Поняття та специфіка конституційно-правових відносин

Норми конституційного права діють тоді, коли реалізуються. Се­редовищем реалізації конституційно-правових норм є конституційні правовідносини. На думку О. Фрицького, конституційні правові відно­сини — це політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв’язок між його суб’єктами у формі прав та обов’язків, передбачених відпо­відною конституційною правовою нормою.

Характерними ознаками конституційно-правових відносин є: а) це суспільні відносини, що виникають у сфері народовладдя; б) є різно­видом політико-правових відносин; в) для них властиве особливе коло суб’єктів; г) особливий спосіб реалізації прав і обов’язків; д) вони ви­никають і реалізуються у сфері державної і суспільної діяльності; е) уре­гульовані нормами конституційного права; є) забезпечуються державою.

Отже, конституційні правовідносини — це різновид політико-право- вих відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, що виникають і здійснюються в процесі реалізації прав і обов’язків осо­бливим колом суб’єктів у сфері державної і суспільної діяльності та забезпечуються державою.

Конституційні правові відносини мають свій склад і включають в себе: а) суб’єктів; б) об’єкти; в) зміст; г) юридичні факти.

Суб'єкт конституційних правовідносин — це встановлений консти­туційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки, має конституційну правоздатність і реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є: 1) фізичні особи; 2) організації (державні і недержавні); 3) спільноти.

в) апатридів і біпатридів. Організації, як конституційні суб’єкти можуть бути державними і недержавними. Наприклад, до державних організацій відносяться Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України тощо, до недержавних — політичні партії та громадські організації. Спільноти теж відносяться до конституційних суб’єктів. Серед них можна назвати народ України, Українську державу, національні і етнічні меншини, на­селення певної території України, територіальні громади тощо.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширювати, диферен­ціювати тощо. Існують і інші класифікації суб’єктів конституційних правовідносин.

Об’єкти конституційно-правових відносин — певні дії, особисті, соці­альні, державні чи суспільні блага, що задовольняють інтереси та потре­би учасників (суб’єктів) і з приводу яких вони вступають у ці відносини.

Такі об’єкти можуть бути матеріальними (конституційний лад; вла­да, влада народу, державна влада; інформаційна та економічна безпека України; повноваження Верховної Ради України; повноваження Пре­зидента України; повноваження народного депутата України, власність, результати поведінки суб’єктів відносин тощо) та нематеріальними (життя; здоров’я; честь і гідність; певні соціальні властивості і риси об’єднань; духовні цінності тощо).

Зміст конституційних правовідносин — це реальна поведінка суб’єктів та сукупність прав і обов’язків учасників правовідносин. Він харак­теризується закріпленими конституційними джерелами правами і обов’язками. Конституційно-правові відносини виникли на базі норм конституційного права та інших юридичних актів. За своїм змістом вони загальні, а не індивідуальні, встановлюють правовий статус суб’єктів, їх права та обов’язки. Конституцією чітко визначено повноваження суб’єктів конституційно-правових відносин. Одночасно самі консти­туційно-правові відносини не є чимось застиглим. Вони, як продукт норм конституційного права, удосконалюються суб’єктами названих відносин під дією норм чинних законодавчих актів, прийнятих на основі та відповідно до Конституції України, свідчать про рівень демократизму в суспільстві.

Підставами виникнення, зміни і припинення конституційно-право­вих, як і інших правових відносин, є юридичні факти. Під конститу­ційними юридичними фактами слід розуміти передбачені конституцій­но-правовими нормами обставини реальної дійсності, що зумовлюють виникнення, зміну і припинення конституційно-правових відносин. Настання юридичного факту викликає передбачені гіпотезою консти­туційної норми юридичні наслідки. Тому завжди важливим є з’ясування питання про наявність або відсутність юридичних фактів. Водночас, це не є універсальним правилом: нерідко такі норми реалізуються без юридичних фактів і, як наслідок, без правовідносин. Це повною мірою стосується правоздатності особи чи організації, що виникає уже з самого факту народження особи чи утворення організації. Але правоздатність — не правовідносини, а лише його передумова. Така ж ситуація щодо норм, котрі забороняють деякі види діяльності і в переважній своїй більшості реалізуються за межами конкретних правовідносин.

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими сус­пільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституцій-

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ного права. Наприклад, такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.

Однією з найбільш обґрунтованих класифікацій юридичних фактів є їх групування на підставі таких критеріїв: 1) наслідки, які спричиняє юри­дичний факт: а) правостворюючі (виникають різноманітні адміністра­тивно-правові та інші відносини); б) правозмінюючі (тягнуть за собою зміну об’єму правоздатності суб’єктів, перехід конституційно-правових відносин у нову якість, в інші види правовідносин); в) правоприпиня- ючі (припиняють конституційно-правові відносини одного порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку); 2) форма юридичних фактів: позитивні (такі, що викликають певні правові наслід­ки) і негативні (такі, що не викликають необхідних правових наслідків).

Отже, конституційні правовідносини мають складний характер, влас­ну конституційну специфіку та склад. До їх складу відносяться суб’єкти, об’єкти, зміст, конституційні юридичні факти.

У конституційному праві мають загальне поширення правомірні і неправомірні факти. Правомірними фактами є такі дії, котрі відповіда­ють вимогам, що визначаються Конституцією України та іншими нор­мативними актами. Побудова громадянського суспільства й правової держави передбачає впровадження в життя принципових засад правової

держави. Зокрема, правомірними діями людини і громадянина будуть такі, котрі узгоджуються з конституційним принципом «Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». І навпаки: орієнтиром для дій державних органів і посадових осіб є пра­вило: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України». Правомірні дії поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти — це дії суб’єктів, спрямовані на досягнення певних правових наслідків. Ними є акти державних органів, угоди тощо. Юридичні вчинки — це заяви і клопотання особи, запит депутата, наукові праці, літературні твори тощо. Здійснення суб’єктом неправомірних юридичних вчинків перед­бачає застосування санкцій конституційно-правової відповідальності.

6.7.