Епоха, в якій слово «король» мало на Русі і в Євразії значення «король Угорщини» (Rex Hungariae)

У «Слові» є чудова апострофа до Ярослава Володимировича Осмомисла (1153—1187 рр.), князя Галицького:

«Галичкы Осмомыслѣ Ярославе!

Высоко сѣдиши

на своемъ златокованнѣмъ столѣ, подперъ горы Угорскыи своими желѣзными плъки, заступивъ королеви путь, затворивъ Дунаю ворота, меча бремены чрезъ облакы, суды рядя до Дуная»¹.

Слово «король» як титул коронованого католицького володаря у слов’янських мовах походить від імені Карла Великого (768— 814 рр.), Відновителя Західної Римської імперії.

Як відомо, хреститель угорців Св. Стефан І у році 1000 ко­ронувався на їхнього короля. З того часу датується королівство

Угорщина, що мало великий престиж як у Західній, так і у Східній Європі. Довгий час у Східній Європі, крім Візантійського імпе­ратора (цесаря), головну роль грав ще король Угорщини. Після свого охрещення Володимир одружився із Анною, дочкою Візан­тійського імператора (989)². Син Володимира Ярослав Мудрий (t 1054) видав заміж свою дочку Анастасію за Угорського короля Андрія І (1046—1060 рр.)³.

Шлюбні зв’язки поміж Руською і Угорською династіями були часті. В часи, коли діяли герої «Слова», Галицький князь Ярослав Осмомисл був напівугорець як син Софії, дочки Угорського короля Коломана (1095—1116 рр.), тоді як тогочасний Угорський ко­роль Бела III (1173—1196 рр.) був піврусином як син Єфросинії (t 1138 р.), дочки Володимира Мономаха⁴.

Тому не дивно, що після смерті Володимира, сина Осмомисла (t 1198 р.), коли почався «великий мятеж» у землі Галицькій, Бела III і його син Андрій заявили свої права на Галицький стіл і знайшли там багато своїх прихильників⁵.

В Іпатіївському літописі є один фрагмент під роком 1229, де яскраво подається значення терміна король: «...с тобою риксь ти Оугорьскыи рекше король», отже, король — це «риксь» (< латинське гех) угорський⁶.

Як відомо, Польський удільний князь Володислав Локетек ко­ронувався в році 1320 на короля Польщі⁷. Його син Казимлр І Великий у 1349 р. зайняв Галицьке князівство як спадкоємець вимерлої Руської династії⁸. З того часу слово «король» дістало вже інше значення, а саме: «король Польщі»⁹.

Тільки в одній пам’ятці, в галицькій частині Галицько-Волин­ського літопису, вживається постійно титул «король» для Данила Романовича, який в році 1253 був коронований Папським легатом на короля. Тут треба підкреслити, що у Волинській частині Га­лицько-Волинського літопису Данило Романович ніколи не назва­ний «королем», а все виступає як князь¹⁰. Отже, титул «король» із значенням «король Угорський» вживався на Русі тільки до XIII ст. У XVIII ст. не було уже ані Угорського, ані Польського короля, а була ціла низка європейських королів.

Автор «Слова» вживає титул «король» у його спеціальному зна­ченні, яке воно мало у XII ст., а саме: «король Угорщини». Таким чином автор «Слова» виявляє менталітет XII ст., і тому «Слово» мусить бути написане у XII ст. Паралельно ніколи разом не вжи­вався термін «король Угорщини» і «король Польщі». До XIII ст. був термін тільки «король Угорський», а від 1349—1795 рр. термін «король» означав тільки короля Польщі.

Давньоруське слово «король» у значенні (Rex Hungariae) перейшло до Половців, а після монгольського завоювання Степу половецького і Русі ввійшло до історії і географії Монгольської імперії і засвідчено не тільки монгольською мовою, а теж культурними мовами ім­перії, а саме: китайською і новоперською. При всіх тих запози­ченнях давньоруське слово «король» зазнало деяких змін як фоне­тичних, так і семантичних. Фонетичні зміни: перша голосна -о- перейшла в а (=а/е), а -р-(г) на кінці першого складу дисимілювалося на -л-(Т), так що із трьох головних офіційних мов Монгольської імперії XIII—XV ст. отримуємо форму kalar (келер). Китайським письмом -Kie-Iien слід читати келер', арабським письмом читати теж келер".

Ця надзвичайна кар’єра староруського слова «король» в Євразії до XIV ст. підтверджує тезу про те, що «Слово» написано приблизно під кінець XII — на початку XIII ст.

^I «Слово». — С. 22.

²ПВЛ. —Т. 1. —С. 76—77.

³ Іпат./Махновець. — С. 87 (під роком 1034).

⁴ Ibid. — С. 526 (генеалогічні зв’язки Угорщини з Руссю).

⁵ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 2. — С. 449—454.

⁶ «Бѣла риксъ рекъмыи король Оугорьскыи»; див.: Ипат. лет. — Стовп. 760. Пор. укр. переклад Іпат./Махновець. — С. 386 (під роком 1230): «Виступив тоді Бела-рикс, себто король угорський».

⁷ Historia Polski. — Т. 3. — Cz. 1. — S. 434.

⁸Ibid.-S. 451—452.

⁹ Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.: У 2 т. — К., 1977. — Т. 1. — С. 499 (король), 516.

¹⁰ Генгсорський А. І. Галицько-Волинський літопис: процес складання; редакції і редактор. — K., 1958.

^II Pelliot P. Notes sur Phistoire de la Horde d’or. — Paris, 1949. — P. 115— 162: Karal ~ Kalar = «Hungrie». Для прикладу подаю дані з праці Pelliota з трьох головних офіційних мов Монгольської імперії XIII—XV ст., це китайська: Kie-Iien (Giian-shi, розділ 121, с. 2 r. v.); монгольська: Таємна історія Мон­голів (Giian ch’ao pi-shi, § 262, 270: karal); перська (араб, письмом): RashTd ad-DTn / Ed. Е. Blochet. — Vol. 2. — Р. 151 = англ, переклад: RashTd ad-DTn TabTb. The successors of Genghis Khan / Trans, from the Persian by J. A. Boyle. — New York, 1971. — Vol. 1. — P. 179—271; karal > kalar.