ЕКСКУРС II Не-«дикі» Половці
перший рік прийшло безліч половців, розділившись надвоє. Одні пішли до Переяславля і стали коло [города] Пісочна, а другі пішли по тій стороні Дніпра до Києва і стали біля [города] Корсуня.
І прислали вони обоє [послів] до Гліба, говорячи: «Бог посадив тебе і князь Андрій [Боголюбський] на отчизні твоїй і на дідизні в Києві. Тому хочемо ми урядитися з тобою взаємно, і ми дамо [тобі] присягу, а ти нам, щоб ні нам не боятися вас, ні вам нас». Гліб же, почувши річ половецьких князів, зібрався до них [іти] на стрічу, сказавши послам половецьким: «Я іду до вас». І радився він із дружиною про це: «До котрих ми підемо попереду?»6Після наради з дружиною він [Гліб] вирішив спочатку укласти мир з тими Половцями, що прийшли до Переяславля, бо Переяславський князь, його 12-річний син Володимир, не міг ще укладати договору про мир.
Літопис подає дальше:
«[І] пішов Гліб до переяславських половців на стрічу7, а до других половців, до [Руських] корсунських, послав [послів], кажучи їм: «Пождіте мене тут. Я іду до Переяславля. Помирившися з тими половцями, я прийду до вас на мир». Замирившися з половцями і одаривши їх, він поїхав од них»8.
Одначе справи ускладнилися, бо Руські (Корсунські) Половці, замість зійтися на снем із Глібом, напали на нього, і тільки після затяжної боротьби вдалося Русі розбити Половців. Літопис називає як князя половців Тоглія (не вбивали). Мономах спочатку домагався, щоб Олег Святославич вбив «Итла- ревичів», які тоді були у нього при дворі у Чернігові, очевидно, Олег відмовив йому ще й тому, що «Итларевичі» допомогли йому відібрати свою батьківщину від Мономаха і його батька Всеволода16.
У славному переможному поході Святослава Всеволодовича (1184 р.) майбутній партнер у переговорах 1193 р. воював на стороні противника. У списку полонених, захоплених переможною армією Святослава, джерела називають Бурчевичів: Осулука та Ізая, крім того, теж ім’я Лукоморських Половців і Тоглія17.
Це, власне, до Тоглія втік у 1190 р. колишній муж Святослава із Чорних Клобуків на ім’я Кунтувдій, тоді як Святослав Всеволодович напав на нього18. Тепер обидва начальники Лукоморських Половців, Акуш (тюркське aq-qus «білий птах») та Итогли разом із Кунтувдієм, взимку 1190 р. напали на Київську землю, на город Чюрнаїв, але, ді- знавшися, що Святослав був у Руській землі в одному з міст, Чорні Клобуки повернулися додому* із 14 * * * * 19.Рюрик мав добрі взаємини із головою племінної групи It-o⅛li. як це видно із ходу переговорів 1193 р., крім того, його сестринок Мстислав Давидович був одружений із дочкою голови It-o21i2°.
Поміж половецькими полоненими (у 1183—1184 рр.) на Русі був також син It-o21i, не названий по імені, і його брат, якого джерела по-різному називають, а саме: Бокмиш або Токмиш21.
На базі тих даних можна спробувати подати генеалогію вождів племінної групи It-o⅛li останньої чверті XII ст.:
Не дивно, що ми маємо багатогранну кількість форм імен цієї племінної групи, якщо брати до уваги гетерогенний характер інформантів, що належали до різних тюркських мовних груп. У результаті ці варіанти були трактовані як окремі імена навіть таким досвідченим тюркологом і етимологом, як Ananiasz Zaj⅛czkowski22.
Де був центр території It-o⅛li, їхні постійні вежі? Ми бачили, що в році 1169 Михайло Юрійович переслідував їх до ріки Бог. Власне, поміж ріками Бог і Кодима, зокрема в районі м. Ольгополь, Вінницької області, археологами було відкрито багаточисельну кількість половецьких поховань: біля поселення Кам’янка знайдено 14 половецьких поховань23. Ми маємо право прийняти, що це були літні кочовища It-oVli, їхні постійні зимові кочовища знаходилися близько до берегів Чорного моря. На жаль, ці території досі мало досліджені археологами. Бурчевичі24 — це половецька племінна група, яка добре засвідчена в історії Кіпчаків.
Тут треба додати деякі проблеми з назвою, коли візьмемо до уваги арабські джерела. Справа в тому, що в арабському алфавіті не розрізняються звуки с та g (dz). Burc — це тюркське слово, яке означає «кут», тоді як Burg — є арабське слово, що означає «вежа». Так склалося, що в арабських державах Фатимідів та Айюбідів (1279—1390) в Сирії і Єгипті були військові раби половецького походження. їхні казарми звичайно розташовувалися у будинку з вежами, через те їх називали мамлюками Burg-i25. Тому вчені, часто не розрізняючи тюркське Burc і арабське Burg. подавали їх як одну цілість. Одначе половецьке Burc засвідчено вже у «Поученні» Мономаха при кінці XI ст., і, очевидно, в ті часи не можна було передбачити, що в другій половині XIII ст. буде вжито як означення для військових невільників у Сирії і Єгипеті слово, яке подібно звучить — Burg.Володимир Мономах у своєму «Поученні» має один пасус, який спеціалісти відносять до 1111 р. Там пишеться:
«А самы князи богъ живы в руцѣ дава: Коксусь с сыномъ, Акланъ, Бурчевичь, Таревьскый князь Азгулуй, инѣхъ кметий молодых 15, то тѣхъ живы ведь, исѣкъ, вметахъ в ту рѣчку въ Салню. По чередам избъено не съ 200 в то время лѣпших»26.3 інформацій про переговори 1193 р. можна прийняти, що територія Бурчевичів лежала на лівому березі Дніпра. Вони, мабуть, належали до Половців, яких у переговорах 1169 р. названо Переяславськими Половцями27. Крім племінної групи It-o21i, на правому березі Дніпра розташовувалася територія племінної групи Урусобичів28, в арабських джерелах ця назва пишеться al-Urus29. Вперше їх називає Володимир Мономах у «Поученні», причому в текст потрапила помилка, замість «Урус-оба», там написано «Уруба»: «... паки идох на половци на Урубу с Свято- полком, и богъ ны поможе»30, тоді як основні кочовища It-o⅛li були, мабуть, у Лукомор’ї31, бо ж вони у переговорах 1193 р. названі Лукоморськими Половцями.
Урусобичі мали свої постійні кочовища на Дніпрових луках, на південь від Протолчів. Про це ми дізнаємося із опису походу Ростислава Рюриковича. Племінна група Урусобичів очолювалася кількома князями: «А були у війську половецькому три князі Колдечі, Кобан, Урусобичі оба, і Бігбарс, а також Кочайовичів чотири; Ярополк Томзакович зі сторони приїхав своїм полком»32. Ми бачили повище, що Рюрик Ростиславич спершу намовляв Святослава Всеволодовича укласти мир з Бурчевичами, для цього була спеціальна причина. В роках 1162—1167 в Іпатіїв- ському літописі засвідчено, що начальником половецької, групи Бурчевичів був Белюк (1162 р.). У джерелах засвідчено три форми цього імені: Begljuk (=Begliik), Beluk (=Beltik) і Biljuk (=Biliik). Основна форма — є Begliik, а форми Beliik і Biliik — являються діалектними її варіантами. В році 1162 сеньйорові Руської династії Ростиславу Мстиславичу вдалося одружити свого сина Рюрика з дочкою Половецького володаря Begliik-a33. У 1167 р. Ярослав Всеволодович із Чернігівської династії напав на Begliik-a і забрав його вежі. На базі інформації літопису можна встановити приблизно генеалогію Бурчевичів із останньої чверті XII ст. у такий спосіб34:
Перший загальноруський похід проти Половців мав місце у 1103 р35. В ньому брали участь: Київський князь Святополк Ізяславич, Переяславський князь Володимир Мономах, Чернігівський князь Давид Святославич і Мстислав Всеволодович. Похід був спрямований на ріку Сутень; на чолі Половецьких князів стояли Урусобичі.
На загал, на території, яку займали Половці, не було лісів, крім двох: Чорний і Голубий. Вони розташовувалися на гористому терені, де знаходилися їхні зимові кочовища, цебто рефуґії. В старо- тюркській мові вони називалися (yis)36. Тому що в тюркській символіці чорний колір мав також значення — головний37, великий, Чорний ліс означав головний рефуґій усіх не-«диких» Половців.
Голубий ліс був одним рангом нижче. Л. Махновець злокалізував ці ліси на своїй карті «Всесвіт до кінця XIII ст.» за Літописом руським, доданій до його перекладу Іпатіївсько- го літопису38. Л. Махновець правильно локалізує Чорний ліс у системі рік: Оскол, Сальниці і Дон, а Голубий ліс — у системі ріки долішньої Самари. Ми вже висували думку, що Чорний ліс був рефуґієм Бурчевичів. В описі трагічного фіналу походу Ігоря Святославича із 1185 р., де подається про взяття у полон керівних Руських князів, що брали участь у поході, читаємо: «... а Святослава Ольговича Слдечюкъ въ Вобоурцевичехъ, а Володимєра. Копти в Оулашевичихъ»39. Тут зразу треба зробити поправку: у записі «Вобоурцевичехъ» початкове Bo є дитографія, бо тут йдеться про назву племінної групи Бурчевичів. Для нас є важливе те, що разом із Бурчевичами виступає назва Улашевичі. На мою думку, ми маємо тут назву двох керівних племен Лівобережних Половців: Бурчевичів та Улашевичів40. Як підтвердження наших теоретичних роздумів ми можемо взяти до уваги факт, що голова Половецької племінної групи Бурчевичів мав як партнера до переговорів сеньйора всіх Рюриковичів Святослава Всеволодовича. Рюрик Ростиславич, що в системі Руської землі був рангом нижче Святослава, переговорював із головою племінної групи It-oYli. Очевидно, з цієї ж причини попередній сеньйор Руської землі Ростислав Мстиславич одружив свого старшого сина Рюрика у 1162 р. із дочкою голови племінної групи Лівобережних Половців — Бурчевичів, які в той час були сеньйорами усіх не-«диких» Половців. Підсумовуючи сказане по- вище, ми приходимо до наступної картини у другій половині XII ст.: не-«дикі» Половці, прямі сусіди Русі, складалися із чотирьох союзів, по два на кожному крилі:1) Лівобережних, старших рангом, які складалися із двох племінних груп:
а) Бурчевичів, що були вищі рангом і мали свій рефуґій у Чорному лісі;
б) Улашевичів, що були нижчим рангом і мали свій рефуґій у Голубому лісі.
2) Правобережних, нижчих рангом, які складалися теж із двох племінних союзів:
а) It-o⅜li.
або Итларева чадь, були рангом вище і мали свій рефуґій на ріці Бог;б) Urus-opa, або Урусобичі, були нижчі рангом і мали свій рефуґій на ріці Молочна (р. Сутень)41.
Джерела іспано-арабського географа al-IdrisT (половина XII ст.) знають дві Куманії (Половців) — «Білу» і «Чорну»42. Правдоподібно, під «Білою» Куманією треба розуміти не-«диких» Половців, а під «Чорною» Куманією — «диких» Половців наших літописів.
I Терміни «дикі» Половці і не-«дикі» вперше названі в Іпат./Махно- вець. — С. 206 (під роком 1146).
2Тим «договірним» Половцям я даю означення не-«дикі» Половці. Мій термін вживається фахівцями, див.: Golden P. В. An Introduction to the History of the Turkic Peoples. — P. 279.
3 Іпат./Махновець. — C. 300 (під роком 1169).
4 Ibid. — С. 352 (під роком 1193).
5 Ibid. — С. 281 (під роком 1167).
6 Ibid. — С. 300.
7Ibid.-С. ЗОЇ.
8 Ibid.
9 Ibid. — C. 302.
10 У текстах літописів Хлєбніковському, Іпатіївському і Лаврентіїв- ському подається «къ Руським», але в Радзивіллівському й Академічному списках Лаврентіївського літопису читається Корсуньским: Київська сторона Дніпра називалася у XII ст. «Руською»: Іпат./Махновець. — С. ЗОЇ. — Прим. 16.
II Ibid. —С. ЗОЇ.
12 Лукомор’я лежить у пониззі Дніпра і по закрутах Чорного і Азовського морів. Див.: Бобров А. Г. Плетнева Светлана Александровна // Энциклопедия «Слова». — Т. 4. — С. 119; його ж. Лука моря // Энциклопедия «Слова». — Т. 3. — С. 183—185.
13 Іпат./Махновець. — С. 352.
14 ad-Dimisql у цитованій у праці: Markwart J. Uber das Volkstum der Komanen И Abhandlungen der Akademie der Wissenschaften in Gottingen Phil.- hist. Klasse. — Bd. 13. — № 1. — S. 157.
15 Поучение Владимира Мономаха // ПВЛ. — T. 1. — С. 161: «И пакы Итлареву чадь избиша, и вежи ихъ взяхом, шедше за Голтавомь».
16 ПВЛ.—T. I. —С. 149—150.
17 Ипат. лет. — Стовп. 632: Товлия; Лавр. лет. — Стовп. 396: Тоглия.
18 Іпат./Махновець. — С. 349—351; Ипат. лет. — Стовп. 670, 674 (Коунтоувдѣя).
19 Ипат. лет. — Стовп. 632: Акуш; стовп. 636. — Прим. 5: X. П. Якуш; Іпат./Махновець. — С. 349—352: Якуш.
20 Лавр. лет. — Стовп. 396. «И Толгыя Давидовича тести с сыном» (під роком 1185). Відносно ідентифікації Давидовича як Мстислава Давидовича Ростиславича (↑ 1189) із Смоленської лінії Мономаховичів, князя Новгородського і Вижгородського, див.: ІпатТМахновець.—С. 333, прим. 9, а також: Войтович Л. В. Генеалогія династії Рюриковичів і Гедеминовичів. — K., 1992. — С. 128. — № 19; генеалогічна таблиця № 15.
21 Іпат./Махновець. — С. 333.
22 Zajqczkowski A. Zwiqzki i⅞zykowe polowiecko-slowianskie H Prace Wroc- Iawskiego towarzystwa naukowego. — Wroclaw, 1949. — № 34. — S. 41: «It- o⅛li ~ Itlar — «psy»; ToYly — «baranek».
23 Плетнева С. А. Печенеги, торки и половцы в южнорусских степях // Материалы и исследования по археологии СССР. — M.; Л., 1958. — Т. 62. — С. 172; Tiesenhausen, de W. Recuel de materiaux relatifs a Fhistoire de la Horde d’Or. — SPb., 1884. — Vol. 1. — P. 339.
24 Burc-o⅛li (Бурчевичі) мали свої кочовища на Лівобережжі Дніпра. Див.: Іпат./Махновець. — С. 564: «жили, очевидно, між Лівобережжям середньої течії Дніпра і р. Вовчою (л. пр. Дніпра)». У цьому пасусі Л. Махновця є неточність, справа у тому, що р. Вовча впадає в р. Самару, яка є лівою притокою р. Дніпро. Див.: История городов и сел Украинской ССР: В 26-ти т.: Днепропетровская область / Ред. Д. Д. Яремчук. — К., 1978. — С. 8—9. — Mana № 1; назва Бурчевичі походить від половецького слова burδ, яке означає «кут».
25 Див.: Севортян Э.В. Этимологический словарь тюркских языков: В 3-х т. / АН СССР, Ин-т языкознания. — M., 1974. — Т. 2. — С. 274: див. також: Rasanen М. Versuch eines etymologischen Worterbuchs der Turksprachen. — Helsinki, 1969. — Vol. 1. — P. 89; Zajqczkowski A. Zwiqzki iξzykowe polowiecko- Slowianskie И Prace Wroclawskiego towarzystwa naukowego. — S. 41 (прим. 22). Автор не розрізняє тюркського burδ від арабського burg (вежа), с. 41, див. про BurgT Мамлюк (1382—1517 рр.); вони володіли Сирією і Єгиптом, а їх предками були білі куплені раби, головно, Половці і Черкеси. Див.: Stanley L.-P. The Mohammadan Dynasties. — Paris, 1925. — P. 80, 83.
26 ПВЛ. — T. 1. — С. 162 (під роком 1107).
27 Іпат./Махновець. — С. 306.
28 ПВЛ. — Т. 1. — С. 184: «И рече Урусова» (під роком 1103); Іпат./ Махновець. — С. 158: Урусобичі (під роком 1190). У назві Урус-оба слово оба має значення «плем’я».
29 ad-DimisqT, див.: Markwart J. Uber das Volkstum der Komanen. — S. 157.
30 ПВЛ. — T. 1. — С. 161: «на Урубу», там пропущено селябу -со-: Уру- со-ба.
31 Бобров А. Г. Лука моря // Энциклопедия «Слова».—Т. 3. — С. 183—185.
32 Іпат./Махновець. — С. 350.
33 Ипат. лет. — Стовп. 521—522.
34 Ипат. лет. — Стовп. 532 (під роком 1169): Беглик; стовп. 525 (під роком 1163): Белук; стовп. 522. — Прим. ЗО Х.П.: Бѣлюк.
35 ПВЛ. —Т. 1, —С. 183—185.
36 Славні старотюркські рефугії (yis) в лісах на гористому терені були Otukan у is в Монголії (там знайдено найдавніші старотюркські рунічні написи) та Cgai yis. Про інституцію yis див.: Gabain, von A. Steppe und Stadt im Leben altesten Tiirken // Der Islam. — Berlin, 1949. — Band. 29. — Heft 1. —
S. 33—39.
37 Див.: Pritsak O. Qara: Studie zur turkischen Rechtssymbolik H Zeki VeIidi Togana Armagan. — Istanbul, 1955. — S. 239—263; його ж. Orientierung und Farb- symbolik H Saeculum. — Miinchen, 1954. — Vol. 5. — № 4. — S. 376—383.
38 Іпат./Махновець. — Карта «Всесвіт до кінця XIII ст.».
39 Ипат. лет. — Стовп. 644.
40 Назва Улашевичі, мабуть, походить із тюркського ulus «частина, доля», див.: Севортян Э. В. Этимологический словарь тюркских языков. —
T. 1. — С. 627—629; Rasanen М. Versuch eines etymologischen Worterbuchs der Tiirksprachen. — Vol. 1. — Р. 520; див. також: Баскаков Н. А. Тюркская лексика в «Слове о полку Игореве» / Ред. акад. А. Н. Кононов. — M., 1985. — С. 77: ulas ~ ulas — «доля».
41 Цю локалізацію див.: Кудряшов К. В. Половецкая степь: Очерки исторической географии. — M., 1948. — С. 91—95, але його етимологію назви Сутень не можна прийняти. Це слово не тюркського походження, а залишок протомонгольської мови правлячої Половецької династії Кунів. Корінь слова sun «молоко», а в тюркських мовах було б siit. До монгольського слова додано суфікс Nomenpossesoris, якого однина -tai, а множина -tan. Монгольському -tai- відповідає тюркський суфікс -Iig > -їй. В монгольській мові назва ріки Молочна передається як Suten ’ (в літописах пишеться р. Сутень).
42 Див.: [al-Idπsι]. Geographie d’Edrisi I Trans. A. Jaubert. — Paris, 1840. — Vol. 2. — P. 400.