Система адміністративно- територіального устрою України

Внутрішню структуру, побудову територіального устрою Укра­їни визначає система адміністративно-територіального устрою нашої держави, на основі якої створюються і функціонують ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений рядом об’єктивних і суб’єктивних чинників - істо­ричних. географічних, національних. економічних, культурних, мовних та ін. В одних країнах світу існують складні системи адміністративно-територіального устрою (Велика Британія. Італія. Франція та ін.). тоді як в інших, більш дрібних країнах (Бахрейн. Ватикан та ін.) таких систем взагалі немає. Хоча на віть у дрібних країнах можуть існувати національні системи адміністративно-територіального устрою. Наприклад, у Кня­зівстві Андорри з територією в 453 км² існує адміністративно- територіальна система у складі семи громад.

Адміністративно-територіальний устрій України сформу­вався історично. За часів входження України до складу Австро- Угорщини. Польщі, Румунії та Російської імперії, українські зем­лі були Інтегровані до адміністративно-територіальних систем цих держав. Зокрема, українські землі, що ввійшли до Австро- Угорщини, разом із польськими, угорськими та румунськими територіями були інтегровані до складу таких адміністративно- територіальних одиниць. як Буковина, Галичина та Карпатська Україна.

За радянської доби система адміністративно-територі­ального устрою України створювалася волюнтаристськи­ми методами, без врахування історичних, національних, культурних, мовних та інших традицій. У 1932 році на те­риторії радянської України були створено шість областей, у 1937-1939 роках їх стало 15. а після приєднання в 1939- 1940 роках до складу СРСР західних областей України та Буко­вини в Українській СРСР стало нараховуватися 23 області. На час розпаду колишнього СРСР адміністративно-територіальна система України складалася з 24 областей і двох міст респу­бліканського підпорядкування.

Після проголошення незалежності України, в 1991-1992 ро­ках. коли Верховна Рада України поновила в 1992 році терито­ріальну автономію Криму, була сформована нинішня система адміністративно-територіального устрою України, що отримала своє закріплення в Розділі IX Конституції України - «Територі­альний устрій України».

Відповідно до ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Отже, система адміністративного устрою України - це су­купність адміністративно-територіальних одиниць (АРК, облас­ті. райони, міста, райони в містах, селища і села), що складають основу територіального устрою України.

Адміністративно-територіальний устрій - це свого роду внутрішній «каркас» державного устрою, що складається з адміністративно-територіальних одиниць трьох рівнів: 1) Ав­тономна Республіка Крим, області та міста зі спеціальним пра­вовим статусом - Київ і Севастополь; 2) райони, міста респу­бліканського (АРК) та обласного значення; 3} міста районного значення, селища, села.

Стаття 133 Конституції України визначає виключний склад адміністративно-територіальних одиниць першого рівня сис­теми адміністративно-територіального устрою України: АРК. Вінницька. Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомир­ська. Закарпатська, Івано-Франківська, Київська. Кіровоград­ська. Луганська. Львівська. Миколаївська, Одеська. Полтавська. Рівненська. Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Автономна Республіка Крим - це адміністративно- територіальна одиниця України зі спеціальним правовим статусом, невід’ємна складова частина України, що вирішує в межах Конституції та законів України питання, віднесені до її відання. Правовий статус Республіки визначається Конститу­цією України. Конституцією АРК. законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Область - це адміністративно-територіальна одиниця, що сформувалася у межах території України під впливом історич­них.

Важливим елементом верхньої ланки адміністративно-тери­торіального устрою України є також міста зі спеціальним право­вим статусом - Київ і Севастополь.

Спеціальний правовий статус м. Києва обумовлюється тим, що це місто є столицею держави (ст. 20 Конституції України). П політичним 1 адміністративним центром. У місті Києві розташо­вані резиденції Президента України. Верховної Ради України. Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, інших

органів державної влади, а також дипломатичні представництва іноземних держав та міжнародних організацій в Україні.

Київ також є духовним, культурним, історичним, науково- освітнім центром України. Саме Київ є історичним спадкоємцем духовного і культурного центру східнослов янської цивілізації — Київської Русі; в Києві знаходяться найдавніші духовні центри православ’я - Печерська Лавра і Собор Софії Київської: центри науки і освіти - Національна академія наук України, науково- дослідні інститути НАН України, Київський національний уні­верситет імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянська академія. Київський політехнічний інститут та інші заклади освіти; цен­три культури і мистецтва - національні театри, музеї, бібліотеки, виставкові центри, консерваторія.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р. столичний статус покла­дає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

Спеціальний правовий статус міст Києва та Севастополя зу­мовлюється особливим порядком здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у цих містах.

Адміністративно-територіальними одиницями також є райо­ни, міста, райони у містах, селища і села.

Райони як адміністративно-територіальна одиниця України є частиною території області. Район є середнім рівнем системи адміністративно-територіального устрою України, територіаль­но-просторовою межею функціонування територіальних громад. Райони створюються з метою інтеграції економіки, промисло­вості. транспорту і зв язку. торгівлі, соціально-культурних закла­дів територіальних громад сіл, селищ і міст в єдину інтегровану соціально-економічну і культурну систему.

Місто - це великий населений пункт (від 10 тис. осіб населен­ня). що має власне комунальне господарство, житловий фонд і мережу соціально-культурних закладів; адміністративний, про­мисловий. торговельний і культурний центр.

За підпорядкованістю міста поділяються на міста районного, обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) підпорядкування та міста зі спеціальним правовим статусом.

У складі міст можуть створюватися райони у містах з ме­тою оптимального вирішення територіальною громадою міста питань місцевого значення та більш ефективного управління містом.

Селище - це, як правило, населений пункт, розташований при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах із переробки сільсько­господарської продукції тощо, що має власну комунальну І со­ціальну інфраструктуру.

Найдрібнішою адміністративно-територальною одиницею України є село. Ним вважається населений пункт зі сталим скла­дом жителів, зайнятих здебільшого сільським господарством, рідше - народними промислами або санаторно курортною спра­вою, в якому місцеве самоврядування здійснюється сільською радою і сільським головою.

Території міст, селищ, сіл можуть поділятися на окремі мікро­райони та інші мікроструктури, які не є адміністративно-те­риторіальними одиницями України; вулиці, квартали, житлові масиви тощо.

Не вважаються адміністративно-територіальними одини­цями хутори, двори та інші невеликі поселення, що мають тим­часовий характер, а також поселення службового призначення в системі певної галузі народного господарства.

Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-терито­ріальних одиниць визначається законодавством України.

Найменування і перейменування населених пунктів та ін­ших адміністративно-територіальних одиниць здійснюється з урахуванням їх історичних, географічних, культурних, наці­ональних. побутових та Інших місцевій особливостей. Після проголошення незалежності України стійкою стала тенденція щодо повернення адміністративно-територіальним одиницям їх традиційних історичних назв. Присвоєння найменувань адміністративно-територіальним одиницям з метою увічнення пам'яті особливо видатних державних, громадсько-політичних діячів, захисників вітчизни, діячів науки і культури може про­водитись тільки посмертно і лише у виняткових випадках з ура­хуванням думки громадян, які проживають на території відпо­відної адміністративно-територіальної одиниці⁷"¹.

Рішення про найменування і перейменування адміністративно-територіальних одиниць здійснюється Вер­ховною Радою України з врахуванням думки територіальних громад.

3.