Данська вищість

З-поміж сучасних скандинавських країн Швеція має найчислен- ніше населення, проте густота (за даними 1970 р.) досить мала. За кількістю жителів після Швеції йде невеличка Данія, де густота насе­лення дуже велика.

Близько 800 р. кількість населення, звичайно, була трохи мен­шою. Беручи до уваги загальновизнаний для середньовічної доби середній показник приросту кількості населення 0,1% за рік¹⁹, ми отримуємо для 800 р. такі дані:

На той час серед скандинавських країн тільки невеличка Данія мала достатній ступінь об’єднання, щоб підтримувати сполучення між окремими регіонами.

На основі «Книги Судного дня» Ф. В. Мейтланд²¹ стверджує, що тоді, коли писано цей твір (1086 р.), населення Англії становило десь 1 375 000 чол.²². Хоч яким дивним це може здатися нам тепер, Данія 1086 р. мала приблизно таку саму кількість населення, як і Англія, проте його густоту більшу: в Данії 45 чол. на кв. милю, в Англії — 28. Швеція принаймні до середини XIII ст. — це вільна конфедера­ція невеличких держав, кожна з яких мала свої власні політичні цілі. Серед них тільки у Сьодерманланді, а не Уппланді, якому належав політичний провід, була така густота населення, яку можна порівня­ти з густотою населення Данії:

У зв’язку з цим слід нагадати, що саме в Сьодерманланді вияв­лено найбільшу кількість рунічних написів XI ст., які вшановують пам’ять мандрівників і воїнів за межами країни²³.

Знання цих демографічних фактів може, з одного боку, допо­могти нам зрозуміти унікальний данський колонізаційний вибух за вікінґської доби (Danelaw в Англії, Нормандія у Франції, Свейнове та Кнутове завоювання Англії), а з другого — застереже нас від переоцінки шведського колонізаційного потенціалу, якої припус­тився, скажімо, Адольф Стендер-Петерсен, висунувши гіпотезу, що значний еміграційний потік шведських селян колонізував Східну Європу²⁴.

Навіть якщо скласти разом все населення Свіаланду і Ґавталанду, яке бл. 800 р. становило 307 142 чол. (Свіаланд—175 711 чол.» Ґавта- ланд — 131 431 чол.), навряд чи було б можливим зібрати численніше військо, ніж теоретична кількість рекрутованих на основі системи Ieidangr вояків уппсальського короля (бл. 28 000 чол.), бо приріст населення (приблизно 0,1%) забезпечував появу лише 310 новона­роджених немовлят щороку! Для порівняння скажемо, що на терито­рії в межах трикутника Псков—Ладога—Білоозеро (площею понад 190 000 km²∕73 359 кв. миль), згаданого (під 862 р.) у Першому руському літописі в оповіді про заклик варягів на Русь, жило, за підрахунками Генрика Ловмянського, десь 400 000 чол., приймаючи вкрай малу густоту населення — 2 чол. на 1 км. кв.²⁵.

На думку Б. Урланіса, територія Київської Русі бл. 1000 р. стано­вила 1 100 000 км² (424 712 кв. миль), її населення сягало 4 500 000 чол. (4 чол. на 1 км²)²⁶, тоді як усе населення Свіаланду й Ґавталанду складалося тієї доби лише з 375 014 чол.