Б. Культи і релігія
1. Культові місця
Культові місця в Скандинавії мали три назви: ve, hqrgr і hofm.
Найпоширенішим з цих трьох термінів був, здається, ve, що означав «святилище, місце, позначене як священне».
Це слово входило до назви кількох великих міст, наприклад міста Vd, «святилище», в Сканії. Зустрічається воно і в складних назвах — то як перший компонент (Vi-borg, «священний пагорб», в Ютландії; Vestad, «священне місце», в Норвегії), то як другий (Odens-e натомість Одін, вигадливий і примхливий бог сутичок і грабіжницьких виправ, був богом можновладців і покровителем військової аристократії, так само як і її панегіристів — скальдів125.Одіна вважали найвищим божеством. Його громадські культи існували в Данії і Ґаутланді, і цей факт разом з деякими іншими вказівками, можливо, відображує герульсько-ґотську традицію. Досить цікаво, що в Швеції, на батьківщині бога Фрейра, Одінове ім’я аж до XV ст. стало еквівалентним слову «сатана».
Головним божеством Норвегії був Тор; його храм у Трондгеймі 996 р. зруйнував Олав Трюґґвасон.
Усе це свідчить, що давньоскандинавська релігія справді відображувала життєві потреби суспільства, бо кожна з головних сфер людської діяльності — сільське господарство, війна, грабіжницькі походи — мала свого божественного покровителя.
Літературну творчість норвежців, яку вони приписували натхненню, що йшло від Одіна, розглянуто в першому томі цієї праці.