<<
>>

Першим істориком, який згадав шведів, був римлянин Таціт (55—120), що писав про них у своїй «Germania» (гл. 44).

За словами Таціта, Suiones були під владою абсолютистського короля, що мав сильний флот.

Опис усього Скандинавського півострова подав готський історик Йордан (551 р.). За Йорданом ішов анонімний автор англійської епічної поеми «Беовульф» (ймовірно, кінець VII—початок VIII ст.), що описав ситуацію VI ст.

Далі ми вже бачимо Рімберта, що написав «Життя Св. Анскара» (пом. 865 р.), саксонського місіонера до Шве­ції першої половини IX ст. (життєпис укладено бл. 865—876 рр.).

Порівняно з норвезькою частиною шведська частина Сканди­навського півострова ширша, вона має десь 250 миль завширшки, максимальна довжина — приблизно 990 миль. У середні віки Шве­цією називали трохи іншу територію, ніж ту, яку тепер займає су­часне королівство Швеція. Вона складалася із власне Швеції (на

Скандинавському півострові) та союзу земель Свіїв (тобто шведів) і Ґаутів (сучасний Ґьотар), об’єднуваних нераз, починаючи з 800 р. під владою короля Уппсали.

Найпівденніша частина півострова належала Данії і Норвегії. Сканія, Галланд і Блекінґе були данськими, тоді як Ранрікі (тепер Богуслен) стало частиною Норвегії, так само як і парафії Сарна та Ідре в Даларі; крім того, Герадален і Ямталанд теж часто знаходи­лися в складі середньовічної Норвегії. Прибережна Фінляндія — допоки колонізована — становила частину Швеції, а сам термін Svetia (Svi?jod), часто вживаний з епітетами «велика» або «холодна», давньонордичні учені не раз ототожнювали із класичною назвою Scythya, позначаючи будь-які землі на схід від Норвегії.

Власне Швеція поділялася на три головні територіальні одиниці: 1) центральні низини; 2) верховини Смоланду; 3) північні гори та озерний край (Норрланд).

Низини складаються з родючих глинястих долин, і серед них є кілька великих озер: Венерн (2141 кв. миль, найбільше озеро Західної Європи), Веттерн (733 кв. миль), Меларен (440 кв. миль) та Ельмарен (190 кв. миль). Цей регіон був територіальною основою Свіїв (пів­нічна частина) і Ґаутів (сучасний Ґьотар; південна частина).

На смоландських верховинах пересічна висота над рівнем моря становить понад 300 футів на заході й 600 футів на сході. В регіоні багато хвойних лісів і орних земель.

У Норрланді вздовж норвезького кордону багато високих гір (6000—7000 футів), крім того, є ще озерний край, де знаходиться більшість із 96000 шведських малих озер, що вкривають 9% тери­торії. Як і Фінляндія, ці широкі простори, населені почасти лап­ландцями (ON Finnar), були колонізовані порівняно пізно2.

<< | >>
Источник: Омелян Пріцак. ПОХОДЖЕННЯ РУСІ. Стародавні скандинавські саґи і Стара Скандинавія. Том II. Київ Видавництво «Обереги» 2003. 2003

Еще по теме Першим істориком, який згадав шведів, був римлянин Таціт (55—120), що писав про них у своїй «Germania» (гл. 44).: