Передмова автора до українського перекладу
Як подано в передмові автора до англійського видання, три головні спонуки зайнятися спірною проблемою початку Русі були такі: по-перше, трактувати походження Русі на тлі світової історії; по-друге, на базі цілісного аналізу усіх відносних джерел, без огляду на мову, якою вони написані; по-третє, звільнити це наукове питання від «псевдо»-Патріотичних візій.
Оскільки до того часу деякі основні джерела, головно писані давньоскандинавською, арабською або перською мовами, були Доступні історикам тільки в перекладах, основна увага автора була спрямована на всебічне філологічно-історичне вивчення кожного тексту, причому дуже важливим було зрозуміти семантику даних відповідного джерела в його оригінальній мові.
Мені було все одно, якого походження були руси, коли вони з’явилися у Східній Європі і яке було їх відношення до слов’ян та скандинавів. Мене цікавила перш за все історична правда, і я до неї стремів.
У процесі моєї праці вияснилося, що давньоісландські саги, в першу чергу так звані «королівські» та «ісландські», — це вже літературні твори, писані під впливом західноєвропейської агіографічної творчості, і що вони почали формуватися тільки в середині XII ст., їх пам’ять не сягала раніше X ст. Отже, їх дані, цікаві для деяких аспектів життя Київської Русі, не могли подати розв’язку питання і їх «початків». Зате виявилися дуже давніми перекази, що збереглися у творі Саксона Граматика (XII — XIII ст.), у т. зв. «Едді» та у деяких епічних давньо- англійських текстах, таких як «Відсіт», «Беовульф», «Фіннс- бурзький фрагмент»; вони мають дуже важні інформації відносно нашої основної теми. Але вони збереглися у міфічно- епічній формі, що потребувало декодування, яке вимагало присвятити йому велику частину цього тому.
Як з’ясувалося, міфо-епічний давньоскандинавський цикл про Гельґі має паралелі в оповіданні «Повісті временних літ» про Олега Віщого, не ідентичного із історичним Олегом, Великим князем Русі.
Далі, що давньоданський міф про переселення слов’ян зв’язаний із колонізацією земель пізніше Великого Новгорода. Порівняльний аналіз міфів та епічних оповідань західноєвропейських, скандинавських та із старої Русі дав змогу зідентифікувати літописних Аскольда і Дира як героїв походу на Константинополь у 860 році. Аналіз «Фіннсбурзького фрагмента» та «Беовульфа» пролив нове світло на роль фригійських купців у східно-північній частині Європи VIII ст.Дослідження епічних пісень про битву Готів з гунами з’ясувало, що в тій традиції немає жодних історичних ремінісцен- цій, крім декількох українських географічних назв.
Спеціальну увагу звернено на сюжет «ученої» (псевдо-праіс- торії у Сноррі Стурлуссона (пом. 1241). Вияснилося, що діяльність давніх скандинавів у Хозарській державі лягла в основу конструкцій Сноррі. Важливим було твердження про хозарський вплив на релігію і писемність скандинавів.
Далі було проаналізовано давньоскандинавські рунічні написи, їх географічний кругозір та короткий довідник осіб, які там називалися.
Досліджено долю кількох скандинавських кланів як на їх батьківщині, так і у Східній Європі. Тут треба назвати зібрання інформацій про літописного Якуна Прекрасного та про похід Інґвара Мандрівника 1041 р.
Кілька слів про долю подальших п’яти томів «Походження Русі». Я працював над ними паралельно з першим томом, так що в 1981 р. існували закінчені машинописи трьох томів, зоставалися не закінченими один том (ісламських джерел) та матеріали до останнього синтетичного тому.
Якраз в той час треба було мобілізувати увагу української американсько-канадської діаспори на гідне відзначення 1000-ліття хрещення РусЬУкраїни. Я опрацював проект плану Міжнародної конференції у Равенні (Італія), трьох серій «Гарвардської бібліотеки давньоукраїнської літератури», план створення Міжнародної асоціації україністів. Збирання потрібних фондів діаспори попри мої обов’язки професора і директора Українського наукового інституту в Гарварді забирали весь мій час.
Тоді не було можливості зайнятися друком подальших томів «Походження Русі». Опісля дуже швидко настала зміна політичної ситуації у Східній Європі, і я присвятив весь свій час організації Інституту сходознавства Національної Академії наук України та іншим академічним обов’язкам у Києві.Так ті томи зосталися не надруковані.
Але я дуже щасливий, що том І тепер дістається в руки українському читачеві. Український переклад передає повністю англійський оригінал, крім покажчика, який з’являється тут у дещо скороченій формі. У вступі додано переклад моєї окремої роботи про назву «Русь», а також виправлено деякі друкарські помилки оригіналу. Додано переклад моєї праці про етимологію назви «Русь».
Дякую перекладачам, які з власної ініціативи почали публікацію частин свого перекладу моєї праці з 1992 р. у журналі ♦Хроніка-2000».
Я вдячний професорові Олексі Мишаничеві за включення Цього тому у Київську бібліотеку давнього українського письменства та дирекції і складачам видавництва «Обереги», а також моїм друзям Олі і Ярославу Дужим, що щедро фінансували не видання.