Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні

Важливе місце в системі конституційних прав і свобод лю­дини і громадянина займають і економічні права та свободи, які визначають можливість людини створювати матеріальні та особисті нематеріальні блага, володіти ними та здійснювати господарську діяльність.

Отже, економічні права та свободи людини і громадя­нина - це нормативно визначена міра можливої поведінки або діяльності людини та громадянина в економічній сфері суспіль­них відносин, пов’язана з правовим режимом власності та гос­подарської діяльності.

Конституція України містить порівняно незначну кількість основних економічних прав і свобод - право приватної власності: право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом: право користуватися об’єктами права державної та комунальної власності. Утім ці конституційні права отримали комплексний розвиток у чинному цивільному та господарському законодав­стві України.

Первинним, базисним економічним правом, що визначає економічні основи суспільного і державного ладу України, є пра­во володіти, користуватися і розпоряджатися своєю влас­ністю, результатами свої інтелектуальної, творчої діяль­ності (с. 41), що набувається в порядку, визначеному чинним законодавством України. Об'єктами права приватної власності визначаються матеріальні (рухомі та нерухомі) та особисті не­матеріальні цінності (блага). Формою здійснення правовідносин, пов’язаних із реалізацією права приватної власності, є володін­ня, користування і розпорядження матеріальними і особистими нематеріальними цінностями (благами) з метою задоволення соціально-економічних потреб людини і громадянина.

Водночас Основний Закон застерігає, що власність зобов'язує не завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, ін­тересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і при­родні якості землі. Тобто використання права приватної власнос­ті для завдання шкоди та збитків іншим особам та їх законним правам, а також на шкоду інтересам суспільства та держави є неприпустимим.

Держава гарантує, що ніхто не може бути протиправно по­збавлений власності та декларує непорушність права приватної власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної влас­ності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспіль­ної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з подальшим повним від­шкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Тож націоналізація та реприватизація об’єктів права приватної власності є неконституційною.

Конфіскація як форма відчуження приватної власності може застосовуватися лише за рішенням суду, як додаткова санкція в адміністративній і кримінальній юридичній відповідальності.

Наступним важливим економічним правом є право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). За змістом це право дозволяє здійснювати на свій ризик діяльність, що передбачає отримання прибутку: за суб'єктами - це право належить всім громадянам України, іноземцям і особам без громадянства, за винятком депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, суддів та ін.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій ді­яльності, упереджує зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію. Зокрема, в Україні діє Антимонопольний комі­тет України, який зобов’язаний забезпечувати конкурентність підприємницької діяльності в державі та запобігати утворенню штучних монополій.

Конституція України також покладає на державу обов’язок захищати права споживача, здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти ді­яльності громадських організацій споживачів. Тобто держава забезпечує соціальний характер підприємницької діяльності в Україні.

Похідним від іграва власності є й право громадян України користу иатися об’єктами права державної та комунальної власності для задоволення своїх потреб (ч. З ст. 41) та влас­ністю Українського народу (ст. 13), але це право є лише різно­видом права власності та потребує свого законодавчого закрі­плення і належного теоретичного обґрунтування.

6.