ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Насамперед, з великою приємністю відзначаємо Вашу щиру зацікавленість історичною минувшиною нашої держави та вболівання за повернення в український науковий спадок знаменних подій і явищ, пов'язаних з часами перебування українських земель у складі Золотої Орди і Великого князівства Литовського.
Вишгородщина, як регіон, розташований на перехресті старовинних шляхів, завжди була в епіцентрі тих чи інших подій, пов'язаних як з історією України, так і Київської землі зокрема.Джерела, в яких вперше зустрічається сюжет про похід литовського великого князя Гедиміна на українські землі і, передусім, Київ, виникли набагато пізніше описаної події, не раніше XVI ст. Історики XVIII-XIX ст. ставили за мету загальний опис історичних подій, виокремлення більш-менш цільної канви діянь наших пращурів. Як наслідок, одним з притаманних першим працям наукових стилів було некритичне ставлення до джерел. Щоправда, слід зазначити, що такий підхід до опису історії був цілком закономірним явищем. Перехід наприкінці XIX ст. до більш грунтовного і всебічного дослідження історії, передусім України, з залученням нових хронік, додаткового документального і актового матеріалу, археологічних знахідок, поставив під сумнів чималу кількість, здавалося б, вже цілком доведених фактів. Одним з таких наново осмислених сюжетів і була оповідь про похід Гедиміна на українські землі. Слід зазначити, що до розв'язання цієї проблеми зверталося не одне покоління істориків як в Україні, так і в Литві, Польщі, Білорусі, що збагатило історіографію альтернативними науковими підходами, поглядами і концепціями. Як наслідок — до вже існуючих позитивних відзивів щодо реальності "Гедимінового" сюжету добавилися і негативні. Опускаючи весь масштаб історіографії з цієї проблеми, відзначимо такі критичні висновки.
По-перше, грунтовне дослідження саме литовської історії прямо вказує на те, що періодом коли Гедимін гіпотетично міг здійснити похід на українські землі, є час між 1324-1327 рр. Проте саме тоді Золота Орда, під чиєю владою перебувала Київщина, сягає піку своєї могутності.
І джерела, які висвітлюють історію держави Джучидів, мовчать про якісь втрати ханів на українських землях, тим більше в районі такого великого і впливого міста як Київ.По-друге, князі, які згадуються в сюжеті про похід Гедиміна, жили і діяли в дещо інші часи. А отже документальні джерела 20-30-х рр. XIV ст. не лише їх не згадують, але й називають зовсім інші прізвища. Беручи до уваги, що наративні джерела, в яких фігурує сюжет про Гедимінів похід, походили з кола цілком конкретних шляхетських аристократичних родів, слід зазначити, що це змушує підозрювати з великою долею вірогідності, що історики мають справу не з автентичними документами епохи. На жаль, сюжетні лінії тих чи інших аристократичних родів, на основі яких писалися пізні літописи, дуже багаті на таке довільне трактування подій і фактів.
Виходячи з вище сказаного, вважаємо, що проблема Гедимінового походу на українські землі за відсутності нових джерел залишається, на жаль, ще далекою від свого наукового вирішення.
Вагомим внеском в її дослідження можуть стати свідчення матеріальної культури, віднайдені, зокрема, і в результаті археологічних розкопок. Однак слід зауважити, що проведення подібних робіт, навіть за наявності потужного наукового потенціалу Інституту археології НАН України та сучасних методик опрацювання археологічних знахідок, навряд чи може бути ефективним без значних фінансових вливань.
З повагою,
Ст. н. с., к. і. н. підпис Черкас Б. В.
Наступним кроком став депутатський запит народного депутата України Павла Мовчана відносно проведення археологічних розкопок і відповідь Міністра культури України Кулиняка М. А. народному депутату України Мовчану П. М.