеми XII—XIII cτ.: Geisli (1153 р.)

Ейнара Скуласона, Rekstefja Галлара Стейна (XII ст.), Noregs konunga tai, «Перелік норвезьких конунґів» (бл. 1190 р.) невідомого автора і Jomsvikinga drapa, «Драпа на честь йомсвікінґів» Б’ярні Колбейнссона (пом. 1223 р.).

1

Браґі Боддасон Старий/Bragi Boddason: Lausavisa (Hollander, «Bibliography», рр. 67—68).

Найстародавніша автентична поезія скальдів пов'язана з ім'ям Браґі, сина Бодді, котрий, очевидно, творив у Норвегії (та в Альдейґ’ї? див. с. 357) у другій половині IX ст.

Браґі, напевно, склав окремі хвалебні віси. Одна з них, наведена в «Landnamabok», переповідає про те, як Браґі обрали на роль судді, щоб він вирішив, хто з трьох синів короля Гьордаланду/HQrdaland (який спустошив Біармію) був дійсно його сином — Гамунд і Ґейрмунд чи Лейв. Він представив своє Рішення у формі лаусавіси:

2

Тьйодольв Мудрий із Гвініра/?jo?olfr or Hvini: Ynglingatal (Hollander, «Bibliography», pp. 92—94).

Інший скальд, чиї твори дійшли до нас принаймні у фрагментах, є Тьйодольв із Гвініра. Протягом IX ст. він був скальдом при королівських дворах Інґлінґів двадцять восьмої генерації, Рьоґнвальда Достославного та його двоюрідного брата Гаральда Прекрасноволосого (правив бл. 875—945 рр.)¹³. Лише фрагменти з «Переліку Інґлінґів», що його Сноррі Стурлуссон увів до свого «Круга земного»¹⁴, збереглися від цієї родової пісні про династію Інґлінґів.

Перший географічний термін у «Переліку Інґлінґів», безпосе­редньо пов’язаний з нашою темою, є Austrvergr, «східний шлях» (або «Східні (Балтійські) країни»)¹⁵. Вперше ця назва згадується в зв’язку з подвигами Даґа, легендарного Інґлінґа дев’ятої генерації. Даґ знав мову птахів. Він також став на чолі походу на «Східні (Балтійські) країни», щоб помститися за вбивство, скоєне в Рейдґоталанді¹⁶. Як розповідає текст, наведений у «Сазі про Інґлінґів»:

Як розповідає «Саґа про Інґлінґів», Інґвар, Інґлінґ дев’ят­надцятої генерації, котрий скоріше за все жив у першій половині VII ст., здійснив багато морських походів, щоб поквитатися з данами та жителями Аустрвеґу за набіги на Швецію.

Тьйодольв так змальовує цю подію:

Син Інґвара, Енунд Шлях, помстився за свого батька й розбив eista (68—72).

Цей ісландський поет³⁷ (бл. 910—990 рр.) провів кращі роки свого життя в походах і пригодах у Норвегії, Швеції, Ісландії та Північній Європі. «Еґіль, — пише Голландер, — найсамо- бутніший і найрізнобічніший з усіх скальдів»³⁸. Окрім того, він належав до княжого клану з Галоґаланду в Північній Норвегії й займався торгівлею з лопарями. Відомості, що містяться в сазі про нього (на жаль, значно менше в його власних поетичних творах, що збереглися), мають першорядне значення для нас³⁹. У таких його поемах, як «Hqfu?lausn» та «Arinbjamarkvida*, нема, на жаль, ономастичного матеріалу про Східну Європу. Деяка інформація представлена лише в двох лаусавісах.

Lausavisur (Hollander, «Bibliography», рр. 71—72). Перша віса розповідає про славетну битву коло Брунанбурґа (937 р. н. е.)⁴⁰, До загинув Торольв, брат Еґіля та його товариш. Показово те, Що Еґіль метафорично вживає назву відомої річки Північно- Східної Європи, Віни (Північної Двіни), для британської Бруни:

В другій вісі Еґіль жваво змальовує подію, що мала місце під час його походу на Балтійське море 947 року:

Sonatorrek (Hollander, «Bibliography», рр. 70—71). У своїй поемі «Sonatorrek», тобто «Непоправній втраті свого сина», написаній на смерть свого улюбленого сина Бйодвара 960 року, Еґіль називає бога Одіна, згідно з давньою традицією, «добрим другом ґаутів»⁴⁵:

7

Невідомий автор, Ni?visa (бл.

Невідомий скальд склав нідвісу данському конунґу Гаральду Ґормссону Синьозубому (936—986). У ній він називає цього правителя vin?a-myrdir^, «повивачем (балтійських) слов’ян»:

8

Ейольв Вальґердарсон/Eyjolfr Valgerdarson, Nidvisa (бл. 976 р.) (Hollander, «Bibliography», р. 74).

Інша нідвіса про цього конунґа була написана невідомим за іншими творами скальдом Ейольвом Вальґердарсоном (пом. бл. 985 р.)⁵². У ній ішлося про Біле море, Ґандвік, засвідчуючи, що активність Гаральда мала певний зв’язок з Біармією.

9

Торлейв, Син Рудої Шкіри, Ярлів Скальд/?orleifr Raud- feldarson '}3τ∖sskk∖d, Hakonardrapa (Hollander, «Bibliography», р. 97).

При дворі ерла або ярла Норвегії, Гакона Сіґурдарсона Могут­нього (970—995), члена клану Семінґів, була ціла група скальдів, їхні сліди, чи принаймні відомості про них, відбивають численні Арапи на честь Гакона.

Hakonardrapa (986 р.) Торлейва, Сина Рудої Шкіри, Ярлового Скальда⁵⁵, збереглася в уривках, одначе епізодична згадка про Цей твір (?attr) є у «Flateyjarbok»⁵⁶ (перепис, бл. 1380—1394 рр.), Де міститься одна дуже важлива подробиця. Читаємо, що одного Разу (986 р.) Торлейв видав себе за мандрівника на ім’я Нідунґ Ґ’ялландасон із Суздалі в Холодній Швеції (Kyniadr or Syrgisdolum af Sui?iod hinne kollduγ¹. Якщо назва міста Суздалі в такій формі справді походить з часів Торлейва, тоді назва «Суждаль»/«Суздаль» (=Syrgisdalir) датується X ст. Цю сканди­навську форму слід враховувати в питанні про етимологію назви, яка й досі не має задовільного пояснення⁵⁸.

10

Ейнар Гельґасон Дзвін Терезів/Einarr Helgason skalaglamm, (Hollander, «Bibliography», рр. 72—73).

Ще іншу «Драпу про Гакона» написав бл. 975 року ісландець Ейнар Гельґасон Дзвін Терезів (пом. бл. 995 року)⁵⁹. Від неї збереглася лише одна строфа, яка, однак, не стосується нашої 60 теми.

В іншому творі того ж автора, що зберігся повністю, — Vellekla («Брак золота»), написаному 986 року⁶¹, можна знайти

Il

Тінд Галлькельссон/Tindr Hallkelsson, Hakonardrapa («Драпа Гаконові») (Hollander, «Bibliography», р. 99).

З «Драпи Гаконові* ісландця Тінда Галлькельссона (пом. після 1015 року)⁶⁸ збереглося приблизно 11 строф, щоправда, й ці з деякими перекрученнями. В одній вісі йдеться про знамениту битву Гакона з йомсвікінґами 994 року:

Ейлів Ґодрунарсон/Eilifr Godrunarson, *?orsdrapa* («Драпа Тору») (Hollander, «Bibliography», р. 72).

Ейлів, про якого немає жодних відомостей, окрім імені його матері, згадується в реєстрі скальдів («Skaldatal») як один із скальдів ярла Гакона Сіґурдарсона (970—995)⁷¹. Він був ісланд­цем і жив, імовірно, аж до навернення Ісландії до християнства (1000 рік)⁷².

«Едда» Сноррі Стурлуссона, в якій наводиться один гельмінґ з його панегірика ярлові Гакону, містить дев’ятнадцять строф з «Драпи Тору» (ще дві відомі з інших джерел) вкупі з переказом цього міфу самим Сноррі Стурлуссоном. «Він пов’язаний, — пишуть Г. Віґфуссон та Ф. Йорк Пауелл, — з популярною і Цікавою історією про боротьбу Тора з вулканічним велетом Ґарфредом (Ґейрродом [Geirredr]), дочки якого піднімають ріку Віммер супроти бога, в той час як велет кидає в нього шматком розпеченої руди із своєї кузні, що його Top ловить і смертельно ним ранить у величезну голову коваля. Проста й зроблена в напівгумористичному, напівфантастичному дусі поетом, котрий любив оспівувати Тора»⁷³.

«Драпа Тору» є одним з найскладніших скальдичних текстів. Ян де Фріс зазначає: «Вона настільки перевантажена складними формами кеннінґів, що в багатьох місцях просто неможливо зрозуміти, що саме хотів сказати поет; на довершення слід враховувати і невправності при переписуванні, що призвело до деяких перекручень»⁷⁴.

Міфічне місто Ґейррьодарґарди⁷⁵ лежало, вочевидь, на півночі. Тому «Драпа Тору» містить деякі факти з топографії, такі як Ґандвік, або Біле море, та Kolgu Svi?jo?, чи Холодна Швеція⁷⁶ (строфа 2). Остання назва особливо важить для нашої теми, адже скальдичне джерело підтверджує автентичність Холодної Швеції як скандинавського поняття «епохи вікінгів». Тривалий час учені дотримувалися тези Андреаса Гойслера про те, що тотожність [Холодної] Швеції і Скіфії (особливо якщо ця назва вживалася в зв’язку із Східною Європою) була результатом «[псевдонаукової протоісторії» ісландських християнських літераторів XII ст.⁷⁷ Термін «вікінґи» (vikingar) також зустрі­чається в поемі (строфа 8) і в строфі 12-й видається натяком на ранню данську діяльність в Холодній Швеції. Нижче подані строфи 2, 8 та 12:

13

Ейвінд Фіннссон Псувальник Скальдів [=плагіатор]/Eyvindr Finnsson Skaldaspillir_l Lausavisa (Hollander, «Bibliography», рр. 75—76).

Серед скальдів Гакона Сіґурдарсона був і Ейвінд Фіннссон Псувальник Скальдів (пом. 990 р.)⁸¹, автор широкознаної родової поеми про клан Семінґів — «Перелік [ярлів] Галоґаланду» (985 р., дійшла до нас лише фрагментарно) та «Пісні про Гакона» (961 p.). Він також написав лаусавіси, одна з яких цікава як з історичної, так і з етнографічної точки зору:

14

Ейольв Дадаскальд/Eyjolfr da?askald, Bandadrdpa (Hollander, «Bibliography», р. 74).

У «Бандадрапі», що належить перу Ейольва Дадаскальда⁸⁷, описано похід ярла норвезького Ейріка Гаконарсона (1000— 1016), сина Гакона, на Альдейґ’ю/Стару Ладогу 997 року⁸⁸. Збереглися лише фрагменти твору. Нижче наводиться строфа, цікава для нашої теми:

В «Крузі земному» зазначається про Ейріка, що він, «полишивши Ґардарікі, пішов походом через Адальсюслу та Ейсюслу (Естонія), де захопив чотири галери данів і повбивав їхні екіпажі»⁹¹.

Дещо більше відомостей про ярла Ейріка міститься в «Бандадрапі». Там також ідеться про походи Ейріка до Естонії (Адальсюсли та Ейсюсли):

15

Галдор Нехрещений/Haldorrokristni, Eiriksflokkr («Флокк про Ейріка») (Hollander, «Bibliography», p. 80).

«Флокк про Ейріка» написаний скальдом Галдором He- хрещеним (XI ст.)⁹⁸ для ярла Ейріка близько 1001 року. До нас дійшли лише вісім строф з цього твору. В ньому йдеться про битву під Свьолдом (1000 р.), у якій загинув Олав Трюґґвасон (поема складена невдовзі після битви, очевидно, бл. 1001 року). Відомо, що в цій битві, яку називають Битвою Трьох Скан­динавських Королів, балто-слов’янські вікінґи билися на боці данського [короля] Свейна (зверхника ярла Ейріка) і Олава Шведського проти Олава Трюґґвасона" Строфи 6 та 7 дають яскраве уявлення про цю подію:

Галльфред Оттарссон Важкий Скальд/Hallfrodr Ottarsson vandr??askald, Olafs drapa («Драпа Олаву») (Hollander, «Bibliography», p. 80).

He володіючи винятковим талантом, скальд Гальфред Оттарссон Важкий Скальд (нар’ бл. 976-го, пом. 1007 року)¹⁰⁴ був, проте, фаворитом норвезького короля Олава Трюґґвасона (995—1000). Його «Драпа Олаву», з якої збереглося лише дев’ять строф, містить декілька цікавих фактів з життя короля в Новгороді (бл. 973—986 рр.) та у Віндланді, країні балтійських слов’ян (бл. 986—989 рр.).

Olafs erfidrapa («Ерфідрапа Олаву») (1001 рік) (Hollander, «Bibliography», рр. 80—81).

Гальфред написав також іншу поему — «Ерфідрапу Ола- ^ВУ* — на честь свого героя (1001 рік). У ній є строфи, важливі Для нашої теми (у зв’язку з битвою коло Свьолда IOOO року):

17

Бйорн< Арнґейрссон/Bjqrn Hitdoelakappi (пом. бл. 1024 р.) (Hollander, «Bibliography», р. 66).

На жаль, у поемах ісландця Бйорна Арнґейрссона, тих, що дійшли до нас¹¹⁸, немає значних згадок про Русь, хоч він і жив на Русі разом з Олавом Трюґґвасоном¹¹⁹.

18

Сіґват Тордарсон/Sighvatrbordarson (Hollander, «Bibliography», рр. 87—89).

Сіґват Тордарсон (нар. бл. 995-го, пом. 1045 року) є одним з найвидатніших скальдів епохи норвезького короля Олава Святого (Гаральдсона Гельґі, 1014—1ОЗО)¹²⁰. Першим його твором, написаним бл. 1014/1015 року, була імпровізована поема Vikingarvisur («Віси про вікінґів») (Hollander, «Bibliography», р. 87)¹²¹. Вона складена на честь молодого Олава, зокрема на честь його перемоги над Свейном Гаконарсоном, якого, однак, пізніше вважали у Скандинавії героєм, гідним наслідування. У поемі Олав виступає як Vindumhdttr, «згубник вендів», тобто ворог балтійських слов’ян¹²². Нижче подано два уривки з «Віс про вікінґів», що містять інформацію по нашій темі:

В одній із строф «Віси про вікінгів» йдеться про те, як Олав захопив Кентербері [в IOll році]. Там зустрічається і вищезгаданий епітет Vindum hattr («згубник вендів») теж стосовно Олава:

Austrfararvisur (1015 р.) (Hollander, «Bibliography», р. 88). Класичні літературні свідчення Сіґвата про його обережну дипломатичну місію, виконувану для Олава Святого у Рьоґнвалда Ульвссона, ярла Західного Йотланду (згодом він став ярлом Старої Ладоги), мають цікаву назву — «Austrfararvisur*, або «Строфи про Східну подорож». Метою Сіґвата було місто Скара, столиця Рьоґнвалда. «Строфи» — яскравий звіт поета- дипломата і проникливого оглядача. Місія Сіґвата полягала в тому, аби переконати Рьоґнвалда служити посередником між новим королем Норвегії і королем Швеції Олавом Скаутконунґом. Мир було досягнуто через план (нездійснений!) одруження Олава Святого з Інґіґердою, дочкою шведського короля¹³². Учені Досі не дійшли згоди у питанні про рік написання «Строф». Де Фріс датує їх 1017 роком¹³³, Голландер — осінню 1018-го¹³⁴, Фіннур Юнссон — 1019-м¹³⁵, а Ґудбранд Віґфуссон — 1023 роком¹³. Однак, оскільки Олав Святий став єдиним королем Норвегії після розгрому армії ярла Свейна Гаконарсона у Квітну неділю 1015 року, а в 1016 році Інґіґерда була вже віддана за Ярослава Новгородського¹³⁷, то логічно було б припустити, що дата і подорожі, і самого звіту — кінець 1015 року.

Нижче подано строфи, діяльності Сіґвата на Сході:

що стосуються (безпосередньо)

Erfidrapa Olafs ens helga (бл. 1031 p.) (Hollander, «Bibliogra­phy», p. 89). У цій драпі Сіґвата є така строфа¹⁴⁵:

«Віса» (Visa) (бл. 1055—1056 pp.). Син Олава Маґнус, що переховувався при дворі Ярослава Мудрого, коли повернувся до Норвегії з Русі, Сіґват зустрів його такою строфою, складеною бл. 1035—1036 PP-:

19

Олав Гаральдссон/Olafr Haraldsson (Hollander, «Bibliography», P. 85).

Король Норвегії Олав (пізніше Гельґі Святий; 1014—1030 рр.) був заручений з Інґіґердою, дочкою шведського короля Олава Скаутконунґа. Однак батько Інґіґерди вирішив, що їй краще взяти шлюб з Ярославом, князем Новгородським (1010—1054). 1028 року, коли Олав знайшов притулок на Русі й знову зустрів свою колишню наречену, то, як кажуть, склав такий станс, представлений лише у «Flateyjarbok»:

20

Тормод Берсасон Скальд Чорних Брів/?ormo?r Kolbrtinarskdld, (Hollander, «Bibliography», р. 98).

Ще один ісландець, Тормод Берсасон Скальд Чорних Брів (бл. 995—1030), був другом Олава Святого, котрий 1028 року взяв його з собою на Русь¹⁵¹, проте жодного його свідчення про перебування там не збереглося¹⁵².

21

Оттар Чорний/Ottar svarti, Hqfiidlausn (Hollander, «Bibliography», р. 86).

Оттар Чорний¹⁵³, племінник Сіґвата, склав вірші на честь багатьох скандинавських конунґів. Серед них був і Кнут Свейнссон Великий (1014—1035). Особливо відомою була поема ♦Hqfu?lausn», «Викуп голови», написана Оттаром бл. 1025 р. з метою в такий спосіб викупити себе з-під ув’язнення Олава Святого. В цій поемі скальд прославляє воєнні подвиги того, хто посадив його під замок. Наведені строфи дають яскравий

22

Торарінн Люфтунґа Славослов/?orarinn Loftunga, Hqfudlausn (Hollander, «Bibliography», р. 94).

Торарінн був скальдом Кнута Великого (1014—1035). Лише приспів (стеф) зберігся в його «Hqfu?lausn» («Викупі голови», написаному 1026 р. для свого покровителя):

Knutr ven* grand sem g?tir Кнут так захищає свою країну,

як охоронець Греції [=Візантії] (=Христос) Griklands himinriki¹⁶³. небесне царство¹⁶⁴.

. ²³

Б'ярні Галльб'ярнарсон Скальд Золотих Вій/BjamiHallbjamarson gullbrarskald, Kilfsflokkr (бл. 1050 р.) (Hollander, «Bibliography», P∙ 66).

Ярл Кальв Арнасон (пом. 1051 р.) був могутнім супротивником і, зрештою, вбивцею Олава Святого (а пізніше став союзником його сина, Маґнуса). Його оспівав ісландський скальд Б’ярніГалльб’ярнарсон Скальд Золотих Вій¹⁶⁵ у своєму «Флокку про Кальва», написаному бл. 1050 р. До нас дійшли вісім строф цього твору. Вони містять дві віси про втечу розгромленого Олава Святого на Русь 1029 року:

24

Арнор Тордарсон Ярлів Скальд/Amorr ?or?arson jarlaskald (Hollander, «Bibliography», pp. 65—66).

Ісландець Арнор Тордарсон Ярлів Скальд (бл. IOll — після 1066 рр.)¹⁷⁰ приїхав на Оркнейські острови близько 1040 року. Там він став близьким другом місцевого ярла, Рьоґнвальда Брусасона (пом. 1046 р.), прихильника Олава Святого та його клану. Після смерті ярла Арнор повернувся до Норвегії, де оспівував Олава Святого, Маґнуса Олавссона Доброго, конунґа Норвегії (1035—1047). Він також написав панегірик на честь Гаральда Сіґурдарсона Суворого, конунґа з 1046-го по 1066 роки, котрий жив на Русі і Візантії разом з ярлом Рьоґнвальдом.

На жаль, від Арнорової «Драпи на честь Рьоґнвальда» (RQgnvaldsdrdpa, Hollander,«Bibliography», р. 65) до нас дійшли лише рештки трьох строф. Згідно з першим гельмінґом цього твору, випадково наведеним у «Сазі про ярла», можна сказати, що твір був частково пов’язаний з Руссю. Він змальовує подвиги Рьоґнвальда на Русі, де той здобув перемоги в десяти битвах:

Magnussdrapa hrynhent (1047) (Hollander, «Bibliography», p. 65). Нижче наводиться строфа з цього твору Арнора, що збереглася найповніше. У цих рядках скальд оспівує перемогу Маґнуса¹⁷⁴ над балтійськими слов’янами, або вендами, і пограбування ним Йомсборґа, відомого балтійського торгового центру:

написана 1046—1047 рр., згадує назву Ґардар (Русь) у такому контексті:

У тому самому творі згадується битва коло Йомс[борґа]:

Є у творі згадка і про захоплення острова Pe (Re)_t відомого пізніше як Рюген, держава балтійських слов’ян. У 1043 році Маґнус біля цього острова завдав поразки данському конунґу Свейну Ульвссону. Відповідний піввірш (гельмінґ) каже:

Erfidrdpa Haralds har?ra?a (1066) (Hollander, «Bibliography», p. 66). Арнор написав свою «Erfidrapa Haralds har?ra?a* про трагічну загибель Гаральда Суворого 1066 року. Нам цікавий епілог цієї поеми¹⁹⁴ через один з кеннінґів, у якому говориться:

25

Одд Кікінаскальд/Oddr kikinaskald, Visa (1043) (Hollander, «Bib­liography», p. 85).

Одд Кікінаскальд був придворним скальдом норвезького конунґа Маґнуса Олавссона Доброго (1035—1047)¹⁹⁷. Нижченаведена строфа розповідає про дві битви Маґнуса з вендами. Перша відбулася в Ютланді восени 1043 р., напередодні Михайлового дня (28 вересня), друга мала місце в гирлі річки Opoc, коло міста Оргус:

26

Торлейк Красень/?orleikr fagri, Flokkr (1043) (Hollander, «Bib­liography», p. 98).

Торлейк Красень, ісландський скальд данського конунґа Свейна Ульвссона (1047—1О76)²⁰⁰, склав флокк, оспівуючи участь Свейна у вищезгаданій битві 1043 року між конунґом Маґнусом Добрим (1035—1047) і вендами:

27

Гаральд Сіґурдарсон Суворий/Haraldr Sigurdarson har?ra?i (Hollander, «Bibliography», p. 81).

Непогамовний норвезький конунґ Гаральд Сіґурдарсон Суво­рий²⁰³ (1046—1066), «останній вікінґ», був і сам обдарованим скальдом. Поранений у трагічній битві коло Стікларстадіра (1030 р.), він, тоді п’ятнадцятирічний юнак, склав таку вісу:

Gamanvisur (1044). Цей Гаральдів цикл із шістнадцяти ґаманвісур (спортивних віс), написаних на борту судна в Чорному морі під час повернення до Новгорода після кількарічної служби у Візантії, є досить відомим²⁰⁶. Твір адресовано Гаральдовій коханій Єлисаветі (Еллісів), дочці Ярослава Мудрого (1018—1054), князя Новгородського і Київського; повністю збереглося лише чотири віси з цього циклу. Ось вони:

28

Тьйодольв Арнорссон/?jo?olfr Amorsson (Hollander, «Bibliog­raphy», р. 92).

Ісландець Тьйодольв Арнорссон (пом. 1066 р.)²¹² був придворним скальдом норвезьких конунґів, Маґнуса (1035— 1047) і Гаральда Суворого (1046—1066). Він оспівав перемогу Маґнуса над вендами 1043 року у поемі під назвою «Флокк про Маґнуса», написаній 1045 року. В ній говориться:

Sextefja (1065). Вигадлива хвалебна пісня Тьйодольва «Sextefja» («Шестистрофник») була написана 1065 року на честь Гаральда Суворого. Вона оспівує подвиги цього заповзятого вікінґа в Скандинавії, на Середземномор’ї, Русі й Близькому Сході. В тексті наводиться багато цікавих географічних назв зі Східної Європи:

*Cmpoφu> про Гаральда Суворого. Ярослав, князь Нов­городський і Київський (1018—1054), призначив Гаральда Суворого (так само, як раніше Ейліва, сина ярла Рьоґнвальда) командувачем своєї вікінґівської дружини. Цей відтинок Гаральдового життя (1045—1047) змальовано в таких строфах Тьйодольва²²⁴:

Окрім назви Icesir ( -. 230.

західнослов ямської мови вендів, у поемі наводиться також дуже цікаве свідчення. У державі Ярослава жили «східні венди», Austr Vindr_i тобто венди, що переселилися до Східної Європи²³¹. Саме з ними й воювали вікінґи князя Ярослава.

29

Бйольверк Арнорссон/Bqlverkr Arnorsson_t Visa (Hollander, «Bibliography», р. 67).

Брат Тьйодольва, Бйольверк Арнорссон²³², був також скальдом при дворі двох норвезьких конунґів, Маґнуса і Гаральда. Він також оспівав у творах пригоди й героїзм Гаральда в різних краях. У восьми його строфах, що збереглися, міститься багато екзотичних географічних назв. Нижченаведені віси цікаві своїми посиланнями на Русь і Константинополь.

Гаральд підійшов до Константинополя зі своїм флотом під час холодного шторму:

Наступні строфи представляють інші екзотичні назви, такі як Сицилія²³⁷ і Блаланд (Чорна Країна)²³⁸, тобто Північна Африка.

ЗО

Стув Сліпий/Stufr inn blindi, Visa («Віса») (Hollander, «Bib­liography», p. 91).

Стув Сліпий був нащадком славного літературного клану і прямим наступником скальда Ґлума Ґейрасона. На жаль, збереглося лише декілька уривків з його «Драпи про Гаральда* (Haraldsdripa), однак і вони засвідчують його високу поетичну майстерність.

В одному з гельмінтів його віси, цитованому в «Morkinskinna», ♦ Fagrskinna*, « Heimskringla*, згадується про одруження Гаральда на Еллісів з Новгорода:

31

Вальґард із Velli / Valgardr a Velli, *Dripa* («Драпа») (Hol­lander, «Bibliography», p. 100).

Вальґард із Velli²⁴² написав також драпу, що уславлювала діяння Гаральда Гардраді. Гаральд, який осліпив візантійського імператора, покарав також і варягів, що приєдналися до його ворогів. Відомості про це містяться в півстрофі (гельмінґу), ЩО збереглася в «Fagrskinna»:

У строфі, що наводиться нижче (цитованій також і Сноррі Стурлуссоном), поет описує неймовірну життєву енергію свого героя:

Гйорт Олавссон/Hjqrtr Olafsson, *Lausavisur* (1066 р.)

Гйорт був ісландцем — придворним Гаральда Гардраді (1046— 1066). Перед походом на Англію (1066 р.) Гаральд, якому необхідні були гроші, послав Гйорта, разом з Торарінном Нефульвссоном, до Гольмґарда (Новгорода). В його завдання входило повернути бурдюк із золотом і чистим сріблом, який Гаральд послав своїй колишній дружині Єлисаветі (Еллісів), дочці Ярослава. Згідно з «Hemings ?attr», в якій зафіксовано цю подію²⁴⁶, повернувшись, Гйорт доповів Гаральдові у віршах. Ось три строфи з цього твору.

Гаральд не приділив уваги своїм посланцям, що повернулися:

Відповідь Еллісів:

33

Маркус СкегТ’ясон/Markus Skeggjason_v Eiriksdrdpa («Драпа Ейрікові») (Hollander, «Bibliography», рр. 84—85).

Ісландець Маркус Скеґґ’ясон (бл. 1040—1107) служив при дворах Данії та Швеції²⁵². Його основний твір «Драпа Ейрікові», написаний ПОЗ року, прославляє данського короля Ейріка Свейнссона (1095—1103) як воїна, великого ворога вендів, засновника й фундатора архіепископства в Лунді, та мандрівника, котрий серед інших країн відвідав Русь та Східну Європу. Король Ейрік помер на Кіпрі 1103 року по дорозі з Константинополя до Єрусалима. Драпа, присвячена цьому королю²⁵³, містить останні в давньоскандинавській поезії відомості про Русь (Гарди) та балтійських слов'ян (віндів);

34

Івар Інґімундарсон/Ivarr Ingimundarson, Sigurdarbqlkr (Hollander, «Bibliography», р. 83).

У «Sigur?arbqlkr», написаній близько 1140 року еддичним розміром Jornyrdislag_t ісландець Івар Інґімундарсон описав подвиги Сіґурда Слембід’якона — авантюриста невідомого походження, котрий став королем Норвегії (з 1130-го по 1139 рр.)²⁶³.

Одне з Сіґурдових діянь безпосередньо стосується головної теми цієї праці, бо є останнім тогочасним свідченням в скальдичній поезії про активність вендських слов’ян на Балтійському морі.

Сноррі Стурлуссон у «Крузі земному» пише про нього так: «Того літа (1137-го) Сіґурд Слембід’якон через море приплив на схід до Норвегії. Дізнавшись про невдачу свого родича Маґнуса [=Сіґурдарсона Сліпого, співправителя Сіґурда, 1130— 1139 рр.], він зрозумів, що в Норвегії йому годі сподіватися на підтримку. Тому поплив уздовж берега на південь, тримаючи курс на Данію, і досяг Ейрарсунду. На південь від Еррьо [?ro, південь Фюнену] він перестрів кілька швидкоплавних вендських кораблів [ Vindasnekkjur], напав на них і здобув перемогу, очистивши кораблі від людей, багатьох убивши, а решту повісивши. Ще одну успішну битву з вендами він провів біля острова Мьон [Моеп]. Потім він поплив на північ і ввійшов до протоки на східному березі [йотської] річки Ельва, захопивши три кораблі Topipa Гнояра...»²⁶⁴

Івар коментує ту подію:

35

Невідомий автор, «Тула річкових назв» (Hollander, «Bibliog­raphy», р. 106).

Наприкінці XII ст. майстерність і талант скальда оцінювали відповідно до його обізнаності в давніх творах та техніці віршування «класичних часів» (так само, як у арабських поетів Аббасидського періоду). Твори містили глосарії, списки, записані

невеликий однощогловий корабель (давньоісл.). віршами, ?ulur, або voces memoriae, де автори представляли різні терміни, вирази, назви та ідіоматичні вирази тих часів з метою уподібнити твір давньому скальдичному стилю. Такі глосарії містили як міфічні імена: Одіна/Водена, його синів, Асів, бо­гинь — Фреї, валькірій, карликів, велетів, королів, чоловіків та жінок, так і терміни — назви дружин, кланів, двору, воєн, бойової зброї та окремих її видів (зокрема, мечів), щитів, шоломів, кольчуг; назви морів, островів, річок, риб та китів; корабельні терміни; назви дерев, рослин; назви тварин.

Тула річкових назв складається з шести строф. Нижче подано три з них, що містять також назви річок Східної Європи (їхні назви набрано курсивом):

Більшість із представлених назв є назвами річок Західної Європи, зокрема британського (кельтського) походження²⁶⁹; деякі взято з панегіриків хрестових походів; є також кілька міфологічних назв з «Поетичної Едди»; три назви з Центральної Європи (Rin — Рейн, Dyn — Дунай, Sax-Elfr — Ельба) та шість — з Східної. Dun — Дон(ець), Dyna — Західна Двіна, Vina — Північна Двіна, Olga — Волга, Nepr — Дніпро, Drqfn — річка біля Полоцька²⁷⁰. •

36

Слід згадати тут ще чотири поетичні твори XII—XIII ст., що містять багато іноземних назв, зокрема із Східної Європи. Два з них були написані у зв’язку з канонізацією двох святих — Олава Святого Гаральдссона (1015—1030) та Олава Трюґґвасона (995—1000). Ейнар Скуласон (бл. 1090—1165), найвидатніший скальд другої половини XII ст., у 1153 році написав відому поему про Олава Святого, що називалася Geisli. Галлар-Стейн (XII ст.) склав поему Olafs drapa Tryggyasonar («Драпа Олаву Трюґґвасону»), відому ще під назвою Rekstefja_t оскільки в ній використано особливий стеф; твір оспівував ісландського святого.

Слід назвати ще Noregs konunga tai («Лісту норвезьких королів»), складену віршованою формою невідомим автором 1190 року — короткий огляд норвезької історії. І, нарешті, Jdms- vikinga drapa («Драпа йомсвікінґам») Б’ярні Колбейнссона, єпископа Оркнейського (бл. 1188—1222). Ми не розглядатимемо детально ці твори, бо їх було створено не по гарячих слідах подій, а пізніше з історичними цілями, на основі раніших car та агіографічних джерел.