Питання 3.Конституційна форма правління, державного устрою й політичного режиму в Україні.
За формою правління Україна - Республіка, що поєднує в собі елементи як президентської, так і парламентської.
Ст. 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її.
Аналіз розділів Конституції України, в яких встановлюється статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що в Україні після проведення першого етапу конституційної реформи(грудень 2004 р.) склалася змішана —президентсько-парламентарна форма правління, яка характеризується наявністю ознак як парламентарної, так і президентської республіки з превалюванням перших. Зокрема, для форми правління в Україні характерними є такі принципові риси парламентарної республіки, як:
- формування уряду парламентом (парламентською більшістю) за номінальної участі Глави держави (ст. 114 Конституції України);
- політична відповідальність уряду перед парламентом. Верховна Рада України має право прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку уряду, а Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України (ст. 87, 113, 115Конституції України);
- підконтрольність і підзвітність уряду парламенту (ст. 113Конституції України);- самостійність уряду у визначенні структури центральних органів виконавчої влади (ст. 116 Конституції України).
У той же час формі правління в Україні притаманні також і деякі риси президентської республіки, зокрема:
- позапарламентський спосіб обрання Глави держави (всенародним голосуванням — ст. 103 Конституції України);
- відповідальність уряду перед Президентом України(ст. 113 Конституції України);певна участь Глави держави у формуванні уряду (вносить до Верховної Ради України кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, а також подає кандидатури для призначення на посади Міністра оборони України та Міністра закордонних справ — ст.
114 Конституції України).За формою державного устрою держави Україна є унітарною державою.
Це означає, що Україна -єдина держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету. Але окремі самоврядні територіальні одиниці у складі держави можуть мати статус територіальної автономії, тобто мати певну самостійність у межах, встановлених конституцією та законами даної держави. Такий статус в Україні має Автономна Республіка Крим. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям. Систему адміністративно-територіального устрою України відповідно до ст.133 Конституції України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, 24 області. Конституція України проголошує, що Автономна Республіка Крим /далі АРК/ є невід ємною складовою частиною України, підтверджуючи і закріплюючи тим самим цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів.
Основні державні ознаки зводяться до наступного: 1/ АРК є державним утворенням - республікою ; 2/АРК має свою Конституцію; 3/як регіональна діє система державних органів АРК на чолі з представницьким органом - Верховною Радою і урядом -Радою міністрів ; 4/Державні органи АРК, насамперед Верховна Рада і Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів АРК.
Водночас АРК як автономна республіка має ряд обмежень зв’язаних із цим статусом : 1/межі повноважень АРК, питання, які належать до її відання, визначаються Конституцією України; 2/Конституцію АРК затверджує Верховна Рада України; 3/нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК не можуть суперечити Конституції і законам України; вони приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання; 4/повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради АРК і Ради міністрів АРК визначаються Конституцією і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК з питань, що належить до її компетенції; 5/суди АРК належать до єдиної системи судів України; 6/Конституція України визначає ті питання, нормативно-правове регулювання яких має право здійснювати АРК; 7/Президент України може зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради АРК, якщо вони не відповідають Конституції України та законам України, з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; 8/в АРК діє представництво Президента України, статус якого визначається законом України.
Виходячи з Декларації про державний суверенітет, Акта проголошення незалежності України, 1 листопада 1991р. Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України, в якій встановила рівноправність всіх народів і націй України. У розвиток Декларації прав національностей 25 червня 1992р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про національні меншини в Україні”. Відповідно до Конституції України і цього закону Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Водночас громадяни України всіх національностей зобов’язані додержувати Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мову, культуру, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.
Цим законом держава гарантує національним меншинам право на їх вільний розвиток. Законом визначено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію :
а/ користування й навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства;
б/ розвиток національних культурних традицій;
в/ використання національної символіки;
г/ відзначення національних свят;
д/ сповідування своєї релігії;
е/ задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Передбачається також право громадян України вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. У державному бюджеті України передбачаються спеціальні асигнування для розвитку національних меншин.
Ст. 10 Конституції України встановлює, що державною мовою в Україні є українська мова. Державною мовою прийнято називати визнану Конституцією або законом основну мову держави, обов’язкову для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. Тому Конституція України містить важливе положення про те, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Водночас у Конституції встановлено, що держава гарантує вільний розвиток, використання і захист російської /як такої, що нею користується значна частина населення України/, інших мов національних меншин України. Закріплюється конституційний обов’язок держави сприяти вивченню мов міжнародного спілкування.У чинному законодавстві України визначення терміна “мова міжнародного спілкування” немає. У міжнародному праві існує поняття “офіційні мови ООН” /англійська, арабська, іспанська, італійська, російська і французька/, “робочі мови ООН” / англійська, іспанська, російська і французька/. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається Законом “Про мови в Українській РСР “ 1989р. Законом встановлюється, що всім громадянам створюються необхідні умови для вивчення української мови та володіння нею. Посадові особи мають володіти українською, російською, а в разі потреби й іншими мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків. Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин підприємств, установ, організацій є, як правило, українська мова.
Тільки з другої половини 80 -х років в Україні відбувається поступовий перехід від тоталітарного державного режиму до демократичного. Демократичною вважається держава, устрій і діяльність якої відповідають волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Ознаками України як демократичної держави є:
1) реальний характер представницької демократії, який забезпечується обранням Верховної Ради України, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;
2) організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст.
6 Конституції України). Теорія розподілу влад була розроблена Д. Локком та Ш. Монтеск’є, а її зміст зводиться до того, що з метою забезпечення свободи громадян, по-перше, різні функції (види або форми) державної влади — законодавча, виконавча і судова — здійснюються різними, відносно автономними стосовно один до одного, органами державної влади, по-друге, ці органи мають бути взаємно врівноваженими, що досягається за допомогою системи «стримувань та противаг» — різні види органів державної влади наділяються відповідними взаємними контрольними повноваженнями стосовно один до одного. Уперше в Україні принцип поділу влади був зафіксований в Конституції УНР 29 квітня 1918 року. В новітній історії України цей принцип вперше проголошений в Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року;3) конституційне закріплення та практична реалізація принципу ідеологічного і політичного плюралізму (ст. 15Конституції України). Цей принцип, по-перше, виключає можливість існування в суспільстві будь-якої обов’язкової ідеології(державної чи іншої), по-друге, передбачає завдання держави сприяти організації та діяльності всіх політичних партій, інших організацій, діяльність яких знаходиться в межах Конституції і чинного законодавства України. Правовий статус політичних партій, громадських організацій в Україні визначається Законом України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року;
4) визнання та гарантованість місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).Кожна держава, як і будь-яке інше соціальне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними засобами і методами.