Епоха Пліснеська і сон князя Святослава Всеволодовича (1125—1194). Проблема Кисані

Можливо, що, як додає Е. Кінан, Й. Добровський дізнався про Пліснеськ із звітів головнокомандуючого австрійської армії 1787— 1791 рр.,' але це не має ніякого відношення до «Слова».

У «Слові» образ Пліснеська й околиць подані з аутопсії Свято­слава Всеволодовича, великого князя Київського², як це доказано понижче. Тут зацитую слова професора Е. Кінана, що захопився антиісторизмом А. Мазона: «Разом з деякими іншими географіч­ними місцевостями, згаданими в нашому тексті “Слова”, але не згаданими в описі походу Ігоря 1185 р. в Іпатіївському літописі, Пліснеськ розташований там, де в часах Добровського була Габс- бурзька Галичина. Це було тут поміж Серетом, Молдавою і Бистри­цею, де імператорський головнокомандуючий Фрідріх Йосіас, принц Заксен-Кобург-Заальфельд, розквартирував своє військо під час зими 1788/1789 р. В основному ця Галицька територія була колись князівством, де княжив Ярослав Осмомисл «Слова». Там були важливі військові події в часах російсько-турецької війни 1787— 1791 рр., які спричинили багато клопоту австрійському війську»³.

Це приклад поетичної фантазії професора Е. Кінана, який не вважає за потрібне перевірити свою фантазію, конфронтуючи її із джерелами XI—XIII ст., головно із даними Іпатіївського літопису. Це зроблено мною в цій праці у розділі про Дунай.

Існує велика наукова література відносно названої тематики, але досі немає аналітичного дослідження про цю пам’ятку як джерело для встановлення датування «Слова». Тут йдеться про великого князя Святослава Всеволодовича, який від 1154 р. до 1176 р. був найвпли- вовішим князем Чернігівським, цебто очолював увесь рід Чернігів­ських князів, між яких були також князі відгалуження Ігоря Свято­славича, а починаючи від 1173 р. до 1194 р. (з перервами), був най- впливовішим Київським князем. Подаю текст сну Святослава Всево­лодовича за «Словом».

«А Святъславь мутенъ сонъ видѣ въ Киевѣ на горахъ.

«Си ночь съ вечера одѣвахуть мя, — рече, — чръною паполомою на кроваты тисовѣ;

чръпахуть ми синее вино,

съ трудомъ смѣшено, сыпахуть ми тъщими тулы поганыхъ тльковинъ великый женьчугь на лоно и нѣгуютъ мя.

Уже дьскы безъ кнѣса

в моемъ теремѣ златовръсѣмъ.

Всю нощь съ вечера бусови врани възграяху у Плѣсньска, на болони бѣша дебри Кисани, и несошася къ синему морю»⁴.

Як бачимо, Святослав бачив свій сон у своєму теремі в Києві на горах, але чомусь йому сниться Пліснеськ, який лежить у Га­лицькому князівстві. Сьогодні це давнє укріплене поселення Пліснеськ в околиці с. Підгірці, Львівської області⁵. Археоло­гічні розкопки, які почалися у 1810 р., а планово в системі проек­тів Інституту археології AH УРСР у 1946 р., виявили, що давній Пліснеськ існував від кінця VIII—IX ст. до початку XIII ст.⁶ Укріп­лення Пліснеська найбільші з усіх укріплень Східної Європи, а саме городище має площу бл. 160 га. Як виходить, Пліснеськ був важливим торговельним і виробничим центром. Місто лежало на торговель­ному шляху із Галича до Волині. Пліснеськ згадується в літописах тільки під роками 1183 і 1233. Очевидно, це тому, що Пліснеськ ніколи не був княжою резиденцією. У сні Святослава є такі топографічні подробиці, які міг знати лише той, хто там побував. Наприклад, інформація про гору, названу Вороняк (бусови врани)⁷, на якій гніздилися тисячі ворон, а також дебри, один із них під назвою Кисань, поміж тими дебрями є болоні⁸. Крім того, дійовою особою там є поганий толковин, який сипить великий жемчуг на лоно князя. Назва Кисань не мала щастя у коментаторів «Слова», котрі виправля­ють назву з оригінального тексту на «дебрь кияня»⁹, або, як про­фесор Кінан, вбачає в цій назві запозичення із давньоєврейської мови. Однак ця назва місцевого походження й існує по сьогодні.

У 1937 р. був звичай українських студентів відвідувати пам’ятки минулого Західної України.

Пізніше я дізнався, що в 1906 р. Галицький гімназійний учи­тель Роман Заклинський (1852—1931) спеціально їздив до Пліс- неська, щоб виявити, чи там існує дебр Кисань? Він підтвердив своє відкриття у спеціальній праці, що вийшла у світ книжкою¹⁰.

У Степових державах, до яких відноситься також Половецька держава, маємо приклад співпраці кочових племен із осілими племенами, які були звичайно іранського походження, вони входили до складу даного кочового союзу і грали роль перекладачів, необхідних у торговельних трансакціях. У Давній Русі їх звали толко­винами, а іноді додавали, як у «Слові», окреслення «погани»¹¹. Вони часто торгували ювелірними виробами, і, власне, у Пліснеську археологи відкрили ювелірні робітні¹². Ми маємо право висунути гіпотезу, що князь Святослав Всеволодович особисто побував у Пліснеську. Його невісткою була княгиня Олена Ростиславівна (про неї див. нижче). Вона мала якісь близькі зв’язки з Пліснеськом, тим економічним центром Галицької землі. Княгиня Олена, жінка Кра­ківського великого князя Казимира II Справедливого (↑ 1194 р.), була дочкою князя Смоленського, а опісля великого князя Київ­ського (t 1167 р.) Ростислава І Мстиславича, внука Володимира Мономаха¹³. Вона заснувала у Пліснеську 1180 р. один з найдавні­ших монастирів Галицької землі. Ця подія була увіковічнена написом латинською мовою у Монастирській церкві у Пліснеську, яку в 1706 р. розібрали, коли будинок монастиря потребував перебудови. Цей напис був опублікований 1887 р.¹⁴ Роком пізніше, у 1181 р., в Пліснеську відбувся шлюб Марії-Анастасії, доньки кн.

Важко собі уявити, щоб великий князь Святослав Київський не побував у Пліснеську на весіллі свого сина. Отже, точний опис Пліснеська, який з’явився у сні Святослава, базується на його побуті у Пліснеську 1181 р.

Етимологія слова Кисань така — це давньоруський іменник від дієслівного кореня киснути¹⁶. Назва пояснюється тим, що в околи­цях Пліснеська, а зокрема у його дебрях, була висока кислотність грунту. Численні українські дієслівні іменники на -ань збереглися у прізвищах, наприклад, Лупань — від лупати, Щербань — від щербити etc., тому давньоєврейське походження назви Кисань, яке пропонує професор Е. Кінан, цілком тут не на місці. Тим більше, що цю назву так подає сучасник подій, князь Київський Святослав Всеволодович, який відвідував Пліснеськ під час шлюбу свого сина принаймні у 1181 р.

^, Keenan Е. — Р. 291.

² «Слово». — С. 19; «дебрь кияня» див. Разночтения. — С. 370, *198, слід читати «дебрь Кисаню»; Ed. рг. — С. 23—24: «дебри Кисаню».

³KeenanE.— Р. 291—192.

⁴ «Слово». — С. 19.

⁵ Історія міст і сіл Української PCP: В 26-ти т.: Львівська область / Ред. кол. тому В. Ю. Маланчук (голова) та ін. — K., 1968. — С. 133; История городов и сел УССР: Львовская область / Ред. Д. Д. Яремчук. — К., 1978. — С. 170, 172, 173, 176.

⁶ Археология Украинской ССР: В 3-х т. — Т. 3: Раннеславянский и древнерусский периоды / Ред. кол.: В. Д. Баран (отв. ред.) и др. — К., 1986. — С. 322—323; Кучера М.П. Древній Пліснеськ // Археологічні пам’ятки УРСР. — K., 1962. — Т. 12. — С. 3—9.

⁷ Історія міст і сіл Української PCP: Львівська область. — С. 133—154.

⁸ Салмина М.А. Дебрь Кисаню // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 93—96; див. також: Творогов О. В. Плеснеск // Энциклопедия «Слова». — Т. 4. — С. 116—118.

⁹ Див., наприклад, «Слово». — С. 19.

¹⁰ Заклинський Р. Пояснення одного темного місця у «Слові о полку Ігоре­вім». — Львів, 1906. Сьогоднішні місцеві автори, наприклад, P. Т. Грибов- ський та ін., пишуть: «Дебрь (Глухой овраг) Кисень—известен сегодня под назва­нием Кискарки», див.: История городов и сел УССР: Львовская область.

¹¹ Див. Екскурс V цієї праці.

¹² Археология Украинской ССР. — Т. 3. — С. 325.

¹³ Махновець Л. Про автора «Слова о полку Ігоревім». — К., 1989. — С. 204; Historia Polski / Red. H. Lowmianskiego. — Warszawa, 1958. — Т. 1. — Cz. 3. — Табл. № 1. «Генеалогічна таблиця П’ястів».

¹⁴ Slownik geografιczny Krolewstwa Polskiego. — Warszawa, 1887. — T. 8. — S. 249—250.

¹⁵ Про генеалогію сина Всеволода Чермного і його жінку див.: Іпат./Мах- новець. — С. 477.