Ірпінська битва забуттю не підлягає
Прочитав статтю В. Климика “Історія справа і зліва" і мимоволі поринув на 30 років у наше минуле. Якби я особисто не знав і не шанував цього талановитого художника, архітектора і скульптора, напевне, подумав, що дописувач — співробітник Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС.
Все ті ж хльосткі фрази на кшталт: “певні дворушницькі кола", “псевдодемократія", “на угоду прозахідним холуям" тощо. Не вистачає лише нашого пролетарського: “Ні — американському імперіалізму!"Володимир ТКАЧ
На щастя, шановний Василю Володимировичу, сьогодні ми маємо змогу вивчати свою історію не лише за сторінками “Краткого курса ВКП(б)", навіть не за відредагованою царедворцями “Историей государства Российского" М. М. Карамзіна, а за десятками праць навмисне призабутих і заборонених істориків.
По-друге, сьогодні нам доступні й арабські хроніки, польські, литовські, угорські літописи, які розлого розповідають про Русь-Україну. Тому хочеться автору допису щиро порадити читати додаткову літературу, співставляти факти, аналізувати і лише тоді робити висновки, а тим більше виносити їх на громадський розсуд.
Чисто по-людському розумію позицію автора: нова інформація В. Саюка викликала підсвідомий панічний страх, пересторогу, і все його єство запротестувало, налаштувалося на опір новому, бо це нове докорінним чином перекреслювало засвоєні ще зі шкільної лави догми.
Я не агітатор і переконувати Василя Володимировича не збираюся, але читачам хочу сказати наступне: несправедливо призабута Ір- пінська битва 1320 року визначила долю України на подальші століття. Хто цікавиться історією військового мистецтва Золотої Орди, той достеменно знає, що структурно її військо поділялося на такі підро з- діли: десятки, сотні, тисячі і нарешті 10-тисячні загони-тумени. Їх, як правило, очолювали воєначальники з династії Чингисидів.
Так ось, на Ірпінську заплаву два монголо-татарські тумени привели саме принци Тимур і Дивлат. Це дуже серйозна сила, навіть на сьогодні. Січ поміж литовсько-руським і монголо-татарським військом була настільки запеклою, що обидва принци загинули. Разом з ними на полі битви залишилися ханські сателіти — переяславський князь Олег та вигнаний з Луцька князь Лев. А ось інші ординські ставленики — київський князь Станіслав і брянський Роман — вціліли і накивали п'ятами в татарські улуси-області під захист покровителів.
Розгромлені у лютій січі степові окупанти назавжди полишили територію нинішньої України. 80 років наша земля знемагала під мо- нголо-татарським ігом. Ординці хижо грабували багатство нашої землі, жорстоко придушували будь-який опір, терзали і ятрили душу народу. Насиллям і оманою чужоземці намагалися позбавити українців віри в свої сили, привчити дивитися на себе, як на другосортних людей.
А ось Росії випала набагато складніша і трагічніша доля, монго- ло-татарське іго продовжувалося іще 160 років! Азіатська деспотія залишила свій відбиток на генному рівні наших сусідів. Традиції східних сатрапів століттями домінували у суспільно-політичному житті тодішньої Московії. І це дійсно була трагедія російського народу. Ось чому вони так пишаються Куликовською перемогою, Дмитрієм Донським.
Отож, битва на річці Ірпінь — це наше Куликовське поле, це як для поляків доленосний Грюнвальд. Ми не відзначаємо цієї визвольної події тільки тому, що цю дату просто замовчували. Але прийде час, і ми пишатимемося цим фактом, проймемося епохальним духом тієї визвольної доби, усвідомимо її значимість.
Однозначно, на місці Ірпінської битви має з'явитися пам'ятний знак, який би сповіщав подорожнім, що тут у 1320 році звільнено Русь-Україну від монголо-татарських окупантів. Подія, яка забуттю не підлягає.
P. S. Що українці мали становище цілком рівнорядне з корінними литовцями наведу наступний приклад. Князь Костянтин Острозький став одним із найвидатнішим полководцем XVI століття, провівши декілька десятків переможних битв.
Найбільш відомими стали перемоги Острозького у битві на Лопушнянському полі під Вишнівцем (28 квітня 1512 р.) та біля річки Ольшаниці на Київщині (6 лютого 1527 р.). У цих битвах були розбиті орди чисельністю понад 20 тисяч чоловік. Найвидатнішою битвою, яку провів князь Острозький Костянтин, була битва під білоруським містечком Оршею. Тут на полі між Дніпром та річкою Кропивною 8 серпня 1514 р. Костянтин Острозький вщент розгромив московське військо чисельністю 80 тисяч кінноти проти 25 тисяч кавалерії і піхоти Великого князівства Литовського (16 тисяч литвинів і 9 тисяч поляків) [16].Після завершення дискусії з В. Климиком розпочалося листування по Ірпінській битві 1320-х років з різними закладами і установами. Нижче подається листування з Інститутом історії України Національної Академії наук України про більш детальне освітлення Ірпінської битви. Інститут історії України довго (біля 4-х місяців) не відповідав на лист — запит голови Вишгородської районної державної адміністрації і щоб з'ясувати в чому справа — прийшлося залучити відомого письменника Володимира Білінського. Під час спільного з ним візиту вияснилося, що фахівці Інституту історії України не підтверджують похід Гедиміна на українські землі і на наше прохання вони у листі — відповіді додали “вагомим внеском у дослідженні Гедимінового походу можуть стати свідчення матеріальної культури, віднайдені, зокрема, в результаті археологічних розкопок”.
Україна Інститут історії України
Київська область Національної Академії наук України
місто Вишгород директору-академіку НАН України
Районна державна адміністрація Смолію В. А.
10.06.2011 7 — 24/ 1464 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4
Шановний Валеріє Андрійовичу!
На території Вишгородського району Київської області знаходиться багато пам'ятних місць, пов'язаних з історією України. Але, на жаль, в силу обставин, до цього переліку не увійшла подія XIV століття, яка істотно вплинула на подальший історичний розвиток України.
Як відомо, у 1240 році монголо-татарськими військами хана Батия були підкорені всі князівства Київської Русі. Іго завойовників тривало понад 120 років. Але, як свідчать незалежні від царської та радянської історіографії джерела, насправді українські землі були звільнені від татар набагато раніше. Так, у 1320 році об'єднане литовсько-руське військо на чолі з Великим литовським князем Гедиміном розгромило татар на річці Ірпінь, де загинули князі татарські з династії Чингісхана Тимур і Дивлат. Про це свідчать “Історія Русів” Г. Кониського, праці Карамзіна, Соловйова та інші джерела.
Місце битви знаходиться біля села Демидова за 50 метрів від мосту через річку Ірпінь. До війни, під час будівництва стратегічного шосе Київ — Овруч, через заплаву річки було вирішено насипати дамбу. За свідченням старожилів грабарям було наказано брати грунт з великого піщаного кургану, названого в народі “Церковне”. Багато людських кісток, червоних від давнини, потрапило зі старовинної братської могили в основу дамби.
Ми переконані, що ця вікопомна для України подія має бути увічнена у пам'ятному знаці, який доречно встановити на залишку кургану.
Просимо Вас надати більш детальну інформацію про Ірпінську битву.
Безмежно вдячні за допомогу у справі відновлення історичної справедливості літопису Вишгородщини та України.
З повагою та сподіванням на співпрацю,
голова Вишгородської райдержадміністрації підпис О. О. Приходько
Вик. Глава О. О.
№ 123/ 1061 3 жовтня 2011
Голові Вишгородської райдержадміністрації Приходьку О. О.
Шановний Олександре Олексійовичу!
На Ваш лист від 10.06.2011 р. за номером 7-24/1464. щодо подій на Вишгородщині 20-х рр. XIV ct. повідомляємо, що Інститут історії України НАН України підтримує ідеї щодо популяризації історичних знань щодо ранніх часів існування українського етносу. Землі Вишго- родщини з поконвік були багаті на історичні події. Не винятком є період XIV ст. — доби татарського іга та боротьби народу щодо його скинення. Що ж до питання про відзначення Ірпінської битви 1320 р., то надсилаємо Вам історичну довідку, підготовлену старшим науковим співробітником, к. і. н. Черкасом Б. В.
З повагою,
Вчений секретар
Інституту історії НАН України доктор історичних наук, професор підпис Рубльов О. С.