Епоха, в якій у європейській літературі відновилася тема Троянської війни
У «Слові» читаємо:
«Были сѣчи* Трояни, минули [військові] лѣта Ярославля; были пльци Олговы, Ольга1 Святьславличя [бл. 1058—1115 рр.]. Тьй бо Олег... [дід Ігоря Святославича і князь Тмутороканський, 1079, 1083—1094 рр.]
Ступаетъ въ златъ стремень въ градѣ Тьмутороканѣ...2
Въстала обида въ силахъ Дажьбожа внука, вступила дѣвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синѣмъ море у Дону»3.
Як бачимо із цих пасусів «Слова», назви Троя і Тмуторокань вживаються як дві різні назви тої самої місцевості. Туди, у землю «Трояню», можна було добратися тропою «Трояню»4. У тій землі «Трояній» було «на седьмомъ вѣцѣ» «насилие отъ земли По- ловецкыи»5.
Саме століття VII (за тогочасним уявленням останнього тисячоліття від сотворіння світу), цебто 6601 р., починалося в році християнської ери 1093/1094. В «Повісті временних літ» під тим роком подаються відомості про перші страшенні половецькі набіги на Київ та Київську землю6.
Інтерес до давніх легенд про стародавню Трою відродили два анонімні середньовічні латинські псевдоісторичні твори (переклад з грецької). Перший — це вигаданий щоденник облоги Трої, буцімто складений Діктісом Критським (бл. IV ст н. е.); другий, гірший варіант, мав назву Dares Phrygius «De excidio Trojae historia» (бл. 400/ 1600 рр. н. е.).7
Найпередовішим політичним утворенням нордійців XI ст. було герцогство Нормандія у Франції з центром у Руані, з XII та XUI ст. таке значення мало королівство (regro) Сицилії.
Дональд Е. Квеллер зазначає, що його реформатор Роджер II (граф 1105—1130 рр., король 1130—1154 рр.) «поєднав асимілятивні і організаторські здібності норманів з управлінським досвідом та інституціями греків і мусульман для формування наймогутнішого державного правління в Західній Європі.
До цього уряду входили незалежні від класу феодалів професійні чиновники, головним чином підприємці, багато з яких були іноземцями, в тому числі й мусульманами»8. Одним з мусульманських чиновників був і арабський географ ал-Ідрїсї9. Принц Марокканський і придворний географ у 1154 р. написав підручник загальної географії, що спирався на арабські і нордичні інформаційні джерела. До підручника входило і велике зведення «Марра Mundi» (Карта світу). На цій карті, в шостому відділку сьомого клімату, значилася і Twya, тобто «Троя», розташована на схід від ріки Tan-AlwT (так Ідрїсї називав Танаїс)10, біля її впадіння в Готську затоку (Gytun). Протягом перших десятиліть VII ст. Псевдо-Фредеґар Схоластик (бл. 727 р.), прагнучи встановити походження франків, використав легенду про Трою і, відповідно до неї, інтерпретував франків як одну групу втікачів із Трої11. Першим національно свідомим правителем франків (і покровителем Фредеґара) був ДагобертІ (629—639). Скориставшись легендою Фредеґара, він підписував свої грамоти як «ех nobilissimo et antiquo Trajanorum reliquiarum senguine nati»12. Після цього кожен новий християнський європейський народ намагався подолати свій комплекс неповноцінності, використовуючи невичерпний потенціал історії про загибель Трої та переселення переможених героїв — адже можливість відшукати серед них своїх знатних предків була практично безмежною. У своїх пов’язаннях Трої з Доном (Танаїсом) вчені XI—XII ст. слідували за «вимогами» категоричного силогізму Barbara, цебто:A. Ріка Танаїс (Дон) лежить на границі Європи і Азії.
Б. Місто Троя (Тмуторокань) розташоване на границі Європи і Азії.
B. Отже, місто Троя (Тмуторокань) розташоване над річкою Доном.
Автор «Слова» як освічена людина мусив знати сучасну йому західноєвропейську літературу. Династія Рюриковичів підтримувала близькі родинні взаємини із західноєвропейськими скандинавськими династіями. У творах скандинавських авторів велику роль відіграє міфічно-героїчна Троя (для якої вживається означення Tyrkland, «край тюрків», цебто Хозарів), яку вони розташовували на східному березі ріки Tana-kvisl, цебто Дону. Найкраще зібрані відповідні дані у творах Snorri Sturluson-a (↑ 1241 )13.
Як швидко західні літературні новини проникали до Київської Русі, свідчать такі факти. У 1107 р. в латинській Хроніці із німецького міста Кельна подано як передвісника нещастя появу мертвого вершника, який називає себе Teodericus Bernesis, цебто Остготський король Теодоріх Великий (475—526 рр.) із Верони. Коли анонімний давньоруський автор оповідання про здобуття Царгорода хрестоносцями та венеціанцями у 1204 р. (цебто на 7 років пізніше) взявся описувати ту трагедію для Візантії, то він помістив на початку свого твору зловісне передбачення із кельнської Хроніки14.
Підсумовуючи дані цього розділу, ми приходимо до висновку, що менталітет автора «Слова» відповідав менталітету двох останніх десятиліть XII ст.
, Ed. рг. — С. 14 та «Слово» — С. 15 має «вѣчи». Одначе М. М. Карамзін (1766—1826 рр.), що мав до диспозиції текст оригіналу «Слова», подає більш правильне прочитання цього терміна, тобто «сѣчи». Див.: Дмитриев Л. А. Карамзин Николай Михайлович // Энциклопедия «Слова». — Т. 3. — С. 15; див. також: Jakobson R. Selected Writings — The Hague; Paris, 1966. — Vol. IV. — P. 137, 176; Vol. V — Amsterdam, 1985. — Part 2. — P. 693.
2 «Слово». — C. 15. Про Трою у «Слові» див.: Miiller Ludolf. Neue Bemer- kungen zum Igorlied. 1. «Zeitalter des Trojan»; 2. «Land des Trojan»; 3. «Pfad des Trojan» H Zeitschrift fur slavische Philologie. — 1986 — Bd. 46. — S. 236—248.; Пиккио P. Мотив Трои в «Слове о полку Игореве» // Проблемы изучения культурного наследия. — M., 1985. — С. 86—99; Соколова Л. В. Троян в «Слове» И Энциклопедия «Слова». — Т. 5. — С. 131—137.
3 «Слово». — С. 17.
4 «Боян... рища въ тропу Трояню» («Слово». — С. 11).
5 Ibid. — С. 25. Див.: Пелешенко Ю. Тема кінця світу в українському письменстві пізнього середньовіччя // Верховина: 36. наук. пр. на пошану професора Олекси Мишанича з нагоди його 70-річчя. — Дрогобич, 2003. —
С. 238—250. Автор пригадує, що середньовічні теорії тривання людського існування відповідали семи дням творення Богом світу.
Отже, у цій хронології один Божий день = 1000 років існування людини. Тому кінець сьомого тисячоліття — це кінець світу.6 ПВЛ — Т. 1. — С. 143—147.
7 Dares Phrygius. De excidio Troiae Historia / Recognovit F. Meister. In aedib. B.G.Teubneri. — Lipsiae, 1873 — протроянський твір; Dictys Cretensis. Ephemeris belli Troiani / Ed. F. Meister, B. G.Teubner. — Leipzig, 1923 — прогрецька орієнтація. Про ці твори див.: Curtius Е. R. European Literature and the Latin Middle Ages. — New York, 1963. — P. 174—176.
8 Queller D. E. Political Institutions H One Thousand Years. Western Europe in the Middle Ages. — Boston, 1974. — P. 142.
9 Про Idnsi-я та його твір («Книга Роджера») див.: Lewicki Т. Polska і kraje sqsiednie w swietle «Ksi^gi Rogera» geografa arabskiego z XII w. al-Idrisi’ego. — Krakow, 1945. — T. 1. — S. 1—120 (вступна стаття).
10 Див. велику карту світу, видану в Багдаді, без року видання: al-IdπsT. $urat al-card. — Клімат VII, секція 6.
1, Wallace-Hadrill J.M. The Fourth Book of the Cronicle of Fredegar. — London, 1960.
12 Див.: Barroux R. Dagobert, roi des Francs. — Paris, 1938. Титул одного з його спадкоємців з династії Каролінгів Карла Лисого (843—877) був: ех praeclaro et antique Trajanorum Sangyuane nate, див.: Recueil des actes de Charles II Ie Chauve: 3 vols / Ed. A. Giry et al. — Paris, 1943—1955.
13 Див.: Пріцак О. Походження Русі: Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ). — K., 1997. — Т. І. — С. 277—300.
14 Див.: Новг. І лет. — С. 49.