«... до куръ Тмутороканя»

Присвячую цей розділ моєї книжки світлій пам'яті Миколи Гавриловича Головіна ( ↑ 1865)

А. Мазон мав рацію, коли писав, що Тмуторокань має спеціальне місце у менталітеті автора «Слова»¹.

«Всеславъ князь людемъ судяше, княземъ грады рядяше, а самъ въ ночь влъкомъ рыскаше: изъ Кыева дорискаше до куръ Тмутороканя...»².

Перші видавці «Слова» бачили тут місто Курськ³. Пізніше до­слідники дійшли до думки, що слово «куръ» — це «півень» (рос. петух). Навіть Д. С. Лихачов у своєму перекладі «Слова» пише:

«Всеслав князь людям суд правил, князьям города рядил, а сам ночью волком рыскал: из Киева дорыскивал до петухов Тмутороканя»⁴.

Відносно значення слова «куръ» я перевірив його у спеціальних

словниках до «Слова»: В. Л. Виноградова⁵ у своему вид.: Словарь- справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Л., 1969. — Вып. 3. — С. 37, має «куръ» — петух, а Т. Чижевська⁶ у своему «Glossary», с. 89, пише: «петух», «cock».

Але я собі добре пригадував, що в давніх літописах — Іпатіївсько- му, Лаврентіївському, Новгородському І — слово.«куръ» виступає із побічними формами «кюръ», «киръ», які є давньоруськими запозичен­нями із візантійського «кбрюд»⁷ у значенні «пан, господин». Приклади для вживання лексеми «куръ»: «великыи князь Рюрикъ кюръ Василии»⁸ [Рюрик Ростиславич, f 1212, під роком 1199]; «Прибѣже исъ Царя- города... кюръ Андроникъ [Комнен, f 1185] къ Ярославу оу Галичь»⁹ (під роком 1165); «В се же лѣто йде Леонъ царевичь зять Володимерь на куръ... Олексия» [Комнена, під роком 1117]; «... того же лѣта (під роком 1118) оумре куръ Олексии [Комнен]»¹⁰; «... киръ Михаилъ побѣже передѣ ис Проньска»¹¹.

Тмуторокань і Великий Новгород мають деякі спільні риси. Обидва міста були важливими політичними, релігійними і торго­вельними центрами Давньої Русі, один — на півночі, а другий — на півдні. Тут мені спало на думку, у який надзвичайний спосіб називав себе Великий Новгород називав себе, а саме: «Господин Великий Нов­город». С. Н. Валк у своєму виданні «Грамоты Новгорода и Пскова» часто подає приклади вживання цієї назви: «Весь Господин Великий Новгород (під роком 1469)»¹⁴. Слово «господин» — це давньоруський переклад візантійської лексеми він подав свою геніальну розв’язку, що етимон бусово був видуманий російським лексикографом Володимиром Івановичем Далем, од­наче він не звернув увагу на хронологічну частину своєї гіпотези. Етимон бусово. він засвідчений як у Ed. рг. із 1800 р., так і в копії рукопису для імператриці Катерини II, а В. Даль народився тільки один рік після цього, цебто у 1801 р. Етимон харалуг/«харалужныи» професор Е. Keenan не міг пояснити — ані слова цілого, ані його частини для богемізму або для євреїзму, і все-таки він вирішив пов’я­зати цей етимон із Й. Добровським, цебто що він сам його видумав, не маючи на це найменшого доказу. Тут знов хронологія свідчить, що це нонсенс. Етимон харалуг засвідчений вже у «Повести времен­ных лет», третя редакція якої була виготовлена в 1120 р. Отже, етимон харалуг засвідчений уже понад 500 років до народження Й. Добров­ського, а Й. Добровський народився у 1753 р.

⁸ Ковалевский А. П. Книга Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921—922 гг.: Статьи, переводы и комментарии. Прил.: Фототи­пическая репродукция текста «Книги Ахмеда Ибн-Фадлана» по Мешхед­ской рукописи. — X., 1956.

⁹ Про мечі в арабських джерелах див. спеціальну працю турецького вченого, башкира за походженням, Ахмета Заки ВалідеТогана: Togan Z.

¹⁰ Гедеонов С. А. Варяги и Русь: Историческое исследование. — СПб., 1876. —Ч. 1. —С. 530.

¹¹ МенгесК. Г. Восточные элементы в «Слове о полку Игореве». — С. 156—157.

¹² ПВЛ. — Т. 1. — С. 10; див. ще коментар Д. С. Лихачова: ПВЛ. — Т. 2. —С. 212.

¹³ Творогов О. В. Харалуг//Энциклопедия «Слова».—Т. 5.—С. 176—178.

¹⁴ Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. — Вып. 1: Мечи и сабли IX—XIII вв. // Археология СССР. Свод археологических источников. — M.; Л., 1966. — Вып. E 1—36.

^,s Ibid. — Ч. I: Мечи IX— I половины XI ст.— С. 18—49; ч. 2: Мечи II половины XI—XIII ст. — С. 49—60.

^,6 Ibid. — С. 26.

¹⁷ Ibid. — С. 39.

¹⁸ Leonis Diaconi Caloensis. Historiae Iibri decem / E recensione С. В. Hasii. — Bonnae, 1828. — Lib. IX.

¹⁹ Ibn Khurdadbeh пише: «min aqsa Saqloba», цебто із найдальших кінців Саклабії.

²⁰ Кирпичников А. Н. Мечи IX— І половины XI ст. // Древнерусское оружие. — Ч. I. — С. 18.

²¹ Ibid. — С. 19. У такий спосіб каролінгські мечі експортувалися із двох територій: з однієї сторони, це були держави Каролінгів, а з другої — їх депо у Норвегії.

²² Див.: Keenan Е. — Р. 289—290, а також с. 135 цієї книжки.

²³ Ibid. — Р. 303.