Питання 1. Поняття та соціальна функція виборів.
Всі ми звикли до гасла, що влада має належати народові. Наша держава за формою правління визначена в Конституції України як республіка (дослівний переклад з латині - справа народу), а за формою політичного режиму як демократія (дослівно з грецької - влада народу ).
Проте певно не всі уявляють, що народовладдя, демократія, народний суверенітет - це не просто гасло, а конкретний політичний і юридичний принцип, що втілюється у цілком реальні політико-правові форми.Справжнє верховенство (суверенітет) народу означає, що в державі офіційно визнано народ джерелом і носієм влади, гарантовано його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у визначенні державної політики і формуванні всіх органів державної влади, а також здійснювати контроль за діяльністю владних структур.
У Конституції України стверджується: ’’Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”(ст.5)
Водночас наголошується: ’’Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане (тобто противоправно захоплене) державою, її органами або посадовими особами”. Іншими словами, змінити найважливіші конституційні норми (вони здебільшого зосереджені в розділі один “Загальні засади” Конституції України) не може ні Верховна Рада України, ні Президент України, але сам народ шляхом референдуму. У цій же статті Конституції України вказується, що ніхто не може узурпувати державну владу, тобто влада має належати лише тим, кому вона у встановленому порядку довірена народом (виборним органам і похідним від них структурам).
З тексту цієї статті можна зробити висновок, що народний суверенітет може здійснюватися у двох основних формах: через представницькі органи та безпосередньо.
Вибори - процедура формування державного органу або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійснюється шляхом голосування правомочних осіб при умові, що на кожний надаваний таким чином мандат можуть претендувати у встановленому порядку два або більше кандидатів.
Дане визначення дозволяє відрізнити вибори від інших процедур формування державних органів і наділення повноваженнями посадових осіб, зокрема, від призначення, яке проводиться колегіально шляхом голосування правомочних осіб. Для призначення на кожну посаду представляється звичайно один кандидат, тоді як зміст виборів полягає за визначенням у тому, щоби обрати одного з декількох або навіть багатьох кандидатів. Правда, іноді норми Конституції або закони вимагають, щоби призначення проводилось з декількох кандидатів, але це має місце у випадках, коли призначення проводиться не колегіальним, а одноособовим органом, наприклад, президентом.
За допомогою виборів формуються різні органи публічної влади - парламенту, глави держави, іноді уряду, судові органи, органи місцевого самоврядування. Вибори також використовуються для формування органів суспільних об’єднань, але ці вибори знаходяться за межами конституційно- правового регулювання, за виключенням тих не багатьох випадків, коли окремі види суспільних об’єднань виконують публічні функції.
Вибори легітимують владу. Через них безпосередньо народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав.
Легітимація - це визначення або підтвердження законності будь-якого права або повноваження. Тим самим реалізується одне з важливіших прав людини і громадянина. Загальна декларація прав людини 1948 р. в ч.3 ст.21 встановила: “Воля народу повинна бути основою влади уряду, ця воля повинна находити свій вираз в періодичних і не сфальсифікованих виборах, які повинні проводитись при загальному та рівному виборчому праві, шляхом тайного голосування або шляхом інших рівнозначних форм, які забезпечують свободу голосування”. Тут відображена уява світового суспільства про вибори як засіб легітимації влади.
Таке ж розуміння з’явилось і в першому додатковому протоколі Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1952р.: “Високі сторони, що домовляються, беруть на себе обов’язки по організації з розумними інтервалами вільних виборів шляхом таємного голосування при дотриманні умов, які дозволяють забезпечити вільне вираження думки народу при виборах законодавчого органу”. Але навряд чи правильно вважати, що шляхом виборів народ передає обранцям свій суверенітет, як іноді пишеться в літературі. Народний суверенітет невідчужуваний. Шляхом виборів лише передається право на його реалізацію у встановлених конституцією межах.Зміст розподілу влади полягає у тому, щоби не допустити зосередження усієї влади в руках одного державного органу, хай навіть і виборного. Тому ні один орган, будь то парламент або всенародно вибраний президент, не може бути носієм суверенітету народу. Він лише уповноважений здійснювати свою конституційну компетенцію, при цьому лише протягом часу, на який він обраний. Але, однак, треба підкреслити, що легітимація влади можлива не тільки шляхом виборів. Органи судової влади формуються частіше шляхом призначення главою держави або парламентом, і це не заперечує їх легітимності при умові, що призначення здійснено у відповідності до конституції. Що стосується законодавчої влади, то загально визнано, що її легітимність обов’язково повинна спиратися не взагалі на вибори, а на вибори загальні. Вибори слугують барометром політичного життя. В процесі їх проведення зштовхуються інтереси різноманітних політичних сил, різноманітні погляди і платформи, виразниками яких є партії та інші політичні об’єднання. Результати виборів дають об’єктивну оцінку степені їх впливу, показують настрій виборців, тенденції політичного життя. Вибори уявляють собою засіб селекції політичних керівників, дають можливість громадянам передавати важелі правління тим особам, яких вони вважають достойними здійснювати керівні функції і владні повноваження, програми яких були найбільш переконливими.
Але при цьому необхідно мати на увазі, що далеко не всі виборці мають можливість вибирати між гіршим і кращим або між кращим і найкращим. І навпаки між гіршим і найгіршим. Звідси виникає таке явище, як абсентеїзм виборців, тобто їх неявка на вибори.Види виборів. Вибори бувають прямі і побічні. Перші характеризуються тим, що питання про обрання вирішують громадяни. Прямими виборами вибираються нижні або одні палати парламентів, президенти в президентських або змішаних республіках. Для побічних виборів характерно, що питання про обрання вирішують не громадяни, а обрані ними особи - виборщики, депутати і т. ін. Побічними виборами частіше обираються верхні палати парламентів, іноді уряд, судді і т. ін. Побічні вибори можуть мати дві, три і більше ступенів. Крім того чинне законодавство знає декілька видів виборів в Україні. Основні серед них: - чергові вибори, позачергові вибори або дострокові вибори; - замість вибулого депутата, повторне голосування і повторні вибори. Чергові вибори відносяться до парламентських виборів. Вони проводяться в строки, вказані в Конституції або в законі, або призначаються в зв’язку з закінченням повноважень парламенту. Позачергові призначаються у випадках дострокового розпуску парламенту.