Дві легендарніісторії про фризькі свободи
У межах Священної Римської імперії фризи перебували на особливому статусі. Вони рано настоювали на безпосередній залежності від папи та імператора, і вислів «кожен фриз — аристократ» був дуже поширений у Середній Фризії.
З метою зміцнення свого становища вони вигадували історії й навіть особливі привілеї, даровані їм імператорами, зокрема Карлом Великим40, а спеціально під час їхніх зустрічей з герцогом голландським у XIII ст. До таких вигадок належать і так звані Сім статутів Маґнуса. Вони спираються на апокрифічну історію про легендарного лицаря Маґнуса, котрий здогадно розгромив повсталих римлян. За свій подвиг він витребував у Карла Великого свободи й аристократичні привілеї для своїх фризьких родичів. Як стверджують, у. відповідь Карл Великий мав би дарувати Сім статутів Маґнуса. Згідно з легендою, Маґнусу вони були передані у церкві св. Міхаеля в Альменумі (біля Гарлінґена у Вестерґо)41. Сім статутів Маґнуса, схоже, мають середньо- фризьке (Вестерлауверс) походження; з чотирьох відомих текстів три походять з Вестерлауверса: J (W2, первинний текст), D (Wl) і U (W3), а четвертий — це F. Нова публікація текстів W була здійснена П. Сіпмою в його книзі «Fon alra Fresena fridome» (Сніте [Снік], 1947), с. 158—160. Версія F, разом з німецьким перекладом, надрукована як у виданні Бо Сйоліна, OTR XII (1970), с. 260—263, так і в AFR V (1972), с. 54—59.До останнього часу науковці датували Статути Маґнуса як відносно пізній давньофризький текст з прибл. XIII—XIV ст.42, однак ван Бюйтенен цілковито переглянув цю теорію, вказавши на формальну відповідність статутів давньоскандинавській ∕ρg- saga∖ по суті, це в основному усний текст, складений вільним віршем. Ван Бюйтенен ретельно розклав статути на їх складові й представив фасцинуючу панораму подій, що лягли в основу історії: осліплення папи Льва III його ворогами (799), поєднане з нападом сарацинів на Рим 846 р.
та героїчними подвигами фризької колонії в Римі під час цього тяжкого випробування, відкриття мощей св. Маґнуса тими воїнами й перевезення їх до церкви св. Михаїла в Гарлінґені. З часом св. Маґнус обернувся на Маґнуса, прапороносця фризів, захисника Священної Римської імперії та папи й охоронця фризької свободи.На думку ван Бюйтенена, Сім статутів Маґнуса передували і Сімнадцятьом статутам, і Двадцяти чотирьом конституціям, тому можуть вважатися твором першої половини XI ст. З них народилося ще дві праці43. П’ятий із Семи статутів Маґнуса насправді тотожний десятому із Сімнадцяти статутів — вимога виконувати військову службу лише в межах середньофризької батьківщини. Підстави для цього наводяться в дещо патетичній формі:
У цьому фрагменті міститься згадка відповідно про північного короля і про вікінґів, що їх профранкські фризи називають «дикими».
Інша праця про фризькі свободи — це «Книга Рудольфа», задовге правове зведення, що виявляє глибокий вплив римського канонічного права, складене приблизно між 1215-м і 1227 рр., швидше за все, близько 1220-го, оскільки наголошує на обов’язку приєднатися до хрестоносців, очолюваних папою та імпе- 46 ратором.
«Книга Рудольфа» зустрічається в трьох текстах з Вестер- лауверської Фризії, з яких версії U (U3) та J (W2; основна версія) спираються на втрачений оригінал, в той час як текст Dr (Wl) проходить як з U, так і з J. Генні С. Е. Бос-ван дер Гейде опублікувала нове критичне видання «Книги Рудольфа» в своїй дисертації «Het Rudolfsboek* (Ассен, 1937), с. 85—16347.
Рудольфу Швабському (1077—1080), одному з наступників Карла Великого, випало дарувати фризам їхні свободи за виняткову службу по охороні Священної землі, допомогу папі та імператорові у збереженні Риму, сприяння єпископам Утрехтським і відбиття нападів північної держави48.
Про небезпеку з боку скандинавів там говориться, що вона походить «fan des norsche koninghes handen», «з рук північного 49 короля».