Культурні права і свободи людини і громадянина в Україні

Важливе місце в системі конституційних прав і свобод лю­дини і громадянина займають культурні права і свободи, які ще іноді визначають як духовні або ідеологічні права і свободи, така множинна назва цієї групи прав і свобод є виправданою з огляду на те, що реалізація культурних прав сприяє духовному розви­тку особи та формуванню національної ідеології як суспільного феномена.

Прийнято вважати, що культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяль­ності особи щодо задоволення своїх законних потреб у сфері осві­ти, літературної, художньої, наукової та технічної діяльності.

Одним з основних культурних прав є право на освіту (ст. 53 Конституції) Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах^[60]; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкіль­ної. професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання: надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Держава також дбає про забезпечення права на освіту гро­мадянам, які належать до національних меншин, і гарантує їм право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через на­ціональні культурні товариства.

Іншим істотним культурним правом, що гарантується держа­вою, є право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції). Тобто дер­жава надає громадянам можливість займатися будь-яким видом творчості з метою самовираження особистості, вдосконалення індивідуальних духовних рис та задоволення власних мораль­них і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Держава також покладає на себе обов’язок сприяти розви­ткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.

Конституція також декларує охорону культурної спадщини; збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що станов­лять культурну ЦІННІСТЬ.

У вітчизняній конституційно-правовій науці залишається суперечливою оцінка права на результати власної інтелекту­альної, творчої діяльності (ст. 54 Конституції), яке більшість правознавців однозначно відносять до культурних прав і свобод людини і громадянина. Це право передбачає, що ніхто не може використовувати або поширювати без згоди автора результати інтелектуальної та творчої діяльності (літературні твори, наукові відкриття, технічні винаходи, художні вироби, твори мистецтва тощо), за винятками, встановленими законами. Тобто йдеться про авторське право, що захищається державою і є одним із видів приватної власності. За сутністю його слід відносити до економічних прав і свобод, оскільки Конституція гарантує пра­во на результат (матеріальний і моральний). Водночас це право здійснюється в культурній сфері суспільних відносин, що дає підстави відносити його до змішаних, культурно-економічних прав і свобод людини і громадянина.

До культурних прав і свобод людини і громадянина також традиційно відносять право на інформацію. Стаття 34 Консти­туції України закріплює право кожного вільно збирати, зберіга­ти, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Правовий режим збирання, зберігання, використання і поширення інформації визначаєть­ся Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. та іншими законами України.

Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтер­есах національної безпеки, територіальної цілісності або громад­ського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, д ля запобігання розголошенню інформації, одер­жаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупе­редженості правосуддя.

Утім у вітчизняній науковій і навчальній літературі існує й тенденція щодо виділення права на інформацію в самостійну групу інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, але вона потребує подальшого теоретичного обгрун­тування.

13-9-1131

8.