Гельґі та два Гаддінґи

На жаль, пісня «Karuljo?» про Гельґі Гаддінґ’яскаді та його кохану Кару не дійшла до нас. Збереглися лише membra disjecta* в пізніших саґах, що дозволяють дізнатися, хай і фрагментарно, про долю та інкарнацію Гельґі Гундінґсбані та його Сіґрун; це тим більш прикро, що пісня поєднує в собі міфи про Гельґі та двох Гаддінґів⁹⁷.

Досить цікаво, що два правнуки Громунда Ґріпссона, котрий, як вважається, вбив нашого Гельґі, були молочними та троюрідними братами — Інґольв та Лейв, перші поселенці в Ісландії (бл. 875 р.). Більше того, у джерелі, де йдеться про подвиги Громунда Ґріпссона, навіть згадано про цю першу родову саґу. Її було прочитано на весіллі у Рейк'яголарі в Західній Ісландії 1119 р.; це знайшло відбиток у «Сазі про Торґільса та Гавліда» (бл. 1200 р.)⁹⁸. Ця саґа також не збереглася; до нас дійшла лише пізніша родова саґа «Hromundar saga Gripssonar* («Саґа про Громунда сина Ґріпа»)⁹⁹, що спирається на баладу (rima, XIV ст.) під назвою «Griplur»¹⁰⁰, але, очевидно, має зв’язок з. первинною саґою.

У Гельґі, прозваного inn fr?kni («хоробрим»), був славетний брат — вікінґ Грьонґвід (про якого ми знаємо лише те, що його

розрізнені частини (лат.). вбив Громунд третім ударом своєї палиці)¹⁰¹, так само, як і двох Гельґі: Гельґі Гундінґсбані (Сінвйотлі) та Гельґі Гйорвардссона (Гедінн). Цей Гельґі був героєм-воїном двох королів Швеції (tveir konungar af Svi?jo?), прозваних Гаддінґами¹⁰².

Ворожого короля Олава названо у первинній «Сазі про Громунда» королем «морських дружинників (li∂smannakonungrY^∖ та ж «Саґа про Громунда», що дійшла до нас, вказує, що Олав правив Гардами в Данії (sa konungr re? fyτir Gordum і Danmork, er Olafr het) ¹°⁴, у той час як «Саґа про Ґьонґу-Грольва» (де Олав постає сином Грольва) робить його просто королем Данії (konungr і DanmorkV^os.

Громунд Ґріпссон був представлений як людина з Телемарка в Норвегії¹⁰⁸; «Саґа про Гальва» розповідає, що його дід Грок Чорний був дружинником короля Гйора з Гьордаланду. Громунд, швидше за все, був історичною постаттю VIII ст.

Громунд убив Гельґі. Одягнувши машкару, він заподіяв йому смерть незвичайною зброєю — білою омелою (mistilteinn∖ Otto Гьофлер, розглядаючи цей міфологічний ритуал, указав, що Бальдр, бог родючості, був убитий у такий самий спосіб. Гельґі захищав «божественних близнят», двох Гаддінґів, котрі разом представляли третю функцію: родючість і зростання рослин¹⁰⁹. Вічнозелена омела символізувала безперервність життя. Вбивство Гельґі вічнозеленою рослиною, омелою, відбивало надію про його можливе воскресіння.

На жаль, зовсім небагато розповідається про смерть двох Гаддінґів. У сазі лише сказано, що на одного з них напав король Олав і той з Гаддінґів упав під ударами палиці Громунда¹¹⁰. Про те, Що сталося з другим з Гаддінґів, нічого не повідомляється.

У давньоруській традиції можна знайти перекази, що нагадують об’єднані два вищерозглянуті міфи про Гельґі (Віщого) та двох схожих на Гаддінґів персонажів. Це проглядається у гаданих співправителях Києва Аскольді та Дирі. Втім, Олег, який, без­перечно, є давньоскандинавським Гельґі, був не дружинником цих Двох Гаддінґів, а їхнім убивцею (давньосканд. Ьат).

У Київських хроніках розрізняються два шари. Давніший був міфічним і торкався заснування вікінґівської (варязької) держави.

Достоту так само, як при заснуванні держави у ланґобардів (два предки — Ібор і Аґіо), вандалів (два Гастінґи), англосаксів (Горса і Генґест) тощо, так і тут необхідно було мати дві, схожі на Діоскурів, постаті, які повели б свій народ чи то в героїчний похід, чи на війну, чи на підкорення нових земель¹¹¹. Але наприкінці XI — на початку XII ст., коли династія Рюриків запанувала у Східній Європі, обачливіше було зітерти з традиції всі сліди того періоду, коли різні харизматичні клани зазіхали на далеку Східну Європу й шукали там щастя.

Історичний Гельґі/Олег ніколи не був у Києві, й, очевидно, не був там 882 року (гадана дата підкорення ним цього міста). На той час Київ перебував ще в руках хозарів¹¹². Так само не захопив Олег Константинополь 907 р. Найочевидніше, що він прийшов до Східної Європи після 900 року й зробив місто Полоцьк (Палтеск’я) центром своїх володінь.

Михайло Грушевський вказав на суперечність у розповіді в Київському літопису про вбивство Аскольда і Дира¹¹³. Хоча вони мали разом наскочити на Олега (південніше Києва, в той час як прийшли з півночі!), були ним убиті в одному й тому самому місці (поруч з Угорським), місцева традиція розміщує їхні могили у двох різних точках: Аскольда було поховано в Угорському, південніше Києва, а гадана могила Дира була в центрі пізнішого міста Ярослава, біля церкви Ярославової дружини Ірини-Інґіґерди (пом. 1050 р., дочки шведського короля Олава Скаутконунґа).

Дир/Бйорн був королем Альдейґ’юборґа й, вочевидь, помер у Русі (Гардах), у місті, що належало Інґіґерді як дарунок від свого чоловіка Ярослава. З «Круга земного» Сноррі Стурлуссона та інших джерел (приміром, поезії скальдів) дізнаємося, що жінка Ярослава брала якнайактивнішу участь у східноєвропейських справах¹¹⁴. Цілком слушно припустити, що вона потурбувалася про рештки свого далекого родича і видатного вікінґівського правителя її королівства й пізніше, збудувавши власну церкву в новій столиці Києві, перевезла рештки небіжчика, щоб поховати поруч з церквою.

Можливо, що Дир/Бйорн загинув насильницькою смертю, однак Аскольд/Гастінґ, його компаньйон у великому поході на Кон­стантинополь 860 р., не був з ним, оскільки на той час повернувся вже до Англії (див. с. 236). Тож нема підстав вважати, ніби стародавній Діоскурівський міф про загибель двох Гаддінґів міг відіграти значну роль у київській літописній історії.

Ще один елемент у Руській традиції, вбивство Олегом/Гельґі князя-попередника, може мати під собою історичну основу. Якщо наша ідентифікація обох дійових осіб — Олега (як Лота Кнута) і Дира (як Бйорна) вірна, то два конунґи належали до двох різних династій, котрі з початку IX ст. боролися за владу скрізь у Північній Європі й у процесі цієї боротьби довели свої відповідні клани майже до цілковитого винищення. Олег/Гельґі/Лота Кнут був членом Готської династії, за предка він мав відомого Ґодфріда, удатливого суперника Карла Великого. Зі свого боку, Дир/Бйорн належав до фризького клану, що протягом десятиліть панував у найбагатших містах Європи.

Олег, звичайно, не міг вбити Дира/Бйорна, сина Лодброка, який народився прибл. 820—830 р. Одначе в того Бйорна міг бути онук, котрий носив — як це часто траплялося в староскандинав- ській традиції — ім’я свого діда.

Аль-Мас‘уді завершив свою працю « MurQg ad-Dahab» 332 р. (943/ 944 р. н. е.). Хоч він писав про сучасні йому події, його відомості щодо Східної Європи були двадцяти-тридцятирічної давнини¹¹⁵.

Олег/Гельґі у 930-ті ще був діяльним. Він прийшов до Східної Європи бл. 900 р. і прибл. 907 р. вже уклав договір з Візантією, що значно зміцнило його владу і становище. Якщо в Альдейґ’юборзі (Старій Ладозі) й після 907 р. сидів Дир ІІ/Бйорн II з фризької династії, то Олег/Гельґі справді мусив би позбавитися його, щоб прибрати до рук це важливе торговельне місто. Це могло б пояснити загадку того, як аль-Мас‘удІ, котрий працював у першій половині X ст., зумів отримати відомості про східноєвропейського короля на ім'я ад-Дир.