Синодські закони
Унаслідок діяльності англосаксонських місіонерів (скажімо, Вілліброда, 690—738; Боніфація, 716, 719—722) Утрехт, що був єпархією від 700 р., перетворився на центр християнства для тих фризів, які були вірнопідданими каролінґів.
Після того як Карл Великий остаточно підкорив решту фризів (775—785), територія Східної Фризії була поділена між єпархіями, створеними 804 року на захоплених саксонських землях: Мюнстер отримав округи (раді) Емсґо, Фівольґо і Гунесґо; Рюстрінґен було включено до архієпископської єпархії Бремена (-Гамбурга).Збереглися давньофризькі синодські закони (Sendrecht) з Утрехтської єпархії та Бременської архієпископської єпархії, однак жодного фризького християнського закону з Мюнстерської єпархії не дійшло до нас. Оригінали збережених законів були написані, вочевидь, латиною, однак ми маємо лише давньофризькі версії.
Утрехтський синодський закон (тридцять шість Sendrechten) походив із Середньої Фризії, однак зустрічається також у фризьких текстах з Вестерлауверса; до нього входять розділи з IX—X ст.36; інші додавалися аж до XIII ст. Він був записаний у двох версіях; в інкунабулах (D, Dr, Ul) надруковано дві версії окремо, в J (U2) їх об’єднано37. М. П. ван Бюйтенен опублікував нове критичне видання закону в своїй монографії «De grondslag VandeFriesevrijheid* (Ассен, 1953), Дод. VII, 22 с. (також аркуші І—X після с. 217).
Ця праця заслуговує на особливу увагу. Автор наводить два захоплюючі огляди: перший про діяльність фризів у Римі, включаючи їх римську церкву та традиції, а другий — про католицьку церкву у Фризії. Огляд Утрехтського синодського закону до того ж можна вважати дослідженням церкви у Фризії, тому що традиції, що стосуються вірності фризів папі та імператорові Священної Римської імперії, найкраще збережено у Вестерлауверсі, Середня Фризія (Фрісланд), що належав до Утрехтської єпархії. Велика залежність від Риму та римсько- християнських інституцій проявилася в проникненні в давньо- фризький закон християнського канонічного закону в XIII—XIV ст. у XV ст. канонічний закон став панівним навіть у світському житті, а давньофризький закон вийшов з ужитку38.
Рюстрінґенський синодський закон стисліший; це також компіляція, яка доповнювалась аж до приблизно 1230 року. Його фризька версія дійшла до нас у Asega Book (Rl), що датується останніми десятиліттями XIII ст.39 і була опублікована разом з перекладом німецькою В. Й. Бумою та Вільгельмом Ебелем у «Das Rustringer Rechb AFR І (1963), с. 110—119. У давньофризьких синодських законах не зустрічається згадок про Східну Європу.