Гельй й Ільвінґи

Ільвінґи або «вервольфи» (перевертні, вовкулаки) були одним з континентальних Германських Mannerbiinde (чоловічих військових угруповань), тобто кланів і/чи племен в їхньому становленні, що вже мали власну міфологію і культ.

Незабаром, після однієї з важливих військових перемог, культове значення назви helgi перетворилося на особисте ім’я переможця, увінчуючи його в такий спосіб як героя. Цей звичай був дуже вигідний для Ільвінґів, котрі не вагалися мати з цього зиск.

Я не маю наміру знову дискутувати щодо історичності постатей, названих у цій традиції. Відзначу лише три важливих факти: 1) відносно приблизну дату названої перемоги; 2) ідентифікацію супротивника Гельґі; 3) заангажованість самих Ільвінґів та їхні історичні домагання. І хоч тут є певна доля припущення, всі ці три факти з певною мірою достовірності можна встановити через філологічний аналіз⁹.

Довкола пісень про Гельґі написано чимало наукових праць, зокрема про місце їхнього створення (Софус Буґґе¹⁰, а пізніше Ганс Кун¹¹ пов’язували цикл з Британськими островами), хронологію й особливо їхні літературні й міфологічні зв’язки. В бібліографії наведено найважливіші публікації з цієї проблеми. Загалом же я поділяю комплексну гіпотезу циклу Гельґі, висунуту Яном де Фрісом у 1957 році. Нижче подано стислий виклад його теорії, доповненої моїми окремими міркуваннями.

У своїх витоках цикл Гельгі пов’язувався не з конкретною історичною постаттю (як це було у випадку з епічними оповідями про Германаріха чи Аттілу), а зі свебським міфом про helgi (що його вдало розкрив Otto Гьофлер).

Ряд інкарнацій міфічної постаті helgi став темою однієї чи кількох данських пісень X ст. Первинність Данії над Британськими остро­вами підтверджена давнішим шаром географічних назв, що зустрічаються в піснях.

Згодом цю тему підхопили норвезькі й данські придворні скальди. Звідси — вплив скальдичного стилю в піснях («еддична пісня гідна для представлення при дворі») і присутність елементів з історії вікінгів. Перш ніж пісні про Гельгі, з данською переробкою XI— XII ст., були записані в Ісландії (вочевидь, у порядку: «Перша Пісня про Гельгі Гундінґсбані», «Пісня про Гельгі сина Гйорварда», «Друга Пісня про Гельгі Гундінґсбані»), вони зазнали певних змін під впливом Германських мандрівних менестрелів (Spielmann- sdichtung). Отож, цикл про Гельґі є дуже повчальним, сказати б, взірцевим, у розумінні взаємозв’язків різних традицій. На його прикладі можна ясно бачити, як міф перетворюється на епічну оповідь, як потім культова сфера впливає на епіку, а через неї й на історичні традиції.

Типовим мотивом циклу є вдала помста Гельґі, якого кохає діва Валькірія, за смерть близького родича (батька чи діда) й наступна його загибель у боротьбі за свою кохану Сіґрун, дочку Гьоґні (ППГ), або Сваву, дочку Ейлімі (ПГГ)¹².

У «Першій Пісні про Гельґі Гундінґсбані (Вбивцю Гундінґа)» (ППГ) тричі наголошується на тому, що кланом Гельґі були Ільвінґи¹³, і лише раз його військо виступає як.Вйолсунґи¹⁴. У другій пісні (ДПГ) постає, на перший погляд, контамінація двох кланів — Ільвінгів та Вйолсунґів. Однак це стосується лише прозової частини твору, де йдеться про те, що «конунґ Сіґмунд, син Вйолсунґа. був одружений з Борґгільдою з Бралюнда [в Данії, пор. Fra dau?a SinfiQtla]. Вони назвали свого сина Гельґі на честь Гельґі, сина Гйорварда....Конунґ Сіґмунд та його рід називалися Вйолсунґами та Ільвінґами (Sigmundr konungr ос hans ?ttmenn heto VQlsungarocYIfmgarb¹⁵. Однак у поетичній частині твору, хоча до неї і входять уривки з поетичної «давньої» пісні про Вйолсунґів (I VQlsungaqvido inni fomo — «у давній пісні про Вйолсунґів»)¹⁶, клан Гельґі належить до Ільвінґів¹⁷.

Прозова «Fradau?a SinfiQtLa* дає кульмінацію взаємозв’язку Гельґі з Вйолсунґами: тут його названо єдиноутробним братом героя Сіґурда (Зіґфріда з «Нібелунґів»)¹⁸.

У ПГГ немає жодних відомостей про клан Гйорварда, батька Гельґі. Однак у «Крузі земному» названо героя на ім’я Ільвінґ Гйорвард¹⁹: «Того ж літа конунґ Гйорвард на ім’я Ільвінґ (er Ylfmgr var kalla?r) пішов зі своїм флотом до Швеції і кинув якір у затоці під назвою Мірквафйорд»²⁰. Це не просто випадковий збіг: герой усіх трьох версій (ППГ, ДПГ, ПГГ) був безперечно пов’язаний з кланом Ільвінґів.

Helgo Hundingi interemptor (=Гельґі Вбивця Гундінґа) фігурує також і в праці Саксона Граматика, але там він є членом данської династії, сином Гальфдана (=Гальвдана) і братом Рольво Краґе (=Грольва Жердинки)²¹.

Ми стикаємося із загадковим явищем: з якихось причин охоронці героїчних традицій Скйолдунґів, а також ті, хто ввів континен­тальних ґерманських героїв з «Пісні про Нібелунґів» до Скандинавії, вважали важливим пов’язати своїх героїв саме з Гельґі Гундінґсбані.

Незважаючи на те, що Гельґі носив епітет Гундінґсбані (тобто Вбивця Гундінґа), його помста ж Гундінґові за смерть батька не є лейтмотивом героїчних пісень про нього (ППГ, ДПГ; так само і в Саксона Граматика). У ППГ ця подія згадується як справа глибокої давнини: «Не довго володар /відкладав битву. / На п’ятнадцяту зиму²² заступник народу [=Гельґі]» /Гундінґа вбив,/ хороброго конунґа,/ котрий довго правив/ землями й танами (старшими дружинами)»²³. Центральною темою обох пісень про Гельґі Гундінґсбані є супер­ництво героя з Гьодброддом за руку дівчини. Закінчується історія загибеллю всієї родини дівчини, а слідом і смертю самого Гельґі від руки брата дівчини, зобов’язаного здійснити помсту.

Згідно з ДПГ, Гьодбродц був сином Ґранмара²⁴, конунґа Сварін- ських висот (Шверін)²⁵. У ППГ²⁶ він виступає під ім’ям Ісунґсбані²⁷ (тобто Вбивці Ісунґа)²⁸. За Саксоном Граматиком, Гьодбродд (Hothbrodus) був сином шведського короля Реґнера²⁹ і Суангіти (Suanhuita), дочки данського короля Гадінґа (Hadingus), прадіда Гельґо/Гельґі.

Як свідчать придворні англосаксонські епічні поеми («Беовульф», «Відсіт»), ім’я Гьодбродд потрапило до скандинавського епосу від

назви клану, давньоанглійська форма назви якого була «Неадо- Beardan». Особливо важливим для ідентифікації цього клану є один уривок з «Відсіта», де йдеться про перемогу данських королів Hrδ0(w)ulf(-a) (Грольва Жердинки) та його дядька по батьку Hrδ6gar(-a) (Гроара) над правителем Неадо-Веагд(-ів) Інґельдом, котрий подається тут як член клану Вікінгів (Wicingas):

Отже, Гьодбродда³² з «Едци» слід розуміти як правителя гед- бардів (Hea?o-Beard-ів).

Мелоун має рацію, стверджуючи, що слово «Wicingas» у «Відсіті» означає «люди з Віка», а також що «Вік», про який ідеться, був, мабуть, Бардовіком на Ільменау, притоці Ельби, неподалік Люне­бурга, де жили Барди, що про них пише Гельмольд у своїй хроніці (XII ст.)³³.

У тексті «Відсіта» (що зберігся в рукописі кінця X ст.), подібно до іншої англосаксонської придворної епічної поеми «Беовульф», відбито надзвичайно важливий процес утворення системи торго­вельних факторій (емпорій), які називалися віки (vιk) й мали революційне значення для економічної й політичної історії Європи. Мережа факторій вік-інґів (гед-бардів, фризів) дедалі міцніше стискала стародавній скандинавський світ (тобто старшу лінію клану Скйолдунґів у Данії), якому доводилося боротися не на життя, а на смерть, обстоюючи свої права. Після смерті Грольва «молодші Скйолдунґи» (вікінґи гед-барди з Бардовіка) встановили новий порядок. Відомості з «Беовульфа» можна гіпотетично продатувати. Подвиги Скйолдунґів ГродГара й Гродульва, з одного боку, і геадо- барда Інґельда, з другого, думається, збігаються приблизно з останньою чвертю VI ст.

Що Скйолдунґ Гельґі (як це відомо inter alia* з «Беовульфа») був батьком Гродульва (Грольва) і братом Гродґара (Гроара), то між іншим (лат.).

його діяльність також можна віднести до останньої чверті VI ст., хоча, вочевидь, він ще не став Гельґі Гундінґсбані. У ПІТ³⁴ Гельгі помщається за смерть свого діда по матері (Свавніра)³⁵, а в ППГ³⁶ та в ДПГ³⁷ — за смерть батька. Вбивцю Свавніра звали Гродмаром, а вбивцею Сіґ(е)мунда, батька Гельґі, був сам ГундінГ.

Ім’я Гродмар зустрічається ще тільки в прозовому переказі еддичної пісні «Hyndlolio?» («Пісні про Гюндлю», Гд І)³⁸. Там його носить батько Такі³⁹, котрий, у свою чергу, напевно' персоніфі­кується з героєм «однієї з найбільших у світі історій про кохання», історії Гакі/Гаґбарта/Гаґбарда і Сіґне/Сіґню. Саксон Граматик (у сьомій книзі) також згадує цього Такі Гаґбарта (Гаґ-Бард-) — ім’я, що з’явилося, як це довів Мелоун, під впливом фризької форми Had-Bard-, тобто *Hao∂u->*Haogu->*Hag-^AQ.

Отож, стає зрозуміло, що в ПГГ відображена боротьба Гельґі Скйолдунґа з гаґ-бардами приблизно в останній чверті VI ст. У творі йдеться про те, що герой гаґ-бардів Гродмар (але не конунґ!) посів місце короля гаґ-бардів Інґельда. Мелоун⁴¹ ясно показав зв’язок між повідомленням про Гаґ-Бард- (у Саксона Граматика) і про Інґельда (в «Беовульфі» та «Відсіті»). Очевидно, що в обох випадках ми маємо справу з традицією щодо гаґ-бардів, з одного боку (Саксон Граматик) — з данського погляду, а з другого («Беовульф», «Відсіт») — з погляду власне гаґ-бардів⁴².

З якихось причин в обох традиціях про гаґ-бардів збереглося ім’я Гельґі (або його сина) як їхнього ворога.

Згідно з прозовою передмовою до ДПГ⁴³, Гундінґ був конун- ґом Гундланду («vz’J hann er Hundland кепі»). Цей термін знайде­но у версії R «Саги про Гейдрека», де Гуналанд означав «землю гунів»⁴⁴.

У праці Саксона Граматика «Gesta» («Діяння») Гундінґ був сином короля Саксландії Сіріка і зазнав поразки від Гельґі біля Stadium oppidum*∖ тобто Штаде (Stade), що поблизу Гамбурґа. Тут, як і у випадку з Будлунґами, гунів переплутано з саксонцями.

Термін «гун» в цьому випадку слід розуміти не як означення гунів Аттіли, а скоріше як назву їхніх наступників — аварів, котрі з середини VI й до початку IX ст. мали свою могутню державу в самому серці Європи. Тогочасні європейські джерела, включаючи

хроніку ланґобардів (безпосередніх сусідів аварів) Павла Диякона, називали аварів «Гунами»⁴⁷. Відомо, що в ті часи влада аварів розповсюджувалася аж до Балтики.

У «Відсіті» названо правителя Гундінґів Мерчальфа⁴⁸. В Германських мовах важко знайти переконливу етимологію цього імені⁴⁹, однак в ньому легко розпізнати середньоазіатські слова maro аїр, що походять від barδ аїр⁵⁰. Назва bar? була назвою провідного знатного харизматичного клану Центральної Азії та Ірану. Барчі були тісно пов’язані з міжнародною торгівлею і, безперечно, відігравали значну роль у державі європейських аварів⁵¹.

Племінна назва Ільвінґ/Ільвінґи походить від загального імені Ulfr — «вовк». Дослідники (зокрема, Мелоун)⁵² правильно вважають епонімом цього клану назву Ulfhamr («вовча шкіра»), тобто «герой, здатний прибирати вовчої подоби», вовкулак. Відповідно до «Sqrla ?attr» це ім’я носив батько Гйорварда⁵³, а Ільвінґ Гйорвард було ім’ям батька нашого героя Гельґі.

Ульвгам Гейдрек був героєм «Hei?reksaga» («Саґи про Гейдрека») і, згідно з цим джерелом, прямим нащадком Ґудмунда GlasisvQl- Іит-а™. ПГГ називає місце Гйорвардової резиденції Гласіслундом⁵⁵. Давньоскандинавською *glasirι> означає «бурштин»⁵⁶, «vqllr» — «поле», a *lundri> — «гай». Таким чином, колись вожді Ільвінґів жили на «бурштинових полях»/«на бурштиновій землі»⁵⁷. Це локалізує тогочасних Ільвінґів на бурштиновому березі Балтійського моря в районах: Ґробіна, головного бурштинового порту Tpyco (що в другій половині X ст. поступився місцем Данціґу/Гданську), Воліна, Гейтабю в Ютландії⁵⁸. Відразу спадає на думку назва річки, на якій лежав Tpyco, — Elfing (що походить від Ilfing) — один із варіантів назви Ylfingr (з якого виникли Elbing, польське Elblqg)^b∖ відомої зі звіту Вольфстана про подорож до порту Tpyco, здійснену за ініціативою Альфреда Великого (871—899)⁶⁰.

Що Ільвінґа Гельґі згадано як онука Ульвгама Гейдрека, дозволяє датувати приблизний час його розквіту. Добре відомий напів- історичний завойовник Івар Широкі Обійми, котрий діяв, імовірно, між 680/690 рр. та 725 р.⁶¹, був онуком Гервьор/Гільди, дочки Ульвгама Гейдрека. Таким чином, Гельґі міг жити на одне покоління раніше, бл. 640/650—680 рр. Ці дати точно збігаються з історією аварів: у 630 році династія Баянів занепадає, і серед аварів спалахує міжусобна війна⁶². «Гельґі» — обидва, як герой Одіна, так і його жертва, — могли скористатися нагодою, щоб вирушити в похід. Так починається історизація міфу.

У II-VI ст. жвава торгівля між Римською імперією та країнами Скандинавії велася в основному двома найважливішими шляхами: Гельвеґом (Helweg)_t шляхом з Рейнланду вздовж узбережжя аж до Ютландії, і Бурштиновим шляхом з Аквілеї до Самбії (Самланду). Враховуючи вищесказане, зрозуміло, що Ільвінґи контролювали саме Бурштиновий шлях.

Для Скандинавії це був золотий вік, вік миру короля Фроді (Fro?a fri?r)^ та його «чарівного млина»⁶⁴, час, коли римські золоті соліди і товари, вироблені в римській провінції Рейнланд, надходили до Скандинавії в обмін на бурштин або службу в римській армії.

Центром бурштинового виробництва в Римській імперії була Аквілея на березі Адріатики (між Венецією та Трієстом). З 568-го по 774 р. вона належала державі ланґобардів, а пізніше — веронському маркграфству (звідси — германське епічне означення Верони як Bem). Як не дивно, германський епічний Dietrich von Bem (>скандин. епічний ?i?rik< історично реальний Теодоріх Великий, король остроґотів, який пом. 526 року) вказує на Ільвінґів як на соратників (comitatus) вождя авмлунґів (остроґотів) Teo- доріха⁶⁵, чия резиденція містилася спочатку* переважно у Вероні.

Після смерті імператора Юстініана І (565 року) ця торгівля несподівано перервалася, що було для Скандинавії справжньою внутрішньою катастрофою, відображеною в спалених садибах місцевих правителів, як про це свідчать джерела. Археологи від­крили, що причиною розриву контактів між Римською імперією та Скандинавією була аварська експансія. Утвердившись у Паннонії близько 568 року, авари відрізали Рим від Північної Європи⁶⁶. Прихід аварів мав епохальне значення для народів Скандинавії: він зруйнував і золотий вік Скандинавії, і «мир короля Фроді».

Зрозуміло, отже, чому перемога Ільвінґа Гельґі Гйорвардссона над аварами (очевидно, під орудою Martalp-⅛)_t гіпотетично датована приблизно серединою VII ст. (тобто століттям пізніше від аварської експансії в Європу), могла заполонити уяву сучасників. Ільвінґ ♦Гельґі» став типовим тогочасним героєм, а його «ім’я» обернулося на прозивне для інших героїв. Народні пісні про «Гельґі Скйол- дунґа», зокрема про його військові та любовні пригоди, існували в Скандинавії з незапам’ятних часів. Цього Гельґі (сина Гальвдана) можна ідентифікувати тепер з Гельґі Гундінґсбані⁶⁷. Героїчне «ім’я» Гельґі було такою мірою популярним, що його позиції не похитнулися навіть з появою нового модного героя Германського

після вбивства першого германського короля Італії Одоакера в 493 р. епосу («Пісні про Нібелунґів») Сіґурда (котрі перебували в районі Вісли після переселення їхніх одноплемінників на південь. Тому й не дивно, що з приводу грейдґотів ми знаходимо в Скандинавії дві традиції: відповідно до першої вони були племенами, що жили в Ґавтланді або Ютландії (або там і там); згідно з іншою традицією, Це були племена регіону Вісли»⁷⁰. Зрозуміло, отже, що термін «грейдґоти» був доволі рухливим, його вживали до тих ґотів, котрі на той чи той час не мігрували, щоб відрізнити їх від одноплемін­ників, які піддалися міграції.

Після того як основна маса остроґотів полишила територію України й рушила через Мезію до Італії (прибл. 475—488 рр.), решта, що залишилися, назвали територію України Рейдґоталандом (Reidgotaland). Коли балтійські племена (переважно литовські) підкорили предків білорусів та українців, що прийшли з району Середньої Наддніпрянщини в IX чи X ст.⁷¹, вони ще застали термін «Готи», що вживався як стосовно мешканців регіону, так і мігрантів. Упродовж історичних часів (з прибл. 1546 року й досі) вони зберегли термін Gudas (одн.), Guda-i (мн.) для означення «руського населення Литовсько-Польської держави*, тобто українців і білорусів, на противагу Maskvos, московитам⁷².

Географічні назви з часів гунно-аварів, такі як Dunheidr (Донецький] степ); Jassarjjoll (Яські гори=«Святі гори* на Сіверському Дінці); Myrkvidr (Чорний ліс поблизу Дінця); Danparstadir («поселення на Дніпрі*)⁷³, свідчать, що назва Рейдґоталанд, як вона фігурує в «Пісні про Гдьода*, означала територію України, зокрема полянську землю IX ст. між Дінцем та Дніпром. Вони також свідчать про те, що в той період Ільвінґи якийсь час контролювали торговельні шляхи.

Хоча у версії R «Саґи про Гейдрека* (Гервар) Ґудмунда названо лише konungr af GlassisvQllumⁿ, у версії U зустрічається така локалізація землі Ґудмунда: «На північ від Ґандвіка вона називалася Йотунгеймар*⁷⁵. Саксон Граматик⁷⁶ описує володіння Ґудмунда як такі, що розташовані in ulteriore Biarmia (у далекій Біармії). Це дуже важливо для нас: коли торгівля північним хутром і рабами змінила собою торгівлю бурштином, Ільвінґи прибрали цю справу до своїх рук. Вони були вікінґами/варягами, котрі захищали місцевий вік (Ґанд-вік) шляхом поширення жахливих чуток про свій край, аби вберегти себе від можливих суперників⁷⁷.

З якихось причин Саксон Граматик включив Готського короля території сучасної України Германаріха (Ярмеріка) до переліку данських королів, розмістивши його та його династію не в легендарній першій частині свого твору, як того слід було чекати, а в двох останніх протоісторичних книгах (восьмій та дев’ятій). В цих книгах нащадком Германаріха виступає Ґодфрід (Ґотрік/ Ґотфрід/Ґодефрід, що діяв прибл. 800—810 рр.) — достойний супротивник Карла Великого. Родовід династії Германаріха/ Ярмеріка в данській традиції виглядає таким чином⁷⁸:

Таблиця І. Ільвінґи (відповідно до донської традиції)

Ми не входитимемо глибше в історію династії Ґодфреда (Ґотфріда-/ Ґодефріда-/Ґоттфріда). Слід сказати, однак, що правитель, який добре усвідомлює свої політичні, економічні чи військові наміри, не виростає на порожньому місці. Кожна з його дій, зафіксована в джерелах, що збереглися, виказує досвідченого правителя, при­вченого реалізувати свої добре продумані плани. За всіма його починаннями — спорудженням великої оборонної лінії Даневірке на Ютландському півострові, чи знищенням слов’янського бал­тійського порту (емпорії) Рерік, чи насильницьким переселенням міжнародних торговців до заснованого ним порту Гейтабю⁷⁹, стоїть досвід поколінь, хоча джерела і зображують Ґодфріда одним з перших історичних правителів Данії.

Родовід Ґодфріда можна простежити далі. Його племінник і спадкоємець Геммінґ Олавссон⁸⁰ (810—812) разом зі своїми братами та сином Горіком (813—854) засвідчені історично⁸¹. У ^Chronicon Roskildense* розповідається, що Торік II (Hericus риег) був сином Горіка І⁸², і немає підстав піддавати сумнівам це джерело. За свідченнями данської генеалогічної традиції (RegesDanorum), сином Горіка II був Лота Кнут, батько Свена Ланґвота⁸³.

На той час Данія, однак, вже більше не перебувала під владою династії Ярмеріка. До поразки на Лувейні (891 р.) нею правив Сіґурд (бл. 873—891), імовірно, один із синів знаменитого вікінґа Раґнара Шкіряні Штани⁸⁴. Пізніше, за словами данського короля Свейна Ульвссона (1047—1076), королем став «добрий конунґ із данів» (тобто данського походження) Гельґі (бл. 891—900)⁸⁵. Його прогнали шведи, й протягом приблизно ЗО—40 років шведська династія правила Данією: Олав, Ґнупа, Ґурд, Сіґтрюґґ⁸⁶.

Хронологічні рамки діяльності данського Гельґі збігаються з правлінням реального князя Олега Київських хронік. Після трагедії 891 року представник законної династії Ярмеріка знову посів Данський престол. Вигнаний згодом шведами (900 року), він вирішив 7 7—142

пошукати долі в Austrvegr (на «Східному шляху») і з’являється в новгородсько-київських джерелах (похід бл. 907 року, договір 911 ро­ку) як Великий Князь Русі Олег (від давньосканд. helgi).

kj&M Бременський, який використав свідчення Свейна Ульвссона, пов’язує нову данську династію, що скинула шведів у ЗО—40-х рр. X ст., з Гардеґоном, сином Свейна (Hardegonfilius Suein), котрий «прийшов з Французької Нормандії [пізніша назва] (veniens a NortmanniaW¹. Зрозуміло, що ці слова не означають нормандського походження Гардеґона. Можна припустити, що «Гардеґон, син Свейна» або його батько змушені були з якихось причин полишити Данію (у зв’язку з подіями 891 року чи пізніше). Вони знайшли притулок у Великій Армії, що діяла на континенті й брала участь у завоюванні Ролло Нормандії. У *Chronicon Roskildense* згадується про «якогось Свена, втікача від норманів⁸⁸ (Swen quidam, Normannorum Iransfuga)*, котрий мав двох синів, з яких одного справді звали Гарта Кнутом⁸⁹. Я вважаю, що йдеться про вищезгаданого «Гардеґона, сина Свейна», батька історичного короля Данії Ґорма Старого (пом. бл. 945 р.), якого Адам Бремен­ський називає Herdecnudth Vurm (кн. І пар. 55)⁹⁰. З цього випливає, що історія Ярмеріка потрапляє до восьмої книги Саксона Граматика через те, що Єллінґська династія вела своє походження від ґотів і Германаріха. Генеалогія династії Єллінґів від Ґотріка до Ґорма Старого приведена в табл. 1 та 2.

Таблиця 2. Династія Ґорма

Як ми переконалися, Ільвінґи були нащадками Ульвгама, тобто ♦вовкулаки». Вони, напевно, являли собою Mannerbund у станов­ленні (тобто Comitatus) зі своїми власними звичаями посвячення. На Русі з чародійництвом пов’язували двох князів: легендарного Олега Віщого (його епітет цієї билини як найдавнішої, через що приділили їй значну увагу. Якщо перші дослідники ідентифікували подвиги Волха/Вольти з подвигами Олега Віщого з «Повісті врем’яних літ»⁹⁴, то нині у своїй методологічно зразковій монографії Роман Якобсон та Марк Шефтель переконливо довели тісний зв’язок героя билини з полоцьким князем-вовкулакою Всеславом Брячи- славичем⁹⁵.

Та ми можемо піти ще далі. На мою думку, йдеться про кон­тамінацію двох героїв: міфічного ГельТі (Олега/ВольГи/Волха), за яким надзвичайні подвиги — похід до Індії, на кшталт боротьби Гельгі проти ГундінТа, і вигаданий у Київських літописах похід Олега на Константинополь, — а також епічного князя-вовкулаки (Ульв- гама=ІльвінГа), чиїм прототипом міг бути лише Олег Віщий (пор. Орвар-Одд) і полоцький князь Всеслав Брячиславич. Поєднання двох варіантів імені героя билини Волха/Вольти з патронімічним — Всеслав’євич також підтверджує це. Волх/ВольГа є, вочевидь, означенням Олега/ГельТі для героя, що мав ім’я ГельТі⁹⁶. Патроні­мічне Всеслав’євич є природним відображенням імені Всеслав.

Незвичайним є також і зміст першої книги Саксона Граматика. Книга розвиває тему боротьби ґото-гунських братів із «Саґи про Гервьор» і вікінґівської історії (sic!) пірата-вікінґа Гадінґа, змішаної з легендами про два епоніми Данії — Дан-р та Скйолд-р. Гейдрек із «Саґи про Гервьор» та його клан були, як ми переконалися, Ільвінґами, а звідси — ґотами. Саксон Граматик почав і завершив свою працю Готською темою, тому що жив і працював при дворі тієї династії, яка вела родовід від Ільвінґів/ґотів.

Міфічний Гельґі став утіленням супергероїчних подвигів у Скандинавії, а давньоруський Олег Віщий відповідає скандинав­ському Гельґі не лише іменем (Гельґі/Олег), а й надгероїчними вчинками (приписаним йому походом на Константинополь, завоюванням Києва). Так міф про Гельґі історизувався. Тепер зрозуміло, чому клан Ільвінґів посів чільне місце серед чотирьох канонічних династій давньоскандинавської традиції. Однак, як було показано вище, цей клан є надто важливим і для дослідника історії Русі (див. скальдичну «Тулу» IV у виданні Kock, І, р. 336).