Франки
Перша історична подія, полишення римлянами limes, викликала міграцію народів, утворення Германськими напівцивілізованими «союзниками» Риму своїх політичних структур, а також кочових союзів на території імперії та суміжних територіях.
Найзначнішим з цих утворень була ґермано-франкська держава, що виникла спершу на території нинішніх Нідерландів, а згодом в Галлії, бо варварські франки прийняли (496 р.) «правильну», католицьку римську версію християнства замість модного тоді серед варварів арійства. Франки розбили вестготів при Vouille (507 p.), внаслідок чого Аквітанія стала частиною франкської Галлії. Через три десятиліття вони захопили також Бургундію разом з Провансом (534—536 рр.).Так було відновлено римську цілісність земель від берегів Ла-Маншу і Північного моря до Середземномор’я. Франкський та Фригійський Рейн віднині знову сполучався з басейном Рони, яка відновила свою роль найбільшої торговельної артерії, що зв’язувала землі меровінґів (з їхнім економічним центром у Центральній Галлії та Аквітанії) із Середземномор’ям. Ліон (Lugdunum), розташований при впадінні Сони у Рону (Rhodanus), був столицею Римської Галлії у II ст. н. е. і зберіг своє становище протягом бургундського правління (470—536 рр.). Подальший розвиток інституцій влади у франків, підтримуваний тісним співробітництвом з папським Римом, став наріжним каменем для розвитку Західної Європи.
Проте франки, про яких ідеться, перетворилися на Каролінґів з центром у пониззі Рейну. Вони осіли не у Ліоні і тим більше не в Римі, поширюючи інституції європейської політичної влади на північ: після Renovatio імперії Карлом І у 800 р. її столицею стало місто Aix-Ia-Chapelle (Аахен), розташоване у межиріччі Маасу та Рейну.
Це було передвістям остаточного перенесення міжнародних торговельних шляхів із Середземномор’я до Північної Європи, що відбулося між XV і XVII ст.