Становлення інституту президента в Україні

Інститут Президента України як одноособового глави дер­жави є порівняно новим явищем у політичному житті й дер­жавному будівництві України. Тривалий час в Україні функції глави держави виконували переважно Верховна Рада Україн­ської РСР, яка вважалася найвищим органом державної влади України, в президія як постійно діючий орган державної влади та її голова.

Теоретичною основою зосередження функцій глави держа­ви у Верховній Раді Української РСР в особі її постійно діючого органу - президії Верховної Ради Української РСР - була кон­цепція «колективного президента», яким вважалася президія, та вчення про ради і радянське державне будівництво загалом: народ здійснює державну владу через ради народних депутатів України, що становить єдину систему органів державної влади і є політичною основою держави, а Верховна Рада Української РСР — найвищим органом державної впади

Нинішній інститут президентства в Україні створився не від­разу. Він пройшов кілька етапів за назвою і статусом. Спочатку Президент України за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім - главою держави й главою виконавчої влади, і нині, за чинною Конституцією України, є главою держави.

Становлення інституту Президента України було основним у реформуванні державної влади, пов'язаному із проголошенням її незалежності та зміною конституційного ладу України.

Започаткувала процес реформування державної влади в Україні Декларація про державний суверенітет України, яка уперше в Україні проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Це зумовило введення інституту президентства. При­близно через рік. 25 червня 1991 р.. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про вибори Президента Української РСР», якою визнала за доцільне заснувати пост Президента України (Української РСР) до прийняття нової Конституції і провести вибори Президента у 1991 році.

Оскільки інститут Президента України мав перетворитись із символічного колективного інституту в реальний одно­особовий позапарламентський інститут і Президент України мав обиратися не парламентом, а громадянами України, цей інститут об'єктивно мав отримати необхідну конституційно- правову основу перш ніж стати реальністю. Відповідно. 5 липня 1991 р. було прийнято закони України «Про заснування поста Президента Української' РСР і внесення змін і доповнень до Кон­ституції (Основного Закону) Української РСР». «Про Президента Української РСР» і «Про вибори Президента Української РСР». Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Зокрема. Осно­вний Закон було доповнено новою главою - 12^і. яка була при­свячена посаді Президента України. У відповідних положеннях Конституції України і зазначених законах визначався статус Президента України, його функції, повноваження та порядок обрання.

Теоретичною основою становлення інституту президентства на цьому етапі була насамперед Концепція нової Конституції України схвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р.

1 грудня 1991 р. відбулися перші в нашій державі вибори Пре­зидента України, під час яких було уперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Про­те конституювання інституту президентства активно і всебічно тривало під час конституційного процесу, пов язаного з підготов­кою нової Конституції України і внесення ряду змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Про це свідчать, зокрема, про­екти Конституції України у редакціях 1992, 1993, 1995 років, та Конституційний договір, укладений між Президентом України і Верховною Радою України 8 червня 1995 р. За цими проектами Конституції України і Конституційним договором Президент України набував статусу глави держави і глави виконавчої влади. Остаточно статус Президента України був визначений Консти­туцією України 1996 року.

Після набуття чинності всіма положеннями Закону Украї­ни «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.

Натомість на сьогодні проблема дуалізму виконавчої влади за рахунок активної участі Президента України у конституційних процедурах щодо кадрових призначень членів Кабінету Міністрів України і керівників місцевих державних адміністрацій зберігає гостроту й вимагає нагального вирішення. Одночасно з цим по­стала й проблема урізання Законом України «Про внесення змін до Конституції України» повноважень Президента України, що унеможливлює ним ефективне виконання своїх функцій як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної ці- лісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Подолання зазначених суперечностей у конституційно-правовому статусі Президента України вимагає системного удосконалення чинного Основного Закону.

З-