Норвезькі синоптичні оповіді про королів Норвегії (Teo∂opiκt «Аґріп», «Історія Норвегії»). Див. ще с. 1176
a) Theodoricus Monachus: «Historia de antiquitate regum Norwagiensium»
Найдавнішою синоптичною оповіддю про королів Норвегії була «Historia de Antiquitate Regum Norwagiensium», яку Теодорік Монах написав латинською мовою близько 1180 р.28 для трондгеймського архієпископа (Nidaross) Ейстейнна Ерлендссона (1161—1188).
В цій праці подано історію королів Норвегії, починаючи від Гаральда Світловолосого (бл. 875—945) і закінчуючи вступом на престол Гаральда Маґнуссона гіллі (1130—1136)29.Головним джерелом для цієї праці стали записи ісландських усних переказів, а не ісландська синоптика30. Автор використав також «Acta Sancti Olavi»31 (латиномовний збірник легенд про Олава Святого та його чудеса, укладений десь у 1160—1170 рр. вже згадуваним архієпископом Ейстейнном), твори класичних авторів (наприклад, Плінія, Саллюстія, Лукана, Горація), твори отців церкви (Єроніма, Евсевія) і твори середньовічних істориків (Йордана, Павла Диякона, Сіґебера з Жамблю, пом. 1112 р.; Гюґо з Сен-Віктора, пом. 1141 р.; і «Historia Normannorum ducum» Вільяма з Жюмєжа, бл. 1070—1071 рр.
«Завдяки справді дивовижному збігу обставин у те саме десятиріччя, у 1180-ті рр., провідний державець Данії архієпископ Абсалон, друг двох королів, доручив одному зі своїх писарів, уславленому Саксонові Граматику, написати історію своїх королів, і той виконав це доручення вишуканим, але досить-таки плутаним стилем латинської мови»32.
Усі первісні середньовічні рукописи цієї праці нині загублено. Близько 1620 р. Йоганн Кіршманн з Любека (1575—1643) одержав старий рукопис Теодоріка; десь у 1630—1643 рр. він зробив із нього копію, яка згодом теж загубилася. Але в 1684 р., коли вона ще була, Бергард Каспар Кіршманн, Йоганнів небіж, опублікував копію свого дядька в Копенгагені, і вона стала відома в науковій літературі як текст К.
Й. Кіршманн також зробив примітки та алфавітний покажчик до тексту приблизно в 1636 р., і вони збереглися (В = GkS 600). Яків Мельдес зробив копію тексту Кіршманна бл. 1680—1700 рр., яка збереглася (A = AM 98, fol.).Старий рукопис потрапив до рук Йоганна Стефанія десь у 1640 р., а близько 1642 р. він зробив з нього копію. Остання збереглася й відома в літературі під шифром S (= DG 32)33.
Густав Сторм здійснив критичне видання Теодрікової праці 1880 р. в серії «Monumenta Historica Norvegi?» (Chria., с. I—XIV, 1—68).
Теодрікове визначення термінів «Славія» і «вандали» заслуговує певної уваги:
(a) «[Олав Трюґґвасон загинув у битві на острові] quae dicitur Svold et jacet ргоре Slaviam, quam nos matema lingua Vinnlandiam vocamus»34.
(b) «Wandalі, quos nos matema lingua vocamus Windir, gens pagana et Deo inimica, silvestris et inculta, vivens raptu, qui semper quidem rapinis solebant infestare Daciam [=Denmark]...»35.
b) «Agrip»
Наступна праця, написана анонімним норвезьким священнослужителем, називалася «Agrip af Noregs Konunga Sqgum» або «Підсумок (епітома) історії королів Норвегії». Вона була написана dqnsk tunga дрсъ під кінець XII ст.36 і охоплює час від Гаральда Світловолосого (пом. 945 р.) до 1170 р. Окрім письмових джерел, автор використав також усні традиції та скальдичні станци37. Праця збереглася в ісландському рукописі, який датується приблизно між 1200—1335 рр. (AM 325II, 4°, кілька аркушів бракує). Фіннур Йонс- сон опублікував її в серії: Altnordische Saga-Bibliothek. — Т. 18. — Halle/Saale, 1929. — XIX. — 65 с.38. Нове видання, підготовлене Бярні Ейнарссоном, вийшло в XIX томі IF (Rvik. —1984. — LIX. — 3—54 с.).
с) «Historia Norwegi?»
Третьою працею, яка належить до цього типу, є «Historia Norwegian», написана латиною бл. 1211 р. анонімним норвезьким священнослужителем39. Її історична частина зазирає назад аж у міфічні часи й, певно, сягала 1170 р. Проте праця збереглася в неповному рукописі (у приватному володінні, в Шотландії). Вона була написана в середині XV ст., мабуть, на Оркнейських островах. Рукопис закінчується поверненням Олава Святого з Англії в 1015 р.
Автор використав ісландські (праці Арі Мудрого), а також деякі західноєвропейські джерела (Адама Бременського). Сама праця створює враження, що «вона призначалася радше для чужоземних, аніж для норвезьких читачів»40. Густав Сторм опублікував її 1880 р. у згаданій вище серії «Monumenta Historica Norvegi?» (с. XIV—XXX, 69—124).
Зіґфрід Байшлаґ вважає, що три вищезгадані норвезькі синоптичні історії є незалежними одна від одної. Проте існує тісна взаємозалежність між їх джерелами41.
Було б нераціонально, з погляду нашої мети, аналізувати норвезькі синоптичні історії самі по собі. Тому ми використаємо їх дані в контексті аналізу саг про Олава Святого і саґ про Олава Трюґґва- сона, а також і інших королівських саґ.