ЕКСКУРС VIII Деякі рефугії (резиденції) Степових імперій Євразії

Очевидно, Степовий імператор, його двір та члени його уряду з їх дворами резидували не в кам’яних, мурованих чи дерев’яних палацах, а у величних юртах-шатрах на колесах, «вежах»⁴, за термі­нологією староруських літописів, що, залежно від зовнішних обста­вин (наприклад, засухи), могли пересуватися.

Але жінка Степового імператора, якщо вона була з осілого куль­турного кола, в першу чергу китаянка, могла мати свій мурований палац із всякими депенденціями. Від такого палацу резиденція володаря номадів не раз називалася в джерелах «містом цариці», наприклад, у китайських джерелах часів династії T’ang у відношенні до рефуґіюму на Орхоні ko-tun cheng. що відповідало старотюрк- ському Oatun sin! — «вежа цариці»⁵.

Місце, де знаходилася резиденція імператора Степу (часом із мурованою «вежею цариці»), вабило купців. Звичайно (в історичні часи — до монгольської гегемонії включно) це були купці східно- іранського походження, Соґдійці та Алани, визнавці світових релігій (буддизм, християнство несторіанського напрямку, маніхеїзм і т. п.).⁶ Вони, як бувалі люди, не раз залучалися правлінням номадів до важливих дипломатичних місій, наприклад, перший тюркський (Turkiit) амбасадор до Константинополя в році 568 був Соґдієць «Маніях»⁷, цебто визнавець релігії пророка Мані. Очевидно, вони грали важливу роль у канцелярії імперії. Не раз такі купці ставали місіонерами світових релігій та грамоти на Степу.

Крім східних Іранців, у резиденції володарів номадів знаходилися теж факторії єврейських купців, що, зокрема, після перейняття арабами більшої частини узбережжя колишнього римського «Маге Nostrum», грали керівну роль у міжнародній торгівлі.

Це видно із даних арабомовного географа IX ст.

Орієнтиром, центром, у діаметрі якого розташовувалася резиден­ція на колесах, було, очевидно, не купецьке поселення, а пам’ятки державно-релігійного культу, як, наприклад, офіційно-культова могила⁹ з монументальними написами особливо заслуженого члена династії (Kul Tigin-a давніх Turkiit-ів¹⁰ половини XIII ст. над рікою Орхоном) або ідеологічно-публіцистичні монументи, зокрема «Apologia pro vita sua» Turkut’-ського Бісмарка, канцлера трьох каганів Tunyuquq-a із року 716".

Варто при тому згадати, що такі офіційні написи були часто дво- або тримовні; як друга мова виступає китайська (орхонські на­писи)¹², як третя — согдійська (наприклад, у написі уйгурського кагана Il-Itmis-a)¹³.

Недалеко від резиденції імператора («центральної столиці») розташовувалися «східна» та «західна» резиденції, цебто столиці сореґентів¹⁴.

Отже, як бачимо, хоч властиві резиденції Степових імперій були на колесах, усе-таки вони знаходилися в орбіті конкретних пам’ятників державно-релігійного культу, а тим самим піддаються локалізації.

Тому що не раз джерела часів нових володарів Степу називають дану Степову резиденцію від імені колишніх панів, це дає нам змогу ідентифікувати та локалізувати тих останніх.

У сумі це значить, що держави т. зв. номадів не зависають у повітрі, а піддаються локалізації з не меншою точністю, як держави т. зв. осілих народів.

Тепер перейдемо до розгляду проблем історії та локалізації резиденцій деяких Кочових держав, що мають безпосереднє відно­шення до теми нашого дослідження.

2. Три половецькі резиденції

При описі походу Ярополка Мономаховича та Всеволода Дави­довича на «Дон» (зокрема Сіверський Донець) проти Половців у році 1118, що закінчився великим успіхом, а саме взяттям тими князями всіх трьох Половецьких городів-резиденцій на даній території, поміж даними Лаврентіївського та Іпатіївського літописів є розходження і щодо порядку їх вичислення, і відносно самих назв:

Як бачимо, город № 1 Іпатіївського літопису (Сугровь, про ту назву див.

Город №2 має два цілком відмінні імена: Шарукань (Nomen possessoris від Шарукань) та Чешуевь.

Слово Чешуевь — не тюркське. Ця географічна назва, без сум­ніву, є в етимологічному зв’язку із староруським словом чешуя — «луска риби»¹⁸.

Але при чому тут «чешуя»? «Чешуя» вживається і по сьогодні не тільки у відношенні до риби, але — спеціально у фольклорі — стосовно дракона (смока)¹⁹. У тюркських мовах (зокрема середньої доби) на означення «дракона» часто засвідчено слово baliq < baluq²°. властиво «риба».

Шарукань Saruqan — це половецьке слово (мова монголо-«Ку- манів II») із значенням «дракон»²¹.

На основі оцих даних маємо — без сумніву — право реконстру­ювати незасвідчене староруське слово *чешуй — «дракон», переклад половецького шарукан-. від якого нормальна форма Nomen posses­soris була Чешуевь. власне назва половецького города.

Два половецькі городи на Сіверськім Донці названі теж у велико­му поході Руських князів з року Illl на чолі з тріюмвірами (Свято- полк, Мономах, Давид). Тим разом маємо три традиції про цей похід: Лаврентіївський, Іпатіївський та Новгородський І (старшої редакції) літописи.

Ось які форми та порядок у вичисленні засвідчені у них:

Лавр, лет.²² (під роком 1116): «и три городы взяша Половечскыѣ Галинъ, Чешюєвь и Сугровъ».

И пат. лет. ²³ (під роком 1117): «на Донъ и взяша три грады Сугровъ, Шарукань, Балинъ».

Новг.

Назва Суртовъ є помилкою, бо на це вказує той факт, що Ака­демічний і Толстовський списки Новгородського І літопису мають правильну форму (подробиці див. у прим. 1).

Відносно назви Сугровъ²⁵ — немає жодних проблем. Ця назва у такій же формі засвідчена у списках городів із року 1116. Назва похо­дить від імені особистого Cyrp-. тобто від імені, засвідченого в літописі Половецького князя (із династії Orbarlii, див. — Екскурс VII), що в році 1107 потрапив разом з братом у руський полон²⁶.

(Осеневь, очевидно, походить від власного імени (Осень < Ясѣнь, тобто половецького /asan/ [i?s?n]; таке ім’я носив, як ми бачили, Половецький князь із династії Qay, помер у році 1082. Отже, (Oce- невь — це город (Осеня (Ясѣнь)²⁷.

Значить у Лаврентіївському літописі маємо засвідчену стару назву города, а в Іпатіївськім та Новгородськім І літописах — нову.

Переміна назви пов’язана — без сумніву — з переміною династії.

У Китанів та в інших політичних організаціях Євразійського степу були три головні резиденції: центральна, рангом найвища, та східна і західна, із яких східна була одним рангом вища від західної²⁸.

Те саме треба теж прийняти для політичної організації Половців.

Із опису походу 1116 р. видно, що Шарукань/Чешуевъ (раніше: СОсеневъ) став центральною резиденцією. Значить, в той час UIapy- кань є головним володарем Половців, як раніше ним був Осень (Ясѣнь); ми вже підкреслювали, що в літописах подається дата його смерті. Це недвозначно підтверджує, що Осень вважався для Рюриковичів важливим партнером.

Сугровъ (під роком 1111) названий однозгідно в Лаврентіївському та Іпатіївському літописах після Шаруканя. Він, правдоподібно, був західною резиденцією, бо в Іпатіївському літописі при описі походу 1116 р. він названий як перший город, що його здобула коаліція Руських князів. Зате Лаврентіївський літопис, де Сугровъ згаданий на першім, а Балинъ на третьому місці, подає не порядок здобування тих городів, а вичисляє їх після рангів: східний (Балинъ), головний (Чешуевъ), західний (Сугровъ).

Спираючись на ті висновки, ми можемо реконструвати колегію найвищих володарів Половецького Степу для часів бл. Ill 1—1116: найвищим володарем був Шарукань, східним (рангом вищим) крилом володів Бала, а західним (рангом нижчим) крилом — Cyrp.

В Іпатіївському літописі при описі походу Illl р. читаємо: «И оболочишася во бронѣ, и полки изрядиша и поидоша ко граду Шаруканю. И князь Володимеръ [Мономах] пристави полкы своя, ѣдучи предъ полкомъ, пѣти тропари и коньдакы хреста честного и канунъ святой Богородицы. Поѣхаша ко граду, вечеру сущю и в недѣлю выидоша из города, и поклонишася княземъ Рускымъ, и вынесоша рыбы и вино и перележаша нощь ту...»²⁹

На основі цього пасажу були зроблені твердження про те, що населення Шаруканя було руського походження та християнське.

Але це місце не говорить нічого ані про релігію, ані про націо­нальність мешканців міста Шаруканя.

Зате при описі походу 1116р. маємо цілком недвозначно подано, хто були мешканці міст, біля яких розташовувалися резиденції на колесах половецьких володарів:

«...Ярополкъ ходи на Половьчскую землю к рѣцѣ зовомѣи Донъ и ту взя полонъ многъ и городьи взята Половьчскыѣ Галинъ, Чешю- евъ и Сугровъ и приведе с собою Ясы и жену полони собѣ Ясыню»³⁰.

Отже, мешканці міст, що біля них розташувалися резиденції половецьких володарів, були — як цього треба варто сподіватися — Яси, тобто Аси, відгалуження східноіранської племінної групи Аланів.

3. Amil

Ставши великим каганом Монгольської імперії, Giiyiik (12хх— 12хх) не перейшов жити до столиці Qaraqorum в Монголії. Він заявив, що з огляду на давню хворобу, краще для здоров’я зостатися в своїй давній резиденції, що її йому призначав батько: там і вода, і повітря йому дуже пожиточні³¹.

Резиденція Guyuk-a розташовувалася біля міста Чуґучак над озером Ала-куль у Східнім (китайськім) Туркестан! на границі із Казахстаном.

У VII—IX ст. там мали свою головну столицю Карлуки³².

RasTd ad-DTn, оповідаючи про оцю подію, називає старий «юрт» (тобто резиденцію) Giiyuk'a: /m т/ > /т/ (^tqQnmaq > q∏mmaq > qumaq), а в другому асиміляцію ∕n-m∕ > ∕n-b∕ > ∕b∕ (*q∏nmaq > qunbaq > qubaq).

Також форма QQjTn /qucin/ пояснюється як *∕qun∕ + монгольський «жіночий» суфікс /сіп/, тобто ZqQncin/ > ZqQcin/.

З того виходить, що монголи окреслювали стару резиденцію над озером Ала-куль іменем номадної організації QQn/QQman, що раніше там мала свій центр.

Коли це було? В році 1124 Ych-Iu Ta-shih, імператор Qara Qitan-ів, зайняв Amil (резиденцію над озером Ala-kul) і побудував там ки­тайське місто. Але вже бл. року 1133 він переніс свою столицю до новозбудованої резиденції Караханідів та Кара-Китанів біля міста BalasaghQn (біля озера Issik-kol)³⁵, a Amil перейшов під його васалітет, володарем племінної організації став Naiman. З того часу, аж до мон­гольського завоювання, там залишався центр Naiman-ів.

В часі поміж половиною IX ст. та приходом Кара-Китанів (Qara-Qitan) резиденція над Ala-kul належала до племінної організації Kimak.

Перський анонімний географічний твір «Hudud al- Alam» окрес­лює її іменем 3fo mmkyh; очевидно, тут попсована форма, яку треба поправити на західному Казахстані.

В обох назвах рік маємо етнонім Oay : ім’я Qay зі суфіксами /1і/ (< /Iig/) та Zmic/⁴³.

Про відношення форм Qay/Qay-li та Qaη-li⁴⁴.

З того виходить, що в Середній Азії династія Qrbarlu перейняла резиденцію від династії Qay. Повище ми мали змогу ствердити те саме у відношенні до резиденції над Сіверським Донцем: Асенев (город), резиденція Половців Qay, стала Шарукань-єм, резиден­цією Половців Qrbarlu.

Але назви річок Qayli та Qaymic в Казахстані існували аж до монгольської інвазії у 20-х рр. XIII ст., що дало нам змогу іденти­фікувати попередніх власників тої резиденції номадів.

5. Три сибірські резиденції

Коли в роках 1581—1587 Єрмакові козаки наступали на Сибірське ханство, резиденцією — столицею тої — в ті часи вже осілої, не кочовничої держави купців було місто Isker на лівому березі річки Іртиша, бл. 16 км на південь від пізнішого Тобольська⁴⁵.

На мапі Anthony Jenkinson’a з року 1562 це місто назване Siber. від імені держави: це місто місцеві джерела називають Сібір /Siber/⁴⁶.

Туди, мабуть, при кінці XV ст. переніс столицю Mahmet, син Obder-a із давньої династії Tay-buγa.

Дотеперішня столиця Cimgα-tura («Чимгинский город»), Cimga⁴⁷, або прямо Tura (= тюркське tura «город»⁴⁸, отже, «город par excel­lence»), центр 10.000 адміністративної одиниці Монгольської дер­жави Золота Орда (тому теж названий Тюмень⁴⁹, від тюрксько- монгольського tiimen < 10.000), що лежала на Правобережжі басейну Іртиша, над його допливом Tura, стала після заснування Казанського ханату (в 40-х рр. XV ст.) об’єктом нападів із сторони Казанських ханів, зокрема хана Алима⁵⁰ місцевої традиції, мабуть, AlT-Khan-a (1479—1487).

Ще в часи самостійної купецької держави Волзьких Булгар існував торговельний шлях із басейну Волги у басейн Іртиша. Він проходив по ріці Камі (по-болгарськи: Caiman), минав місто Перм, входив у доплив Ками — Чусова та у доплив останньої — Серебрян­ки, де був волок, що вів у ріку Туру, доплив Іртиша.

Найпізніше у XV ст. купці новгородської філії Великого Устю­га, розташованій при гирлі ріки Юг у Північну Двіну, включилися в торгівлю по тому шляхові. Під тим оглядом цікавий запис в одній групі руських літописів, де під роком 6983/1475 подається, що казан­ські татари побили 40 устюжан на Камі, «идущи к Тюмени торгом»⁵¹.

Jenkinson (1562) окреслює іменем TUMEN саме Сибірське ханство; столицю він називає, як ми вище бачили, Siber⁵².

В Тюмені, або в «Симбирьской земли», загинув у 1405 р. відомий суперник кульгавого Тімура (Aqsaq Temur∕Timur-i Lenk > Tamerlan) — хан Золотої Орди Тохтамиш.

Уважний аналіз легенд, поданих у т. зв. Сибірських літописах (руською мовою), показує, що до походу Cinggis-khan-ового сина Joci в 1207 р. столицею Сибірської держави (Sibir-Abir)⁵³ було місто Кызыл Тура (тюркське q'ιzi'l tura «червоний город»)⁵⁴, розташоване при впадінні ріки Ішим у ріку Іртиш на «червоному березі» (тюрк­ське: qi'zil у аг).

Joci перебрав для себе цей давній рефуґій як резиденцію, і си­бірські володарі мусили перенести свою столицю далі на Захід⁵⁵.

На жаль, відомі досі джерела не подають ніяких подальших відомостей про ту першу сибірську столицю.

Одне, що можна з певністю сказати, що давня сибірська ди­настія Tay Buya заволоділа Сибіром, мабуть, не раніше 1204 р. Тоді володар Nayman-ів (про них див. стор. 220) Tay Buya (Tayang Khan)⁵⁶ був розбитий Cinggis Khan-ом, і один з його синів, згідно даних сибірської традиції, на ім’я Sagarcik, пройшов із Джупґарії на захід аж до впадіння Ішима в Іртиш і там перебрав владу від дотеперіш­ньої династії, правдоподібно, нащадка колишніх володарів Степу (з центром у Монголії) Hsien-pi (*Siambir), що прийшли в Сибір — як і Tay Buγa — із Сходу (десь у IV—V ст.).

Ремезовська [Remezov] редакція Сибірського літопису називає першого князя Сибірі On Som.

¹⁹ У давніх тюркських мовах вживали у датуванні так званий цикл

дванадцяти звірів, до яких відноситься також «дракон», «lung»\ але часто, замість того слова, вживали слово на означення «риба» — «baliq», див.: Pritsak О. Die Bulgarische Furstenliste und die Sprache der Protobulgaren. — Wiesbaden, 1955. —P. 80. '

²⁰ Севортян Э. В. Этимологический словарь тюркских языков. — Т. 2. — С. 59—60.

²¹ Слово із давнім значенням збереглося угорською мовою: sarkany («смок»), див.: Gombocz Z. Die bulgarisch-tiirkischen Lehnworter in der Ungarischen Sprache.—Helsinki, 1913. — P. 114; Barcsi G. Magyar szofejto szotar. — Budapest, 1941. — P. 216.

²² Лавр. лет. — Стовп. 291.

²³ Ипат. лет. — Стовп. 284.

²⁴ Новг. I лет. — С. 203.

²⁵ Лавр. лет. — Стовп. 282.

²⁶ Cyrp (Половецький князь потрапив у руський полон у році 1107), див. Лавр. лет. — Стовп. 202; Іпат./Махновець. — С. 161. Як відомо, імена звірят часто виступають у титулах тюркських володарів, наприклад: Arslan «лев», Bugra «верблюд», у титулах Караханідських каганів. Див.: Pritsak О. Die Karachaniden // Der Islam. — Т. 31. — S. 16—68; sugr (~ sugur) засвідчений у словнику al-Ka§gan (1077 р.) і означає «горностай», див.; al-Ka⅛aπ Mahmiid. Compendium of the Turkic Dialects. — Vol. 1. — P. 281, а також у арабо-поло- вецько-мамлюцькому словнику 1250 p.: Houtsma М. Ein turkisch-arabisches Glossar nads Leidener Handschrift. — Leiden, 1894. — P. 11 [ряд 14].

²⁷ Лавр лет. — Стовп. 205. Відносно етимології osan «gesund», wohl un- verletzt: Rasanen M. Versuch eines etymologischen Worterbuchs der Tiirksprachen. — Vol. 1. —P.50.

²⁸ History of Chinese society: Liao, 907—1125. — P. 61 (див. розділ VI, прим. 4).

²⁹ Ипат. лет. — Стовп. 266. Про ідентифікацію Чушуїва із Шарукань див.: Іпат./Махновець. — С. 576—577.

³⁰ Лавр. лет.—Стовп. 291; див. теж: Ипат. лет.—Стовп. 284 (під роком 1117).

³¹ Rasid ad-DTn TabTb. The successors of Genghis Khan. — Vol. 2. — P. 185. Про локалізацію Еміля див.: Herrmann A. Historical and commercial Atlas of China. — Harvard, 1935. — Map. 46—47, D. 2.

³² Pritsak O. Von den Karluk zu den Karachaniden H ZDMG. — Wiesbaden, 1951. —Band. 101. —S. 272.

³³ RasTd ad-DTn TabTb. The successors of Genghis Khan. — P. 120.

³⁴ Ibid. — P. 19 (переклад Верховського. — P. 9).

³⁵ Див. прим. З цього Екскурсу.

³⁶ Minorsky V. F. Hudud al-ⁱAlam «The religions of the world». A persian geography 372 a. h. — 982 a.h. / Trans, and explained by V Minorsky. With the preface by W. Barthold translated from the russian. — London, 1937. — P. 100. Mi- норський пропонує читати YanSkiya або Kimakiya', я пропоную читати Kumakiya.

³⁷ Ramstedt G. J. Einfurung in die altaische Sprachwissenschaft: 3 volumes / Hrsg. Pentti Aalto. — Helsinki, 1952—1966. — Vol. 2. — P. 136, 237—238.

³⁸ Pelliot P., Hambis L. Histoire des Campagnes de Gengis Khan. — Vol. 1. — P. 96—97, 103—110.

³⁹ Ibid. — P. 97, 102.

⁴⁰ Про QanglT див.: ibid. — P. 113—114. _{c c}

⁴¹ The history of the World-conqueror, by Ala ad-Din Ata Malik JoveynT / Translated from the text of Mirza Muhammad Qazvini by J. A. Boyle. — Manchester, 1958. — Vol. 2. — P. 370 (прим. 29).

⁴² Пізніше Qaraqorum стало refugium монголів Чінґґіз хана. Див. The secret history of the Mongols: for the first time done into English out of the original tongue and provided with an exegetical commentary. — Vol. 1: Translation / By F. W. Clea­ves. — Harvard, 1982. — P. 214.

⁴³ Про тюркський іменниковий номінальний суфікс ∕mAδ∕ див.: Brockel- mann C. Osttiirkische Grammatik der islamischen Litteraturspraschen mittelasiens. — Leiden, 1954. — S. 125—126. Відносно Qaymid див. ще: The history of the World­conqueror, by ^cAla ad-Din ^cA∣a Malik Joveym. — P. 370—371.

⁴⁴ Про відношення Qaηli до Qipδaq див.: Golden P. В. An Introduction to the History of the Turkic Peoples. — P. 272—282.

⁴⁵ История Сибири с древнейших времен и до наших дней / Глав, ред.: А. П. Окладников, В. И. Шунков и др. — Т. 1: Древняя Сибирь. — Jl., 1968. —С. 370.

⁴⁶ Миллер Г. Ф. История Сибири. — M.; JI., 1937. — Т. 1. — С. 195, 221—227, 232—234, 274.

⁴⁷ Див. російський переклад N. К. Witsen. Noord en Oost Tartarye в кн.: Титов А. А. Сибирь в XVII веке: Сборник старинных рукописных статей о Сибири и прилежащих к ней землях. C приложением снимка со старинной карты Сибири. — M., 1890. — С. 115—216; Алексеев М. П. Сибирь в известиях иностранных путешественников и писателей / Предисл., ред. и коммент. М.П. Алексеева. — Иркутск, 1941; Город Сибирь мав також назву Кашлык. Див.: История Сибири с древнейших времен и до наших дней. — Т. 1. — С. 365—366, 371; про тогочасний малюнок города Кашлык див.: Мил­лер Г. Ф. История Сибири. — Т. 1. — малюнок до с. 208.

⁴⁸ Про город Чимги (Тюмень) див.: Миллер Г.Ф. История Сибири. — Т. 1. — С. 222,274, 607; История Сибири с древнейших времен и до наших дней. — Т. 1. — С. 364, 366.

⁴⁹ Про тюркську назву TURA див.: Rasanen М. Versuch eines etymologischen Worterbuchs der Tiirksprachen. — Vol. 1. — P. 500 b.

⁵⁰ Миллер Г. Ф. История Сибири. — Т. 1. — С. 222—224, 273—274; История Сибири с древнейших времен и до наших дней. — Т. 1. — С. 364,368.

⁵¹ ПСРЛ. — Т. 11—12: Патриаршая или Никоновская летопись.—Т. 12.— С. 158.

⁵² Див. прим. 46.

⁵³ Barthold W. Sibir-Hibir// Enzyklopaedie des Islam. — Leiden; Leipzig, 1934. — Vol. 4. — S. 422.

⁵⁴ Миллер Г. Φ. История Сибири. — Т. 1. — С. 447; Т. 2. — С. 51.

⁵⁵ The secret history of the Mongols: for the first time done into English out of the original tongue and provided with an exegetical commentary. — P. 122—123; Die Mongolen: Beitrage zu ihrer Geschichte und Kultur / Herausgegeben von M. Weiers; unter Mitwirkung von V. Veit und W. Heissig. — Darmstadt, 1986. — S. 185—191.

⁵⁶ Миллер Г. Φ. История Сибири. — T. 1. — С. 474—475.

⁵⁷ Ibid.: «Онсом, иначе Иван».