Питання 2. Виборче право. Виборча система.

Термін виборче право має два значення - об’єктивне та суб’єктивне.

Об’єктивне виборче право - це система правових норм (конституційно-правових), які регулюють суспільні відносини, пов’язані з виборами органів держави і місцевого самоврядування.

Це один з інститутів конституційного права, хоча включає і окремі норми інших галузей права - трудового, цивільного, адміністративного, кримінального, судово-процесуального. Такі норми можна назвати полівалентними, бо вони одночасно відносяться до двох і більше галузей права. Отже, виборчу систему в широкому змісті слова, регулює об’єктивне право, хоча і не в повному об’ємі. Предметом виборчого права вважають пов’язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо або побічно беруть участь громадяни. Виборчі норми бувають матеріальними та процесуальними : останні складають більшість норм даної групи. Систему джерел виборчого права складають усі джерела конституційного права, в яких утримуються виборчі-правові норми. Конституція України, Закон України “Про вибори народних депутатів України”, Закон України “Про вибори Президента України”.

Суб’єктивне виборче право - це гарантована громадянину державою можливість участі у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування.

Воно являє собою комплекс конкретних прав особи серед них виділяється активне і пасивне виборче право. Активне виборче право - право обирати своїх представників до парламенту, місцевих Рад та інших представницьких органів за формулою “Я обираю”. Пасивне виборче право - право бути обраним до згаданих органів (за формулою “мене обирають”). Суб”єктивне виборче право характеризується принципами.

Принципи - це ті умови його визнання і реалізації, дотримання яких на виборах робить ці вибори дійсним народним волевиявленням. Навпаки, порушення цих принципів підриває легітимність виборів, а отже, і виборчих органів влади і самоврядування.

До числа принципів суб'єктивного виборчого права відносяться :

- принцип загального виборчого права;

- принцип прямого виборчого права;

- принцип рівного виборчого права;

- принцип таємного голосування (ст.71 Конституції України).

Конституційне положення про вільні вибори означає, що участь у виборах в Україні є правом громадян, а не обов'язком. Самі громадяни вирішують, брати їм участь у виборах чи утриматись. Звідси виникає, що при визначенні результатів виборів не слід брати до уваги, який процент виборців проголосував : якщо хоча би один проголосував, то вибори відбулися. Вище ми вже говорили, що не участь у виборах виборців називається абсентеїзмом. На його рівень впливають різноманітні причини, але частіше всього політичні та економічні обставини. Така поведінка може бути як аполітичною, так і політичною. В першому випадку виборець не йде на вибори або тому, що йому щось заважає (хвороба, від'їзд, віддаленість виборчої дільниці і т. ін.) або тому, що просто вони його це не цікавлять. У другому випадку виборець використовує свою неучасть у виборах як політичну демонстрацію, коли його не задовольняють висунуті кандидатури, їх позиції, коли він вважає, що у обстановці яка склалася вибори не можуть бути чесними і т. ін. Високий рівень абсентеїзму приводить або до обрання органа влади або самоуправління невеликою частиною виборчого корпусу, що дає підстави сумніватися в легітимності органа, або може вести до безрезультатності виборчого процесу, якщо закон встановлює обов'язковий мінімум участі у виборах. Щоб зменшити аполітичний абсентеїзм, вводяться такі інститути, як голосування по пошті, голосування по дорученню. В деяких країнах передбачений обов 'язковий вотум, тобто юридичний обов'язок виборців прийняти участь в голосуванні. Наприклад, в Конституції Італії записано, що “Голосування - особисте та рівне, вільне та тайне. Його здійснення є громадянським обов'язком”. Санкції за порушення цього обов'язку суто моральні, а в Австралії лінивому виборцю погрожує штраф.

Загальне виборче право. Цей принцип означає, що виборчі права визнаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Але це максимум можливого і розумного, який на ділі практично ніде не досягається. Круг осіб, за якими конституція і виборчі закони визнають виборчі права, обмежуються так званими цензами (кваліфікаціями), тобто спеціальними умовами. Але тільки в разі, якщо вони передбачені Конституцією. Особа, за якою конституцією або (і) законом визнано право голосу, називається виборцем. Відповідно до Конституції України (ст.71-76) і закону України “Про вибори народних депутатів України” ст.3 здійснення громадянами України права обирати і бути обраним не залежить від їх раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Сукупність виборців держави або територіальної одиниці називається їх виборчим корпусом (іноді електоратом). Розрізняються : - юридичний виборчий корпус - сукупність виборців, внесених у списки (зареєстрованих); - фактичний виборчий корпус - сукупність голосуючих виборців; - потенційний виборчий корпус - сукупність усіх виборців, як зареєстрованих, так по якій не будь причині не зареєстрованих.

Серед виборчих цензів перед усім необхідно звернути увагу на віковий. Він означає визнання за особою виборчих прав по досягненню певного віку. Сьогодні спостерігається зниження вікового цензу. За даними Міжпарламентського союзу, в 109 державах світу активне виборче право визнавалось за особами з 18-річного віку, в декількох - за особами 19-21 віку, а в 4 державах - Бразилії, Кубі, Нікарагуа - право голосу мають громадяни з 16 - річного віку.

В Україні право голосу мають громадяни яким на день виборів виповнилось 18 років. Для пасивного виборчого права вікові цензи вищі. Наприклад, щоб зайняти президентську посаду в Італії необхідно досягнення 50 річного віку. Зміст вікового цензу зрозумілий : для того щоби здійснювати керівництво державою, необхідний певний рівень зрілості людини, певна кількість накопиченої інформації про навколишній світ, певні навички в рішенні життєвих проблем й певна здатність розуміти ці проблеми. Все дається з віком, хоча у різних людей з різним віком. У одних зрілість наступає дуже рано, у інших навпаки, пізно, але закон орієнтується не на приватні випадки, а на загальні тенденції. В Україні віковий ценз для Президента встановлений 35 років, для народних депутатів - 21 рік. Але вікова межа для обрання в державні органи або для перебування у їх складі, як правило в демократичних державах не встановлюється. Досвід таких країн, як Німеччина, США, Індія дає приклади посідання перших посад в державі (глави держави, глави уряду), при цьому успішного, особами на сьомому, восьмому десятку років життя.

Далі ценз осілості передбачає, що за особою визнаються виборчі права лише після цього, яка проживає в державі певний час. Наприклад, у Франції для голосування на любих виборах встановлений ценз осілості рівний 6 місяцям, Новій Зеландії 3 місяця. Зміст цього цензу полягає в тому, що виборець повинен хоча б мінімально обізнаний з проблемами своєї місцевості, де йому необхідно прийняти участь у виборах. Випадкові люди в складі виборчого корпусу небажані.

Ценз громадянства - у відповідності до якого до виборів допускаються лише особи, які є громадянами даної держави не менше встановленого часу. Наприклад, в США членом Палати представників Конгресу США може бути обрана особа, яка перебуває в громадянстві США не менше 7 років, а сенатором не менше 9 років. В Україні депутатом може бути громадянин, який перебуває у громадянстві не менше останніх 5 років (ст.5 Закону “Про вибори народних депутатів України”), Президентом - не менше 10 останніх років

Рівне виборче право. Цей принцип передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результат виборів. Рівність виборчого права забезпечується перед усім наявністю у кожного виборця такої ж кількості голосів, що у іншого виборця. “Одна людина - один голос”. Для додержання принципу рівного виборчого права необхідно, дані, щоби усі голоси мали рівну вагу, тобто рівний вплив на результат виборів. Це досягається забезпеченням єдиної норми : на кожного депутата повинна приходитися однакова кількість жителів (іноді виборців), депутат - представник усіх жителів, а не тільки виборців.

Пряме виборче право. Пряме (безпосереднє) виборче право означає право виборця вибирати і обиратися безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду. Цей принцип діє в більшості випадках на виборах в парламент, президента, в місцеві органи самоврядування.

Таємне голосування. Цей принцип виключає зовнішній нагляд і контроль за волевиявленням виборця. Зміст його в тому, щоби гарантувати повну свободу його волевиявлення. Хоча необхідність таємного голосування очевидна, історія його значно коротше історії виборів державних органів. Так, у Франції теоретично таємне голосування було встановлено ще в 1789 р,. але практично було введене у 1871 р., у Великобританії з 1872 р. Забезпечується тайна голосування тим, що виборець заповняє виборчий бюлетень у спеціальній кабіні у спеціально відведеному для цього приміщенні, ст.39 Закону України “Про вибори народних депутатів України“.

Виборча система.

Ця система може застосовуватись як в одномандатних округах так і в багатомандатних. Як правило при цій системі округа одномандатні. При цій системі не встановлюється обов’язковий мінімум участі виборців в голосуванні: якщо проголосував хоча б один виборець, вибори вважаються дійсними. А якщо висунутий один кандидат на місце, він вважається обраним без голосування, то достатньо, щоби хоча би один виборець проголосував за нього (навіть якщо таким єдиним виборцем виявиться він сам). За такою системою в Україні обираються депутати сільських, селищних рад, а також сільські, селищні, міські (міст, кількість виборців у яких є меншою ніж 90 тисяч) голови.

Мажоритарна система абсолютної більшості від відносної більшості вона відрізняється тим, що потребує для обрання абсолютної більшості голосів, тобто половини загального їх числа. При цій системі звичайно встановлюється нижчий поріг участі виборців в голосуванні, якщо він не досягнутий, вибори вважаються недійсними або такими, що не відбулися.

При мажоритарній системі абсолютної більшості як і при системі відносної більшості, встановлюються одномандатні виборчі округи, хоча і допускаються багатомандатні. Достоїнство цієї системи порівняно з системою відносної більшості полягає в тому, що обраними вважаються кандидати, підтримані дійсною більшістю проголосувавших виборців, хоча б ця більшість складала би один голос. Але і при цій системі, як у системі відносної більшості, пропадають голоси, подані проти кандидатів які перемогли. (Для виборів Президента це не має значення, бо виборчим округом для нього є уся держава). Але коли держава поділена на багато виборчих округів (парламентські вибори) і обирається особливий депутат і результати встановлюються окремо, знову таке може статися, що партія, яка отримала у державі більшість голосів, отримує менше місць у парламенті. Чим більша конкуренція кандидатів, тим частіша нерезультативність виборів. Навіть тільки при двох кандидатах в одномандатному окрузі може статися, що не один з них не набере абсолютної більшості, якщо якась частина виборців проголосувала проти обох кандидатів або подала недійсні голоси. Подолати таку нерезультативність можливо при повторному голосуванні, тобто у другому турі, при якому уже балотуються не усі кандидати, які суперничали в першому турі. Для обрання у другому турі достатньо відносної більшості (обраним вважається той кандидат який отримав найбільшу кількість голосів). Мажоритарна система абсолютної більшості використовується в Україні при виборах Президента України та міських (міст, кількість виборців у яких дорівнює або є більшою ніж 90 тисяч) голів.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості. При цій системі обраним вважається кандидат (список кандидатів) який отримав кваліфіковану більшість голосів. Кваліфікована більшість встановлюється законом і, у всякому разі, перевищує абсолютну більшість. Така система дуже рідко застосовується бо є ще менш результативною чим система абсолютної більшості.

Система пропорційного представництва політичних партій. Головною ідеєю цієї системи, як вже говорилося вище, є те, що кожна політична партія має отримати в парламенті або іншому представницькому органі число мандатів, пропорційне кількості поданих за неї голосів виборців. Пропорційна система гарантує представництво навіть для відносно невеликих партій, що при парламентарній або змішаній формі правління створює складні проблеми як при формуванні уряду, так і в подальшому, в ході його діяльності. Справа в тому, що пропорційна система може застосовуватися тільки у багатомандатних округах, причому чим більший округ, тим більша степінь пропорційності може бути досягнута. Найкращий результат досягається, якщо вся держава уявляє собою єдиний виборчий округ, в якому обирається увесь склад парламенту. Далі, у ряді країн з ціллю об’єднати вигоди від різноманітних систем, або хоча б зменшити їх недоліки створюють змішані виборчі системи, які тим чи іншим поєднують елементи як мажоритарної так і пропорційної системи. застосовується пропорційна система. В Україні за пропорційною виборчою системою обираються депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад.

Вибори народних депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно- мажоритарною) системою. Закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що всього до Верховної Ради України обирається 450 депутатів: 1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій; 2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах. Поведення виборів за пропорційної складовою передбачає, що депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій. Згідно ч. 3. ст. 98 Закону «Про вибори народних депутатів України», право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій, що отримали п'ять і більше відсотків голосів виборців, у відношенні до сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій.

Поведення виборів за мажоритарної складовою передбачає, що обраним вважається кандидат у депутати, який одержав більшу відносно інших кандидатів, які балотувалися у цьому одномандатному окрузі, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у відповідному одномандатному окрузі.

Вітчизняним законодавством передбачено наступний порядок призначення виборів:

Верховна Рада України призначає:

чергові, позачергові та повторні вибори Президента України; чергові та позачергові місцеві вибори.

Президент України призначає:

■ позачергові вибори народних депутатів України (чергові вибори народних депутатів України проводяться у зв’язку з закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення).

Територіальна виборча комісія призначає:

■ повторні вибори депутата місцевої ради в одномандатному окрузі, сільського, селищного, міського голови;

■ проміжні вибори депутата місцевої ради в одномандатному окрузі.

Верховна Рада АРК, обласна, Київська, Севастопольська міські ради призначають:

■ перші місцеві вибори.