Розширення бази юридичної освіти і науки

ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ історії революційного конституціоналізму періоду 1917 — 1920 рр. слід враховувати, що, незважаючи на криваву руїну, провідники УНР, ЗУНР і особливо Української держави приділяли пильну увагу як гур­туванню фахівців-юристів, так і подальшому розвитку й зба­гаченню української юридичної науки і підготовці кадрів пра- вознавців-професіоналів.

Водночас у березні 1917 р. на засіданні УНТ обговорюва­лось питання про створення Академії наук України з відпові­дним правовим відділенням, з'явилась комісія по розробці її статуту. Та й надалі мова про цю найважливішу наукову уста­нову досить часто йшла на сесіях УЦР, засіданнях Малої ради ^{[76] [77] [78] та уряду1. Саме УНТ, при якій незабаром з'явилась Правнича секція, відразу перетворилось на неформальну, але реальну АН УНР. У жовтні 1917 р. відчинив двері новий Київський юридичний інститут, організований на приватних засадах киї­вськими професорами В. Синайським і М.Мітіліно[79] [80]. Термін навчання тут був різним: один рік — для отримання середньої суто фахової освіти; два роки — для здобуття такого ж дипло­ма, але з додатком про оволодіння загальноосвітніми предме­тами; чотири роки — повної, тобто вищої юридичної освіти. Але Інститут, де навчалось щороку майже 600 слухачів, при­пинив своє існування після першого випуску «дворічників». На таких же засадах майже водночас з Київським відкрився приватний Севастопольський юридичний інститут, де навчан­ня не переривалось протягом усього розглядуваного періоду.}

З 1 липня 1918 р. законом Української держави від 17 сер­пня того ж року цей новий університет було перетворено на Київський державний український університет на чолі спо­чатку з І.Ганицьким, а згодом — Ф.Сушицьким. Деканом юри­дичного факультету тут став видатний український правозна- вець-економіст М.Туган-Барановський, кафедру цивільного права посів Б.Кістяківський^[82], церковного права — Ф.Міщен- ко, статистики — С.Веселовський. Такий же університет на чолі з І.Огієнком було створено у Кам'янці-Подільському, але за браком викладачів поки що без юридичного факультету. Та незабаром він мав з'явитись на базі спеціально створеної для цієї мети кафедри церковного права богословського факуль­тету. Для майбутнього юридичного факультету резервувалось 13 штатних посад ординарних, екстраординарних професорів і доцентів.

У жовтні 1918 р. на основі Вищих жіночих курсів розпочав роботу новий Катеринославський університет, де правознав­чий факультет очолив уже добре відомий український істо­рик і теоретик держави і права Ф.Тарановський, а приват- доцентом працював ще зовсім молодий 24-літній талановитий правознавець, що згодом став визнаним фахівцем у галузі соціологічної юриспруденції, теорії права, історії політичних учень, професором Сорбонни Г.Гурвич.

Водночас відчинив двері Таврійський університет у Сімфе­рополі, де викладали видатні українські правознавці — П.Нов­городцев, М.Палієнко, Л.Шестов, кафедру проблем сучасного права та юридичний факультет у цілому очолював В.Гордон, курс міжнародного права читав колишній керівник кафедри міжнародного права Московського університету А.Байков, істо­рію права викладав член-кореспондент Російської АН, Польської АН, заслужений професор (з 1908 р.) Новоросійсь­кого університету, доктор російської історії І.Линниченко¹, а професор Севастопольського юридичного інституту добре відо­мий вже тоді теоретик права М Алексеев саме в Сімферополі у 1919 р.

Українські вчені-юристи М.Василенко, Б.Кістяківський, Є.Спекторський, М.Туган-Барановський, які погоджувались ^{[83] [84] [85] бачити Україну як «малу вітчизну» у складі «великої вітчиз­ни», а коли остання стала більшовицькою, почали підтримува­ти режим П.Скоропадського, у липні — вересні 1918 р. напру­жено працювали у складі Комісії з питань заснування Української академії наук (УАН, голова В.Вернадський). 14 листопада 1918 р. УАН постала на вітчизняній науковій арені. 3 12 академіків- фундаторів троє виявились професійними юристами (В.Ко- синський, М.Туган-Барановський та Ф.Тарановський) і ще троє безпосередньо займались правознавчими дослідженнями (Д.Ба- галій, А.Кримський, О.Левицький). Відділення юридичних наук уже тоді планувалось довести до дев'яти академіків за фахом: філософія права, порівняльна історія права, історія західно- руського та українського права, слов'янське законодавство, українське звичаєве право, державне, адміністративне та міжнародне право, церковне право, кримінологія, цивільне право та цивільна політика. До складу правління УАН з юристів увійшов у грудні 1918 р. Ф.Тарановський.}

Правознавці УАН з перших днів її існування зосередились на далеких від будь-якої політики фундаментальних дослід­женнях, на «чистій науці», переважно на історико-теоретич- них правових проблемах. Це, безумовно, сприяло накопичен­ню знань у сфері правознавства і створювало концептуальну платформу для подальшого розвитку ідей новітнього консти­туціоналізму.

Комісію для виучування звичаєвого права (грудень 1918 р.) очолив О.Левицький, Комісію для виучування історії західно- руського та українського права (січень 1919 р.) — Ф.Тарановсь­кий, Правничо-термінологічну комісію (лютий 1919 р.) — той же О.Левицький. Протягом 1919 — 1920 рр. академіками були обрані відомі українські правознавці Б.Кістяківський та М.Василенко, а також завідувач кафедри церковного права юридичного факультету Київського українського державного університету Ф.Міщенко. Але Б.Кістяківський, як і М.Туган- Барановський, на жаль, пішли з життя ще до кінця розгляду­ваного періоду. Змушений був покинути батьківщину в цей час і Ф.Тарановський.

2.3.