Біблейська генеалогія народів

У другому розділі дев’ятої книги своєї «Етимології» Ісидор Севільський (Isidorus Hispalensis, бл. 560—636 рр.) наводить генеалогію синів Ноя. Цю генеалогію пізніше використав Нікулас Берґссон (пом.

автор Heimslysing (написаної бл. 1200 р.) — очевидно, через якусь пізнішу скандинавську компіляцію. Що обидва автори не мали в своєму розпорядженні власне «Етимології», можна виснувати з плутанини в краях, які. вони приписують потомкам Ноя (особливо в Landafr??i), частково спираючись на Ісидора, частково надихнуті походження.

пізнішими додатками скандинавського

Для нас цікавий наділ Арама, п’ятого сина Сима. В Heimsly- sing (і в UpphaflRimbegla) вжито географічну назву Сюрланд (Сирія), що відповідає Сірі Ісидора. Однак оригінальне скандинавське джерело навело чотири додаткові назви, при­писавши їх Салагу, котрий належав до наступної генерації по Симовій лінії. Давньоісландські праці наводять дві з цих назв, Бактріаланд та Албаніаланд, у їхній латинській формі; дві інші назви, Квенналанд і Svi?io? еп тікіа (Велика Швеція), постають у давньоскандинавському перекладі. Визначення для східної іранської землі Бактрії не вимагає пояснення, однак слід розтлумачити, що малося на увазі під словом «Албанія». В іншому місці того самого розділу Ісидор досить докладно змальовує дивних сусідів скіфів з іранських парфян та бактрійців. Серед них був білявий народ, прозваний за свою виняткову білявість — як сказано, ₍викликану снігом! — албанами (albino, пор. лат. albus, «білий»). їхніми сусідами були амазонки, для яких у давньоісландських текстах вжито власний термін Квенналанд (< давньосканд. копа, родовий множ, kvenna, «жінка»); обидва ці народи мали скіфське походження, і давньоісландський текст вживає визначення для Скіфії, що тепер стало звичним, Svi?jo? еп (hin) тікіа, Велика Швеція.

Безсумнівно, однак, що давньоісландський читач мав іденти­фікувати дві останні назви цілком відокремлено. В традиції саґи Квенналанд — це фінська Kainulaiset, а Svi?joo еп (hin) тікіа мала сприйматися як Велика Швеція з басейну Волги.

У Heimsaldrar, продовженні Landafroedt міститься деяка додаткова інформація про нащадків Салага; у списку XV ст.:

Свеї на річці Танаїс були, звичайно, Великою Швецією, що лежала поруч із стародавньою домівкою бога Одіна. Об’єднуючи їх, невідомий давньоісландський автор якнайкраще поєднав біблійні й давньоскандинавські традиції.

Сини Яфета

Якщо порівняти Ісидорів список синів Яфета з давньо- ісландськими зведеннями, то побачимо, що Яфетові нащадки ті самі, але наділи вони отримують не в тій відповідності.

Тепер зіставимо текст Ісидора з двома базовими давньо- ісландськими географічними працями:

Isidore

«Landafr??i»

«Heimslysing»

Filii igitur Iaphet septem nominantur:

[I.] Gomer, ex quo Galatae, id est Galli.

[II.] Magog, a quo arbitrantur Scythas et Gothos traxisse originem.

[III.]Madai, a quos Medos existere putant.

[IV.] Iavan, a quo !ones, qui et Graeci. Vnde et mare Ionium.

[V.] Thubal, a quo Iberi, qui et Hispani; licet quidam ex eo et Italos Suspicentur.

[див. no. VII]

[див. no. V]

[VI.] Mosoch, ex quo Cappadoces. Vnde et urbs apud eos usque hodie Mazaca (Euse- beia in Anatolia) dicitur. [див. no. I]

[VΠ.] Thiras, ex quo Thraces; quorum non satis inmutatum Vocabulum est, quasi Tiraces

Iapheth atti VII syni; ?eira nofn voro ?essi: Gomer, Magoc, Madai, Iuban, Tubal, Masok, Tirak. ?essi его ?jodlond і ?eim hluta heims, er Eyropa heiter:

[see no. 6]

[ і •] Svi?iod sum hinn micla, ?ar red Magoc;

2. Kylfingaland, ?ath kollum ver Garda-riki; ?ar var Madai;

[3 ] Grikland, ?ar red Iuban.

[див. no. 5]

Iafeth Noa sonr atte.VII. sono; ?essi его nofn ?eira: Gomer, Magon, Madia, Ioban, Tubal, Mosok,

Tiras, ?essi его ?ar ?io?lond:

[див. no. 6]

1. Magon red Sui?io? hinni miclu sumri;

2. En Madia Kylfinga Iande ?at kollum ver Gar?a riki.

[3∙] Ioban Girclande.

[див. no. 5]

Filli Gomer, nepotes laphet...

[4.] Bolgara-Iand, ?ar var Tirac.

[5.] Un[g]araland, Saxland, Frakland, Spanland, ?ar var Tubal.

[див. no. 7]

[6.] Romverialand, Danmork, Svi?iod, Noregr, ?ar var Gomer.

[7.] Gallia, CapadoJcia], ?ar var Masoc*.

[4.] T∣ras Bolgara Iande ос Vngara lande, Saxlande ос Fraclande.

[5.] Tubal Spania l[ande] ос Rumueria Iande Sui?io? ос Danmorc ос Noregi. [див. по. 7]

[6∙] En Gomer red Gallia.

[7∙] En Mosok-Kapadocia'⁴.

(переклад)

«Ландафреді»

У Яфета було сім синів; їх звали: Ґомер, Маґок (Маґоґ), Мадай, Юбан (Яван), Тувал, Масок (Macox), Тірак (Tipac). В їхній частині світу, що зветься Європа, були такі царства:

«Геймслюсінґ»

У Яфета, Ноевого сина, було сім синів; ось їхні імена: Ґомер, Маґоґ, Мадай, Яван, Тувал, Мешех, Tipac.

Такі царства [були] в них:

Як бачимо, давньоісландський автор частково модернізував Ісидорів перелік, а пізніші переписувачі неуважно поставилися до цезур між назвами, що помітно в пунктах 4—7. А проте можна відновити первинний порядок земель, поєднавши свідчення Ісидора з реаліями того часу, коли жив невідомий автор.

4. Tipac правив класичним Тракландом/Тракією, а не Фраккландом, «Франкією», окрім того, анахронічно центрально­європейськими землями: Булґарією, Угорщиною та Саксонією.

5. Тувал правив класичним Спанландом/Іспанією та Румверіаландом/землею римлян, без будь-яких пізніших до­датків.

6. Ґомер правив класичною Ґаллією, до якої автор додає три скандинавські країни: Данію, Швецію та Норвегію.

7. Мешех правив класичною Каппадокією; не було додано ніяких пізніших земель.

Різниця в порядку подачі синів Яфета між Ісидором (котрий спирався на Біблію) та давньоісландським джерелом полягає, головним чином, у переміщенні Маґоґа та Мадая на початок списку. Чому їм була виявлена така шана? Відповідь, очевидно, слід шукати в тому, що давньоісландський автор слідував за традиційним давньоскандинавським ієрархічним порядком, за яким два перші місця відводилися тим землям, звідки походила традиція: Svi?io? hin mikla, Великій Швеції, що входила до Маґоґових володінь, та Kylfingaland, рівна Gardariki, що належала Мадаю. Чому Велика Швеція приписується Маґоґові? Тому що це давньоскандинавський переклад назви «Скіфія».

Про зв’язок між Маґоґом і скіфами було вже відомо Йосифу Флавію (пом. бл. 100 р. н. е.)³³. Святий Амвросій (бл. 340— 397 рр.) перший ідентифікував потомків Маґоґа скоріше з Готами, ніж із скіфами, однак св. Єронім (EusebiusHieronymus, бл. 347—420 рр.) не погодився з ним і підтримав у цьому питанні Йосифа. Готський історик Йордан (писав 551 р.) виступив на захист зробленого Амвросієм поєднання Готів із скіфами, вказавши, що Йосиф ужив назву скіфів для означення Готів. Йордан також знав про три стародавні Готські поселення. Перше з них було в Скіфії біля Азовського моря (Меотійського болота); друге — в Мисії (Моесії), Фракії та Дакії; третє — у Скіфії, але на чорноморському узбережжі.

У своїх «Етимологіях» Ісидор запропонував компромісне вирішення, зробивши нащадків МаГоГа напівскіфами, напів- Готами. В іншому місці своєї праці він ясно вказує, однак, на особливий зв’язок між Готами та Маґоґом: «Gothi a Magog Filio Iaphet nominati putantur, de Similitudine ultimae syllabae, quos vete­res magis Getas quam Gothos vocaverunt; gens fortis et potentissima, corporum mole ardua, armorum genere terribilis».

Земля Готів, Svi?io? hin mikla, лежала на річці Танаїс і біля Меотійського болота, згідно з давньоскандинавською традицією, що її знав Йордан. Готи, пов’язані з Танаїсом і з Одіном, напевно, були остроґотами-ґрейтунґами (> слов’ян, «поляни»), котрі принесли релігію Одіна з берегів Танаїсу на північ і завдяки цьому посіли перше місце в переліку народів у давньосканди- навській традиції.

Хто такі були «меді» в Ісидора? Безперечно, що не іранські маеді, які з’являються на історичному овиді пізніше (їх згадано в повідомленнях ассірійського царя Шалманесера ПІ, 859—824 pj). до н. е.). Коли складалася мапа «Пра-Біблії» (бл. 950 р. до н. е.), інші меді мали історичну вагу. Фукідід (пом. бл. 404 р. до н. е.) і Страбон (бл. 63 р. до н. е. — 13 р. н. е.) називають цей народ майдої (Mαlδoι) і роблять їхньою батьківщиною Фракію, зокрема Моезійську область і басейн річки Стримон/Струми.

Перемога візіґотів над римським імператором Клавдієм II коло Найсоса 270 р. н. е. стала поворотним пунктом в історії і Римської імперії, і власне Готів. Невдовзі Готи познайомилися з аріанською версією християнства, що була загально поширена в ті часи. Акти собору в Нікеї засвідчують існування Готської єпархії. 341 року розпочав свою місіонерську діяльність Готський апостол Ульфілас (бл. 311—383), і саме йому слід завдячувати переклад Євангелія Готською.

У 332 році римляни уповноважили візіґотів охороняти північний дунайський кордон. Візіґоти мали статус імперських foederati з 382-го по 395 р. у Моезії, з 395-го по 410-й в Італії, з 410-го по 415-й у Південній Ґаллії й, нарешті, з 418-го по 475-й в Аквітанії. Вони заснували своє власне царство в Ґаллії та Іспанії, що проіснувало від 475-го по 711 р.. Після трагічної поразки південніше Вехер-де-ла-Фронтера (711 р.) візіґотські вожді та їхні дружини були відкинуті до Астурійських гір, де вони обрали з-поміж своїх князів короля. їхнє Астурійське королівство зажило слави протягом «епохи вікінгів»: бл. 830 р. у Компостелі, в іспанській Галісії, було здогадно відкрито поховання св. Якова, що зробило Астурійське королівство охоронцем загальнохристиянської святині й виступило символом християнського об’єднання Іспанії. Протягом цього періоду вікінґи підтримували зв’язки зі своїми іспанськими родичами.

У середовищі іспанських візіґотів десь протягом другої половини IX ст. мусили зберігатися й передаватися нащадкам згадки про Фракію — давно втрачену батьківщину, де візіґоти вперше прийняли християнство. Це може пояснити зв’язок між «біблійним» визначенням Ісидора для фракійців (меді) й Готами. З якихось причин Готи назвали Фракію — що насправді була країною міст, або Ґардаріками (Сардіка/Софія, Філіппополіс/ Пловдив, Адріанополіс/Едірне і найвідоміше серед решти — Візантія/Константинополь) — Кюльфінґаландом, а видавці географічних трактатів пізніше ідентифікували цю назву з Ґардаріками. Питання Кюльфінґів буде розглянуте в другом^ томі цієї праці. /

Можливо, що в давньоскандинавській традиції перші два місця в системі народів були віддані.засновникам Германської держави нового типу (харизматичним кланам), остроґотам (амалам) та візіґотам (балтам).