Асґард/Тюркланд, Троя та Тъмуторокань

Порівняльний аналіз текстів «Саґи про Інґлінґів* (Ic) Сноррі Стурлуссона з його «Прологом* до «Едди» відкриває інформацію про ксґарц/Asgardr, Тюркланд і Трою та їхній взаємозв’язок: землі в Асії на схід від Тана-.

Ці відомості наводять на думку, що Сноррі вважав Тюркланд Другою назвою Асґарду і що обидві назви за interpretatio Graeca ^veIRomana відповідали класичній Трої.

Якщо Асґард/Тюркланд відповідав Трої, то Троя Сноррі Стурлуссона лежала на схід від ріки Тана- (Вана-) квісль (=Танаїс, Дон). Такий висновок дійсно був зроблений, однак не Сноррі Стурлуссоном і не пізнішим укладачем «Прологу» СнЕ, як визначає його Гойслер.

Найпередовішим політичним утворенням нордійців XI ст. було герцогство Нормандія у Франції з центром у Руані; з XII та XIII ст. таке значення мало королівство (regno) Сицилії. Дональд Е. Квеллер зазначає, що його реформатор Роджер II (граф 1105— 1130, король ИЗО—1154) «поєднав асимілятивні і організатор­ські здібності норманів з управлінським досвідом та інституціями греків і мусульман для формування наймогутнішого державного правління у Західній Європі. До цього уряду входили незалежні від класу феодалів професійні чиновники, головним чином підприємці, багато з яких були іноземцями, в тому числі й мусульманами»⁸².

Інтерес до давніх легенд про Трою відродили два анонімні середньовічні латинські псевдоісторичні твори (перекладені з грецької). Перший — це вигаданий щоденник облоги Трої, буцімто складений Діктісом Крітським (бл. IV ст. н. е.); другий, гірший варіант, мав назву Daretis Phrygii, «De excidio Trojae historia» (бл. 400—600 рр. н. е.)⁸⁴.

Протягом перших десятиліть VII ст. Псевдо-Фредеґар Схоластик, прагнучи встановити походження франків, ви­користав легенду про Трою і, відповідно до неї, інтерпретував франків як одну групу втікачів із Трої⁸⁵. Першим національно свідомим правителем франків (і покровителем Фредеґара) був Даґоберт І (629—639). Скориставшись легендою Фредеґара, він підписував свої грамоти як «ех nobilissimo et antiquo Trojanorum reliquiarum sanguine nati»⁸⁶. Після цього кожен новий христи­янський європейський народ намагався подолати свій комплекс неповноцінності, використовуючи невичерпний потенціал історії про загибель Трої та переселення переможених героїв, адже можливість відшукати серед них своїх знатних предків була практично безмежною.

Новий поштовх до відродження троянської легенди, породжений 1050 року працею ченця Бернарда «De excidioTrojae» («Загибель Трої»), розвинувся в останні десятиліття XII ст. двома дуже впливовими поемами — французькою «Roman de Тгоіе» у восьмискладових двовіршах (30000 рядків), укладеною бл. 1184 року Бенуа де Сент-Мор, а також латинською поемою _в шести книгах «De bello Trojano» англійця Джозефа Екзе- терського (бл.

Лишається невідомим, як саме норманські вчені визначили місцезнаходження Трої на схід від Танаїсу, однак логічно припустити, що їхні висновки засновувалися на такому категоричному силогізмові: Танаїс є межею між Європою та Азією; Азія лежить на схід від цієї річки. Троя містилася в Азії, біля межі з Європою. Отож, Троя містилася в Азії, на схід від Танаїсу.

13 квітня 1185 року Ігор Святославич Новгород-Сіверський, другорядний князь Чернігівської землі, разом з іншими князями із своїх володінь, вирушив у похід до Половецького (Кип- чацького/Куманського) степу через басейн Дону та Сіверського Дінця. Ігор мав на меті відвоювати місто Тмуторокань (візантійську Таматарху; давньотюркський Тюмен Таркан), найпрестижніше з володінь чернігівської династії, віддане на користь Візантії його батьком Святославом тридцятьма роками раніше. Мета Ігоря добре відома з тогочасної придворної піс­ні — знаменитого «Слова про Ігорів похід», робота над якою була розпочата за наказом Ігоря 1199 року і завершена невідомим автором бл. 1201 року⁸⁸.

Похід завершився трагічно для руських князів. Коли бояри в поемі розповідають верховному членові чернігівської династії, згодом київському князеві, Святославу Всеволодовичу (1181 — 1194) про поразку, то використовують такий зворот⁸⁹:

102. Ce бо два сокола слѣтѣста

съ отня стола злата поискати

града Тъмутороканя, а любо испити шеломомъ Дону.

Для опису шляху («тропи») і території, що її проходили вої Русі, в пісні вживається прикметник «Трояневий». Значення Цього прикметника стало причиною баталій між ученими протягом майже двохсот років, але й досі не визначене. Ц_е слово зустрічається в трьох випадках:

14. О Бояне, соловію старого времени! абы ты сіа плъкы ущекоталъ, скача, славію, по мыслену древу, летая умомъ подъ облакы, свивая славы оба полы сего времени, рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы.

76. Въстала обида въ силахъ

Дажьбожа внука: вступила дѣвою

на землю Трояню; въсплескала лебедиными крылы на синѣмь море, у Дону.

152. Которою бо бѣше насиліе отъ земли Половецкыи на седмомъ вѣцѣ земли Трояни.

Нарешті, є фрагмент, де згадуються поруч Троя, з її знаме­нитими битвами, і Тмуторокань, розташована в гирлі Дону:

57—59. Были сѣчи Трояни

минула [військові] лѣта Ярославля; были плъци Олговы, Олга Святъславличя [бл. 1058—1115].

Тъй бо Олег... [дід Ігоря Святославича і князь тмутороканський 1079, 1083—1094 рр.] ступаетъ въ златъ стремень въ градѣ Тъмутороканѣ.

Немає жодних підстав сумніватися, що автором «Слова» були ототожнені Тмуторокань у гирлі Дону і класична Троя. І тут немає нічого дивного, якщо пригадати, що протягом XI та XII ст. Рюриковичі зберігали династичні зв’язки із скандинавськими династіями. Всі нові відкриття та культурно-релігійні події відносно швидко потрапляли до Стародавньої Русі. Скажімо, 1197 року Колонська латинська хроніка відзначила появу вершника-привида, який називав себе Теодоріхом Берненським (Дітріх фон Берн, легендарний гіпостаз Теодоріка Великого, пом. бл. 526 р.) і напророкував недолю Римській імперії⁹⁰. За п’ять років (1204 р.) появу того самого привида Теодоріха згадано в Новгородському Першому Літопису, в повісті про завоювання Константинополя (київського походження)⁹¹.

Згідно з даними аль-Ідрісі, в Палермо зберігалося зібрання детальних звітів щодо шляхів на Русь та земель навколо Чорного моря; основна інформація надходила від руських та іноземних торговців та купців. Вони справді мали широкі можливості передавати інформацію про нові досягнення та відкриття вчених Палермо країнам Центральної та Східної Європи.

Таким чином, «Слово про Ігорів похід» свідчить не тільки про те, що «історична» Троя була розташована на схід від Дону, а й про те, що ця Троя відповідала найважливішому економічному центрові того періоду — місту Тмуторокані, яке після завою­вання його тюрками 576 року⁹² стало політичним і адміністра­тивним центром колишніх територій Боспорського царства, заступивши своїм значенням давню столицю Пантікапей (суч. м. Керч), і виконувало цю роль протягом хозарських часів та давньоруського періоду (аж до кінця XII ст.).