Соціальні права і свободи людини і громадянина в Україні

Значну питому вагу у системі основних конституційних прав і свобод людини і громадянина займають соціальні права і свободи, які дозволяють громадянам реалізовувати можливу поведінку або діяльність у соціальній сфері.

Отже, соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері, що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров’я.

Джерелом законних матеріальних і соціальних цінностей, як відомо, є праця, тому Конституція України в ст. 43 визна­чає первинним соціальним правом людини і громадянина право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку погоджу­ється.

Держава бере на себе обов’язок створювати умови для повно­го здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалі­зовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також забезпечувати безпечні і здорові умови праці та гарантувати право на своєчасну і повну заробітну плату, не нижчу від визна­ченої законом (прожитковий мінімум).

Конституція України забороняє використовувати примусову працю; працю жінок і неповнолітніх на небезпечних д ля їхнього здоров’я роботах та незаконне звільнення працівників.

Кожен, хто працює, має право на страйк (ст. 44). тобто право колективно і публічно захищати свої економічні та соціальні права у формах, що не заборонені чинним законодавством. На страйках не можуть захищатися або відстоюватися політичні права, але на практиці страйки доволі часто трансформуються в такі політичні форми безпосередньої демократії, як мітинги, походи і демонстрації.

Працівники також мають право на відпочинок (ст. 45), що передбачає надання працівникам днів щотижневого відпочин­ку. а також оплачуваної щорічної відпустки, встановлення ско­роченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. До часу відпочинку також відносяться святкові (державні світські свята) та неро­бочі дні (найбільші православні свята - Паска. Трійця. Різдво Христове).

Важливим соціальним правом є правова соціальний захист (ст. 46). що передбачає можливість отримання пенсій, соціаль­них виплат та допомоги, що є основними джерелами існування і забезпечують прожитковий мінімум на випадок повної част­кової або тимчасової втрати працездатності; втрати годуваль­ника: безробіття з незалежних від людини обставин; старості та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Окремі категорії державних службовців, військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів та інші, а також члени їх сімей мають право на соціальний захист, що визначається окремими законами України. Наприклад, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. та іншими законами.

Конституція України в ст. 47 закріплює право на житло, що передбачає створення державою умов, за яких кожний грома­дянин України матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. На жаль, в сучасних умовах це право залишається фактично негарантованим.

Важливим соціальним правом, яке є інтегруючим щодо ін­ших соціальних прав і свобод, є право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48 Конституції України). Реалі-

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 191 зація цього права передбачає, що будь-яка людина має реальну можливість забезпечувати себе і членів свої сім’ї достатнім хар­чуванням, одягом і житлом. Інші соціальні права мають спри­яти реалізації цього головного соціального права. На жаль, на сьогодні законодавство не дає роз'яснення, що можна вважати «достатнім харчуванням, одягом і житлом». Але й без цього є зрозумілим, що реалізація цього права є вельми далекою пер­спективою для більшості населення нашої держави.

Істотним соціальним правом є право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Консти­туції). Забезпечення охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава зобов’язується створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування; надан­ня безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я; розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.

Конституція також закріплює за державою обов’язок дбати про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечувати сані­тарно-епідеміологічне благополуччя та здійснювати інші заходи щодо забезпечення права на охорону здоров’я.

7.