Короткий огляд праці Е. L. Кеепап-а «Josef Dobrovsky and the Origins of the Igor’ Tale»

якими в той час захоплювалася російська інтелігенція⁴. Професор Е. Keenan підкреслює, що Й. Добровський був активним панславіс­том і звеличником російських (= слов’янських) успіхів у боротьбі з Туреччиною за узбережжя Чорного моря, зачарованим «fascinated» Тмутороканем⁵.

Другий розділ праці Е. Кеепап-а має заголовок «Свідки»¹⁶. Одначе вчений розглядає тільки рукописний матеріал: 1) Editio ргіп- ceps; 2) копію, що була зроблена для імператриці Катерини II; 3) так звані фрагменти О. Ф. Малиновського. На жаль, автор цілком ігнорує свідчення сучасників про тих, хто мали в руках оригінал «Слова», їх було, як подано вище, принаймні вісім осіб. Професор Е. Keenan міг би мати застереження до одного або більше названих свідків, але це питання ним взагалі не порушується.

Третій розділ праці Е. Кеепап-а називається «Блакитний ігумен»¹⁷

В такий спосіб окреслювали чеські сучасники Йосефа До- бровського.

Цей розділ, як і багато сторінок інших розділів, властиво має сенс тільки тоді, коли визнати слушною теорію професора Е. Кінана про авторство «Слова» Й. Добровським. Хоч це не здійснилося, я подаю прямо для інформації, про що в цьому розділі пишеться. Там перетрактовуються наступні питання, хоч вони не мають жодного безпосереднього відношення до «Слова»: Чеське Відродження XVIII—XIX ст., оссіанізм, масонство та фальсифікати Ґанки, біогра­фія Й. Добровського, славістичні праці Й. Добровського, пансла- вістичні і проросійсько-імперські симпатії Й. Добровського, хвороби Й. Добровського.

Як професор Е. Кінан відкрив Й. Добровського?

Аналізуючи творчість професора Е. Кеепап-а, ця проблема виглядає у такий спосіб. У звертанні до Галицького князя Ярослава Осмомисла автор «Слова» пише: «Грозы твоя по землямъ текутъ, отворявши Кіеву врата; стрѣлявши съ отня злата стола Салтани за землями».

На жаль, професор Е. Кінан не був знайомий із двома комплексами історико-філологічних проблем, які я подаю у другому розділі цієї праці. Мусульманський емір Салах ад-Дін у 1187 р. здобув м. Єру­салим, чим дав привід до Третього походу хрестоносців. Він також прийняв ісламський титул «султан». Цей титул мав у арабській мові форму «султан», а у половецькій мові два варіанти: «солтан» і«салтан»²⁰.

Другий комплекс проблем, які професор Е. Кінан не брав до уваги, це проблеми, що пов’язані безпосередньо із Третім походом хресто­носців (1190—1192 рр.). У цьому поході брали участь визначні європейські володарі того часу: імператор Фрідріх І Барбаросса, король Англії Джон Безземельний і король Франції Філіпп II Август. Тоді коли королі Англії і Франції вирушили в похід на кораблях, імператор вибрав сухопутний шлях, який вів через Угорщину. При­чина полягала в тому, що імператор сподівався на допомогу своїх родичів, як це було звичайно в середньовіччі. Угорський король Бела III став тестем його сина Фрідріха Молодшого. Крім того, Бела III був напіврусином, як син руської княжни Єфросинії, дочки Мсти­слава Володимировича Мономаховича, його сусід, Галицький князь Ярослав Осмомисл — напівугорцем, як син Софії, дочки короля Коломана.

Імператор не помилявся, свояки прийняли його і його армію по- королівському: наприклад, годували всю імператорську армію, його кавалерію. Крім того, король Бела III заохочував панів Угор­щини і Галичини взяти участь у поході.

В Іпатіївському літописі під роком 1189 є важливе свідчення одного з галицьких учасників Третього походу хрестоносців, де католицькі німці прирівняні до християнських святих, борців за віру.

Ось як православний учасник Третього Хрестового походу пише про перехід Німецького імператора Фрідріха І Барбаросси через територію Східної Європи.

«23.IV. 1189. У той же рік пішов цесар німецький [Фрідріх І Барба­росса] з усією своєю землею битися за гроб господній, бо явився був йому ангел господній, велячи йому йти. І вони прийшли, і кріпко билися з богопротивними тими агарянами. Бог же тому напустив гнів свій на весь мир, що сповнилася лиходійствами нашими вся Земля, і цих усіх [поган] навів на нас господь за гріхи наші. Він по правді суд учинив, і справедливі вироки його, тому оддав він місце святині своєї іншим, іноплемінникам. А сі німці, яко мученики святії, за Христа пролили кров свою із цесарями своїми. Для них бо господь бог наш знамення явив: якщо хто з них у бою був убитий іноплемін- никами, то по трьох днях тіла їх невидимо із гробів їхніх ангелом господнім були забрані. А інші, бачачи се, прагнули постраждати за Христа. Для них же хай збудеться воля господня, і [хай] причис­лить він їх до вибраного стада свойого у сонм мучеників! Бо се вчинив господь за гріхи наші, караючи весь мир і знову навертаючи

[всіх до добра], тому що ми согрішили і накоїли беззаконня і не оправдалися перед ним»²¹.

Як у давніх, так і у нових літературних творах надзвичайні слова чи терміни з’являються у тексті з якоїсь причини. Йосеф Добров- ський був надто добрим славістом (тут я погоджуюся з професором Е. Кінаном), щоб вживати у своєму «фальсифікованому тексті» «Слова» (якщо прийняти тезу Е.

Четвертий розділ складається з двох частин: перша, коротша, має заголовок: «Читаючи фрагменти Малиновского»²³, а друга, обширніша: «Читаючи “Слово”»²⁴. Четвертий розділ є прикладом методології автора, а саме: творити щось з нічого. Врешті-решт, джерела тут для того, щоб затемнювати справу.

Професор Е. Кінан вибирає цілком довільно пасаж із «Задонщины» і впевняє читача, що цей пасаж «Задонщины» дав Й. Добровському можливість сфальсифікувати відносний пасаж «Слова», щоб доказати руку Й. Добровського у формуванні «Слова». Професор Е. Кінан піддає слов’янські слова детальному аналізу, аби знайти форми, подібні до чеської мови, і в цей спосіб творити потрібні йому боге- мізми для Й. Добровського.

Мені прикро, що я не можу гідно оцінити труд, в який вкладено ненаукову ідею фальсифікації «Слова» Й. Добровським.

Професор Е. Кінан вбив цю фатальну ідею собі в голову і, щоб доказа­ти її, підганяв під цю ідею приклади із інших джерел, таких як «Задон- щина» чи «Сказание о Мамаевом побоище».

Е. Кінан додав два підсумки до своєї праці, причому другий підсумок — це його «відкриття».

Опісля слідують додатки: 1) передрук тексту «Слова» за Editio princeps; одначе він не вводить ніяких нових прочитань; 2) підкрес­лення Й. Добровським слів у виданні «Біблії» Скорини; 3) перші переклади «Слова»; 4) хронологія цитат Єлагіна із «Слова».

В кінці подається обширна бібліографія (с. 485—529), а теж два покажчики до «Слова» (с. 532—541).

Полеміка поміж Й. Добровським і Б. Кінаном

Заголовок цього розділу не слід інтерпретувати дослівно, а радше як свого роду зміст проблематики. Й. Добровський помер у 1829 р., а книжка американського вченого професора Е. Кінана вийшла у 2003 р. Отже, Й. Добровський не міг читати книжку Е. Кінана. Одначе Е. Кінан був настільки необережним і захопленим своїм відкриттям, що навіть не вивчив як слід опінію Й. Добровсько- го про два «шедеври», які мали б бути основою для пастишу, що, на думку Е. Кінана, був «Словом». Крім того, він не поцікавився зібрати інформації, як Й. Добровський відносився до «Слова».

Е. Кінан подає своє розчарування Й. Добровським, що останній не зробив того, чого Е. Кінан сподівався: «... one can confidently as­sume that Dobrovsky saw this miscellany (Zadonshchina) in either the Synodal Library or that Musin-Pushkin himself. There appers to be no indication of it in Dobrovsky’s notes».

«Можна з певністю прийняти, що Й. Добровський бачив цей збірник («Задонщину». — О. П.) або у Синодальній бібліотеці, або у самого Мусіна-Пушкіна, але про те немає ніяких вказівок у записках Й. Добровського».

«... Why didn’t Dobrovsky mention either the Zadonshchina or the Skazanie, both of which he must have seen in manuscripts while in Rus­sia, until 1822?» (Keenan. — P. 408).

«Чому Й. Добровський не згадав «Задонщину» або «Сказание», які він обидва мусив бачити в рукописах під час свого побуту в Росії, аж по 1822 рік?»

Е. Кінан ніяк не міг погодитися з дійсністю.

Й. Добровський писав (цитую за Е. Кінаном): «Nicht ohne Wert ist die poetische Beschreibung der Kulikower Schlacht, von einem Rasaner dem Priester, Sophronius verfast. Sie erinnert an das Wort von Igor» (Keenan E. — P. 407). Цебто «не без вартості є поетичний образ Куликовської битви, написаний якимось рязанським священиком Софонієм, він нагадує “Слово о полку Ігоревім”». Цей пасус має дуже важливе місце у дослідах про походження «Слова». Й. Добровський, якого Е. Кінан зробив автором «Слова», виконуючи це завдання, мав зробити свого роду пастиж із «Задонщины». В дійсності у своїх працях сам Й. Добров­ський віддає перевагу «Слову», порівнюючи «Задонщину» з «Сло­вом», а не «Слово» з «Задонщиной».

Таким чином, беручи до уваги основну ідею тези Е. Кеепап-а, що Й. Добровський сфальсифікував «Слово», роблячи пастижі (цебто виїмки) із дорогоцінних творів — «Задонщины» і «Сказа­нии о Мамаевом побоище», — слід дивуватися, чому професор не присвятив більше уваги у розділі своєї книги відношенню Й. Доб- ровського до тих оригінальних творів. Очевидно, справа в тому, що не можна виявити, щоб Й. Добровський спеціально займався тими творами або цінував їх. Він міг їх бачити, як сотні інших рукописів, під час свого побуту в Москві і Санкт-Петербурзі, але ніщо не вказує на те, що ці рукописи його особливо зацікавили, щоб він їх перелицьовував або щоб заставив своїх учнів їх перекла­дати. Зате Й, Добровський не раз згадував «Слово» і підкреслював, що це найцінніший пам’ятник давньоруської літератури. Він до­слівно писав: «Поема про Ігоря, поруч з якою нічого не можна поставити»²⁵. Тому Й. Добровський заохочував своїх учнів — чехів і німців — перекладати «Слово» на чеську і німецьку мови. Так з’явилися чудові чеські переклади Й. Юнгмана, В. Ґанки, С. Рожная, а теж переклад на німецьку мову Й. Мюллера²⁶.

Е. Кінан слушно підкреслює місце Й. Добровського у слов’ян­ській лінгвістиці як домінуючого вченого. Але при тому професор Е. Кінан вирішив не цитувати опінію Й. Добровського про мову автора «Слова». Ось що Й. Добровський пише у своєму листі до словенського колеги Варфоломія В. Копітара, датованому лютим— березнем 1810 р.:

«Москвичі Ігореву пісню, автор якої був малоросом (українцем) або червоноросом (галичанином), не всюди зрозуміли» (Ягич И. В. Письма Добровского и Копитара // ИОРЯС. — 1885.—Т. 39. — С. 115). Найкращим перекладом «Слова» був переклад чеського філолога Йозефа Юнгмана. Як лінгвіст і лексикограф Й. Юнгман виробив теж свою думку про автора «Слова», і за ним автором «Слова» був малорос (українець).

Страшна пімста Е. Кінана

Таких дифірамбів на честь «Слова», висловлених Й. Добровським і його школою, Е. Кінан не міг стерпіти. Була велика небезпека. Зайшлося тут про найбільше наукове відкриття Е. Кінана, а саме: Й. Добровський був фальсифікатором «Слова». Е. Кінан боявся, що науковий світ, коли ознайомиться із відношенням Й. Добров- ського до «Слова», не зможе прийняти гіпотези професора Е. Кіна­на про автора «Слова». Але він не втрачав надії, що йому якось вдасться вилізти з тої халепи.

Проф. Е. Кінан уважно простудіював життєпис Й. Добровського і був дуже щасливий, коли знайшов у тодішніх джерелах згадки про душевну хворобу Й. Добровського, а саме, що чеський славіст часто потрапляв у стан божевілля і маніакальної депресії, одначе в цьому стані він міг писати листи різними мовами, які він знав, але не такий комплексний літературний твір, як «Слово». Невдовзі сам Е. Кінан побачив, що він підрізає галузку, на якій сидить, і вирішив частково реабілітувати Й. Добровського як вченого. Він створив свого мане­кена, якого назвав Йосефом Добровським, і вкладав йому в уста концепції, які, бувши витвором Е. Кінана, не були для нього небез­печними. Тут ідеться, головно, про деякі етимони «Слова», а теж додаткові зауваги, що так мусив думати Й. Добровський, але не під­тверджені ніякими джерелами. Що стосується етимології, то, на думку Е. Кінана, найбільш переконливі, якщо йдеться про зв’язок Й. Добровського зі «Словом», були етимології з давньоєврейської (біблійної мови) та із давньочеської. Е. Кінан вірив, що у XVHI ст., крім Й. Добровського, ніхто не знав давньоєврейської. Відносно давньочеської мови Й. Добровський усіма вченими спеціалістами вважався за найкращого вченого.

Для характеристики тих етимологій, створених Е. Кінаном для Й. Добровського (Й. Добровський-2), я подам тільки два приклади: один — із давньоєврейської й один — з давньочеської мов. У «Слові» виступає фраза «У Римъ»²⁷, де йдеться про укріплення Рим або Римов, який захищав столичний Переяслав. Це укріплення згадується вперше у «Поученні» Мономаха, а останній раз Іпатіїв- ський літопис подає під роком 1187 про те, як у тому місці загинув героїчний оборонець Переяслава князь Володимир Глібович: «... о нем же Оукраина много постона». Власне ця подія — смерть Воло­димира Глібовича — була також увіковічнена у «Слові». Оскільки в давньоєврейській мові виступає термін «Урим»²⁸, який означає сакральний камінчик для віщування у єврейському обряді, що виконував найвищий єврейський первосвященик, ця етимологія Е. Кінана неможлива, бо «Урим» не міг носити у нагруднику руський князь. Й. Добровський як спеціаліст із питань Біблії і давньоєврей­ської мови не дозволив собі допустити у своїй праці такого свято­татства. Приклад другий, із давньочеської мови. У «Слові» виступають два різні половецькі слова «... (время) Бусово» і «босув-и». В обох словах їх другої частини є «сово» і «суви». Професор Е. Кінан пропонує, що тут йдеться про старочеське слово на означення пта­ха — «сова». Відносно першої частини цих слів «бо» немає трудно­щів, оскільки існує прийменник «бо», але немає слова «бу»!

І все ж професор Е. Кінан не здає своїх позицій. Він знайшов у словнику В. Даля прикметник «бусов», а тому, що в інших словниках Е. Кінан цього слова не побачив, він подав свій безапеляційний присуд: слово «бусов» ніколи не існувало, а його прямо видумав В. Даль, але при тій геніальній етимології Е. Кінан забув про хро­нологію. Слово «бусов» уже засвідчене у Ed. рг. «Слова», котре, як відомо, вийшло у 1800 р. Отже, Е. Кінан мусив би бути чудотворцем, щоби його припущення виповнилося. Володимир Даль народився у 1802 р., тобто як міг видавець «Слова» цитувати В. Даля, котрий ще навіть не народився. Етимологічні «знахідки» творив недійсний Й. Добровський, а фактотум — Й. Добровський № 2.

Щоб підтримати вражіння читача, що Й. Добровський, навіть як божевільний, міг створити «Слово», Е. Кінан крізь усю книгу пов’язує ім’я Й. Добровського зі «Словом». Професор подає (без джерельних доказів), що Й. Добровський думав, коли він займався тим чи іншим пасусом «Слова». При тому на початку речення Е. Кі­нан дає такі слова: «apparently» — «правдоподібно» (с. 81); «because» — «бо» (с. 281,284); «may have shown» — «міг показати» (с. 481); «must have known that» — «мусив знати, що» (с. 337); «must have foiled avidly» — «мусив уважно стежити» (с. 291); «presumedly» — «мабуть» (с. 124, 178); «probably» — «правдоподібно» (с. 167); «Dobrovsky may well have shown» — «Добровський міг також показати...» (с. 431).

^, Keenan Е. — Р. 1—63.

² Mazon A. Le Slovo d’lgor // Travaux publies par FInstitut d’Etudes Slavts. — Paris, 1940.

³ Keenan E. — P. 418.

⁴Ibid.-P. 24, 72, 157, 400.

⁵ Ibid. — P. 400, 126—127.

⁶ Ibid. — P. 432.

⁷ Козлов B. ∏. Мусин-Пушкин Алексей Иванович // Энциклопедия «Слова». — Т. 3. — С. 55—57.

⁸ Моисеева Г. Н. Бантыш-Каменский Николай Николаевич//Энцикло­педия «Слова». — Т. 1. — С. 82—83.

⁹ Дмитриев Л. А. Малиновский Алексей Федорович // Энциклопедия «Слова». — Т. 3. — С. 210—212.

¹⁰ Буланин Д. М. Селивановский Семен Иоанникиевич //Энциклопедия «Слова». — Т. 4. — С. 280—281. Селивановський оповідав: «Корректуру читали А. Ф. Малиновский, H. Н. Бантыш-Каменский а третью — уже читал граф Мусин-Пушкин...» Вони робили поправки в коректурі, пере­даючи з точністю оригінал, від чого друкування йшло поволі. У збережених примірниках Ed. рг. збереглися деякі передруковані аркуші, вклеєні на місце попередніх. Це теж стосується примірника «Слова», яке знаходиться в бібліотеці Гарвардського університету. Див.: Jakobson R. The Archetype of the First Edition of the Igor Tale / With on Appendix by W. A. Jakobson // Selected Writings. — The Hague; Paris, 1966. — Vol. IV. — P. 464—473.

¹¹ Дмитриев Л. А. Карамзин Николай Михайлович // Энциклопедия «Слова». — Т. 3. — С. 14—18.

¹² Белоброва О. А. Ермолаев Александр Иванович // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 171—172.

¹³ Козлов В. П. Елагин Иван Перфильевич // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. —С. 164—165.

¹⁴ Моисеева Г. Н. Болтин Иван Никитич // Энциклопедия «Слова». — Т. 1. — С. 135—136.; Козлов В. П. Кружок А.И. Мусина-Пушкина и «Слово о полку Игореве»: Новые страницы истории древнерусской поэмы в XVIII веке. — M., 1988. — С. 19—25. Тут можна додати, що генерал Іван Болтін був близьким другом графа Мусіна-Пушкіна, між іншим, як і Єлагін. Вони допомагали графові в його археографічних виданнях, в першу чергу «Рус­ской правды» і «Поученні» Володимира Мономаха.

¹⁵ Моисеева Г. Н. Спасо-Ярославский хронограф и «Слово о полку Иго­реве». — С. IOl—104; Моисеева Г. H., Крбец М. М. Йозеф Добровский и Россия: (памятники русской культуры XI—XVIII веков в изучении чешского слависта) / Отв. ред. Д. С. Лихачев. — Л., 1990. Галина Миколаїв­на Моісеєва, а також чеський вчений MiIoslaw Krbec зібрали рукописний матеріал у Празі, головно виписки рукою самого Й. Добровського, на базі яких прийшли до висновку, що Й. Добровський бачив рукопис «Слова». Однак ця інформація не цілком певна, і Олег Вікторович Творогов, редактор «Энциклопедии “Слова”», висловив своє застереження, вважаючи, що в руках Й. Добровського не був оригінал рукопису «Слова», a Ed. рг. з 1800 р.

Тут можна зауважити, що, як виявили розвідки у Празі, Й. Добровський не мав Ed. рг., а тільки друге видання Шишкова із 1805 р., яке видавець подарував йому в 1809 р. Див.: Моисеева Г. Н. Добровский Йосеф 11 Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 127.

¹⁶ Keenan Е. — Р. 65—98.

¹⁷ Ibid.— Р. 93—136.

¹⁸ Ed. рг. — С. ЗО; див. розділ II.

¹⁹ KeenanE.-Р. 329—331.

²⁰ Див. розділ II.

²¹ Іпат. / Махновець. — С. 349.

²² Відносно хронології описаних тут подій є дві можливості: одна — що дата смерті Ярослава Осмомисла, f 1187, та дата Третього походу хресто­носців (1189 р.) стали жертвою помилки у літописах на Русі. В той час на Русі вживали паралельно три хронології: 1) вереснева (сентябрьская); 2) березнева (мартовская); 3) ultra — березнева. Різниця поміж ними була від 1—3 _гоків. Див.: Бережков Н. Г. Хронология русского летописания. — M., 1963. Але є ще друга можливість: автор «Слова», на нашу думку, Кормильчич, як син кормильця синів Осмомисла в Галичі, не міг пропусти­ти в тексті, де були заклики до всіх головних князів Русі, імені свого патрона. Відомо, що поети є не істориками, а митцями. Тут можна вказати на те, що Тарас Шевченко в одному із своїх творів звертається не тільки до мертвих, і живих, і ще ненарожденних.

²³ Keenan Е. — Р. 154—203.

²⁴ Ibid. — Р. 204—396. Опісля йдуть висновки: р. 397—429; чотири до­датки: р. 425—483; обширна бібліографія: р. 485—529.

²⁵ Моисеева Г. Н. Добровский Йосеф // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 127.

²⁶Панченко А. М. Юнгман Йозеф // Энциклопедия «Слова». — Т. 5. — С. 272—274; Панченко А. М. Ганка Вацлав // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — C. 10—12; Панченко А.М. Рожнай Самуэль//Энциклопедия «Сло­ва». — Т. 4. — С. 232; Штурм Г. Немецкий язык / Г. Штурм, С. Келер, Ю. Гарней, С. Рымарович; Пер. Д. М. Буланина // Энциклопедия «Сло­ва». — Т. 4. — С. 48. Переклад «Слова» Йозефа Захарії Мюллера (1782— 1844) з’явився в 1811 р.

²⁷ Див. ч. І, розділ XIII цієї праці.

²⁸ Див. Екскурси IX—X цієї праці.