<<
>>

Органи виконавчої влади і адміністративна реформа

Важливе значення в реалізації принципу поділу влад та забезпеченні конституційних свобод людини і громадянина належить виконавчій владі в Україні. Це одна з гілок державної влади, яка покликана забез­печувати свободи людини та громадянина в Україні [86].

Вона є само­стійною гілкою державної влади, головне функціональне призначення якої полягає у виконанні законів, включаючи і ті, що регулюють осно­вні свободи людини і громадянина. Виконавча влада урівноважена з іншими гілками влади засобами парламентського, президентського та судового контролю [87]. Є різні визначення виконавчої влади. Наприклад, С. Бобровник визначає виконавчу владу, як вторинну, підзаконну гілку державної влади, що має універсальний характер, спрямована на ви­конання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень [88]. По-перше, якщо виходити з аналізу принципу поділу влад, слід зауважити, що теорія поділу влад не використовує первинність, вторинність чи третинність будь-якої гіл­ки влади. По-друге, виконавча влада спрямована на реалізацію не лише актів законодавчої влади, а й на здійснення підзаконних актів Пре­зидента України та власних актів. Є думка О. Фрицького, який визна­чає виконавчу владу, як відносно самостійну форму єдиної державної влади, яка має притаманні лише їй функції і здійснює їх за допомогою системи органів виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за до­помогою державного управління з метою реалізації конституційних свобод людини і громадянина [89]. Визначення О. Фрицького має деякі дискусійні моменти. Наприклад, не зрозуміло чому виконавча влада відносно самостійна? Може О. Фрицький мав на увазі нинішній період становлення виконавчої влади в Україні. Або чому виконавча влада — це форма державної влади? Більш вдалим, на нашу думку, є термін гілка влади.
Ш. Монтеск’є обґрунтував необхідність в демократичній державі розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, які повинні бути неза­лежними одна від одної [90]. Саме факт незалежності гілок влади свідчить про те, що кожна з них має бути невід’ємною складовою єдиної держав­ної влади і не може ділитися на первинну і вторинну. На нашу думку, ознаками виконавчої влади при забезпеченні конститційних свобод в Україні є те, що вона: а) незалежна складова єдиної державної влади; б) здійснює закони і підзаконні нормативно-правові акти; в) організує виконання індивідуально-правових приписів; г) деталізує і конкретизує правові приписи та установлює механізми їх здійснення; д) має власну компетенцію, функції, форми і методи виконавчо розпорядчої діяльнос­ті; е) здійснює управління суспільством з метою забезпечення свободи людини, як найвищої соціальної цінності.

Отже, виконавча влада в Україні — це незалежна складова єдиної державної влади, що здійснює закони, підзаконні нормативно-правові акти та індивідуально-правові приписи через управління суспільством з метою забезпечення свободи людини, як найвищої соціальної цінності. Її система включає: а) вищий орган виконавчої влади (КМ України); б) центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні служби та інші органи виконавчої влади); в) місцеві органи виконавчої влади (РМ АРК, обласні державні адміністрації, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, районні державні адміністрації в АРК, ра­йонні державні адміністрації в областях, районні державні адміністрації у містах Києві та Севастополі, територіальні управління і відділи цен­тральних органів виконавчої влади з вертикальним підпорядкуванням).

Вищим колегіальним органом в системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією і зако­нами України, актами Президента України, власними Постановами.

Відповідно до розділу шостого Конституції України, норми якого дета­лізуються Законом України від 7 жовтня 2010 р. «Про Кабінет Міністрів України», до основних його завдань належать: 1) забезпечення держав­ного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; 2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення спри­ятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості; 3) за­безпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої полі­тики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розроблення і вико­нання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розро­блення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; 5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави; 6) забезпечення рівних умов для роз­витку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону; 7) здійснення заходів щодо забезпечен­ня обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 8) організація і забезпечення провадження зовнішньоеконо­мічної діяльності, митної справи; 9) спрямування та координація робо­ти міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю та інших функцій визначених Конституцією, законами України та актами Президента України[91].

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорос­ті.

Відповідно до вище названих завдань Кабінет Міністрів України, як орган загальної компетенції, здійснює чисельні функції та повно­важення. Серед функцій Кабінету Міністрів України можна назвати політичні, економічні, соціальні, бюджетні, екологічні, гуманітарні та ін. Залежно від форми діяльності виділяють нормотворчу, право- застосовну, контрольну, координаційну та інтерпретаційну функції. Методами діяльності Уряду є переконання, стимулювання і примус. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України законами України та указами Президента України, постанова­ми Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок його діяльності визначаються Конституцією України, іншими законами України. Він затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає по­рядок проведення його засідань, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності. Кабінет Міністрів України здій­снює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це колегіальний орган, який приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях. Він регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Прийняття ним актів, що міс­тять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках, визначених законом, у зв’язку із забезпеченням національної безпеки та оборони України. Всі його рішення підлягають обов’язковому опри­людненню, крім актів, що містять інформацію з обмеженим доступом.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр Укра­їни, Перший віце-прем’єр-міністр України, три віце-прем’єр-міністри та міністри України. Прем’єр-міністра України призначається Прези­дентом України за згодою простої більшості від конституційного складу парламенту України. Посадовий склад (кількість та перелік посад) но- восформованого Кабінету Міністрів України визначається Президент України за поданням Прем’єр-міністра України одночасно з призна­ченням персонального складу Кабінету Міністрів України.

При фор­муванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем’єр-міністр України вносить Президентові України подання про призначення членів Уряду відповідно до вимог Конституції та законів України. У цьому поданні пропонується повний посадовий склад Ка­бінету Міністрів України. Подання Прем’єр-міністра України стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єди­ним списком. Подання щодо окремих кандидатур може вноситися окре­мо. Набуває повноважень член Кабінет Міністрів України з моменту видання Указу Президента України про призначення його членом Уряду (ст. 9 Закону). Члени Уряду складають присягу, яку зачитує Прем’єр- міністр України, її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів Украї­ни. Підписаний членом Кабінету Міністрів України текст присяги збері­гається в його особовій справі. Особа (крім Прем’єр-міністра України), що не склала присяги, вважається такою, що відмовилася від посади. Кабінет Міністрів України набуває повноважень та розпочинає роботу після призначення не менше двох третин від його посадового складу. Член Кабінету Міністрів України, призначений на вакантну посаду в діючому складі Кабінету Міністрів України, особисто складає присягу і підписує її текст. Уряд подає Верховній Раді України програму своєї діяльності. Програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на передвиборній програмі Президента України і подається до Вер­ховної Ради України новопризначеним Прем’єр-міністром України. Вона розглядається парламентом ів вважають схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міні­стрів України (далі Програма діяльності Уряду) приймається у формі постанови Верховної Ради України. Верховна Рада України може на­дати Кабінету Міністрів України можливість доопрацювати Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Повторний розгляд Програми діяльності Уряду Верховною Радою України проводиться не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після прийняття такого рішення.

Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообра­ним Президентом України. Заява про складення повноважень Кабінету Міністрів України подається Прем’єр-міністром України чи особою, яка виконує його повноваження, у день вступу на посаду новообраного Президента України. Відставка Кабінету Міністрів України настає вна­слідок: 1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Ка­бінету Міністрів України; 2) прийняття Президентом України рішення про відставку Прем’єр-міністра України; 3) відставки Прем’єр-міністра України; 4) смерті Прем’єр-міністра України.

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може роз­глянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропозиції розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України, на яке запрошуються всі члени Кабінету Міні­стрів України. Під час розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України у пленарному засіданні Верховної Ради України може брати участь Президент України. Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має на­слідком відставку Кабінету Міністрів України. Прем’єр-міністр України у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри зобов’язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України у день прийняття Верховною Радою України такої резолюції. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Про­грами діяльності Кабінету Міністрів України.

Президент України має право прийняти рішення про відставку Кабі­нету Міністрів України. Прем’єр-міністр України зобов’язаний подати Президенту України заяву про відставку Кабінету Міністрів України у день прийняття рішення Президента України. Він має право заявити Президенту України про свою відставку і звільняється з посади з дня видання Президентом України указу про відставку Прем’єр-міністра України. Прийняття Президентом України рішення про відставку Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Ка­бінету Міністрів України. Повноваження Прем’єр-міністра України у разі його смерті припиняються з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть. Припинення повноважень Прем’єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраним Президентом України або перебуває у відставці за дору­ченням Президента України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів. У разі смерті Прем’єр-міністра України його повноваження на період до початку роботи новосформованого Ка­бінету Міністрів України виконує Перший віце-прем’єр-міністр України

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ або віце-прем’єр-міністр України згідно з визначеним Кабінетом Міні­стрів України розподілом повноважень. Усі члени Кабінету Міністрів України, які склали повноваження перед новообраним Президентом України або перебувають у відставці, звільняються зі своїх посад з по­чатку роботи новосформованим Кабінетом Міністрів України. Член Кабінету Міністрів України може бути звільнений з посади Президентом України: 1) за рішенням Президента України; 2) шляхом прийняття від­ставки члена Кабінету Міністрів України за поданою ним заявою про відставку. Рішення Президента України про звільнення з посади чле­на Кабінету Міністрів України приймається у формі указу Президента України. Член Кабінету Міністрів України звільняється з посади з дня видання Президентом України відповідного указу про звільнення. У разі смерті члена Кабінету Міністрів України його повноваження вважають­ся припиненими з дня його смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпе­чення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, ви­рішення питань державного управління різних сферах життєдіяльності. Кабінет Міністрів України здійснює свої повноваження у таких сферах 1) економіки та фінансів; 2) соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього при­родного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 3) правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина; 4) зовнішньої політики: 5) національної безпеки та обороноздатності; 6) вдосконалення державного управління. Він здій­снює також інші повноваження, визначені Конституцією та закона­ми України. Наприклад, здійснює взаємовідносини з: а) Президентом України; б) Верховною Радою України; в) Радою міністрів Автономної Республіки Крим; г) місцевими джержавними адміністраціями; д) дер­жавними господарськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями; е) іншими державими і не державними організаціями.

Кабінет Міністрів України для здійснення організаційної діяльності може утворювати робочі органи. Одними з робочих органів, що утво­рюються Кабінетом Міністрів України є Урядові комітети. Це робочі

органи Уряду, основні завдання яких полягають у формуванні та про­веденні державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів. Вони: а) розглядають та схвалюють концепцію проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню; б) розглядають, врегульовують розбіжності щодо проектів нормативно-правових актів, схвалюють ці проекти та інші документи, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів; в) розгля­дають інші питання, пов’язані з формуванням та реалізацією державної політики у відповідній сфері.

Організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його засідання. Засідання — це колективне зібрання членів Кабінету Міні­стрів України для спільного вирішення питань, що відносяться до його компетенції шляхом голосування. Засідання Кабінету Міністрів України скликаються Прем’єр-міністром України. Засідання вважається по­вноважним, якщо на ньому присутні більше ніж половина посадового складу Кабінету Міністрів України. У разі якщо міністр не має змоги взяти участь у засіданні Кабінету Міністрів України, з правом дорадчого голосу в засіданні бере участь заступник міністра. Кабінет Міністрів України за пропозиціями членів Кабінету Міністрів України визначає інших осіб, які мають право брати участь у його засіданнях з правом дорадчого голосу. Розрізняють чергові, позачергові та невідкладні за­сідання Уряду. Чергові засідання проводяться щосереди і починаються о 10 годині. Позачергові — проводяться при потребі, з повідомленням про це учасників засідання не пізніше ніж за 48 годин до його початку. В особливих випадках за рішенням Прем’єр-міністра засідання може бути скликано невідкладно. Організація засідань включає в себе: а) по­рядок їх підготовки; б) порядок їх проведення; в) порядок прийняття рішень. Підготовка засідань передбачає формування порядку денного, визначення кола учасників засідання, включаючи і запрошених, дове­дення до їх відома питань порядку денного. Порядок денний засідання Кабінету Міністрів готує Міністр Кабінету Міністрів України на основі перспективних та поточних програм і планів, актів Президента України та Кабінету Міністрів, а також доручень Прем’єр-міністра. Він скла­дається з трьох розділів: а) концептуальні засади реалізації урядової політики (проекти концепцій нормативно-правових актів); б) проекти нормативно-правових актів (законів України, актів Президента Укра­їни, актів Кабінету Міністрів); в) інформація, звіти. Порядок денний засідання Кабінету Міністрів спочатку схвалюється Прем’єр-міністром, а потім надсилається разом з відповідними матеріалами членам Кабі­нету Міністрів та іншим посадовим особам, запрошеним на засідання, не пізніше ніж за 48 годин до його початку, а у разі проведення поза­чергового засідання — не пізніше ніж за 24 години. У разі потреби з питань, включених до порядку денного, на засідання Кабінету Міністрів можуть запрошуватися посадові особи, яких стосується обговорюване питання. Перелік цих осіб визначається Міністр Кабінету Міністрів України за пропозиціями керівників органів, визначених відповідаль­ними за підготовку питань, що будуть розглядатися і узгоджується з Прем’єр-міністром. На засіданнях можуть бути присутніми працівники Служби Прем’єр-міністра, а також керівники структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів, які безпосередньо проводили аналіз та експертизу поданих матеріалів.

Прийняті на засіданнях Кабінету Міністрів рішення, оформляються протоколом. Протокол підписується головуючим на другий день після засідання. Складається протокол структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів, який відповідальний за організаційне забезпечення підготовки та проведення засідань Кабінету Міністрів, разом з іншими структурними підрозділами Секретаріату. У разі потреби доопрацю­вання проекту акта, розглянутого Кабінетом Міністрів, щодо якого висловлені пропозиції та зауваження, Кабінет Міністрів дає доручення посадовим особам, які організовують і забезпечують доопрацювання проекту і його внесення до Кабінету Міністрів у визначений термін. У разі прийняття акта Кабінету Міністрів (схвалення проекту законів України, акта Президента України тощо) з внесеними в ході засідання змінами, зазначений проект оформляється відповідно до прийнятого Кабінетом Міністрів рішення структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів, який проводив його експертизу та візується в такому порядку. Його візують відповідні спеціалісти та керівники структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів — директор Департаменту (відповідно до розподілу функціональних повноважень) та директор Юридичного департаменту. Далі документ візує Перший віце-прем’єр- міністр, та Віце-прем’єр-міністр (відповідно до розподілу функціо­нальних повноважень). Після цього документ подається Керівником Секретаріату Кабінету Міністрів для підписання Прем’єр-міністром. Важливе місце в процесі організації роботи Уряду посідає організація прийняття та виконання його актів. Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції України, законів України, актів Прези­дента України приймає на своїх засіданнях у межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов’язкові для виконання на території України. Кожен член Кабінету Міністрів України має право виступати з ініціативою прийняття актів Кабінету Міністрів України. Постанови — це акти Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер, найбільш важливе або загальне значення та вміщують правові норми, що відповідають положенням Конституції, законам і актам Президента України. Вона складається з таких структурних елементів, як назва, вступна частина, постановляюча частина, додатки (у разі потреби), під­пис та має такі реквізити: порядковий реєстраційний номер, місце і дату прийняття. Розпорядження — це акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань, що видаються Урядом і не мають нормативного характеру. Воно складається з таких структурних елементів, як назва, зміст, додатки (у разі потреби), підпис та має такі реквізити: порядковий реєстраційний номер, місце і дату прийняття. Назва постанови чи розпорядження має бути лаконічною і відображати її основний зміст.

Секретаріат Кабінету Міністрів України (далі Секретаріат) є юри­дичною особою і діє на підставі Конституції України, Закону України від 7 жовтня 2010 р. Про Кабінет Міністрів України та Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Секретаріат здійснює організаційне, експертно-ана­літичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України. Він забезпечує підготовку та проведення засідань Кабінету Міністрів України, урядових комітетів та діяльність Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України та міністрів України, які не очолюють міністерство. Секретаріат здійснює контроль за своєчасним поданням органами виконавчої влади проектів законів, проектів актів Кабінету Міністрів України, інших документів для підготовки їх до роз­гляду Кабінетом Міністрів України, урядовими комітетами тощо. Керує Секретаріатом Міністр Кабінету Міністрів України. Він має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Пропозиції Прем’єр-міністру України щодо кандидатур на посади за­ступників Міністра Кабінету Міністрів України вносить Міністр Кабіне­ту Міністрів України. Державні службовці, інші працівники Секретаріату призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром Кабінету Міністрів України, крім тих, які призначаються на посаду та звільня­ються з посади Кабінетом Міністрів України, у порядку, визначеному за-конодавством про державну службу та трудовим законодавством. Права, обов’язки і відповідальність державних службовців Секретарі­ату визнача-ються законодавством про державну службу. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України не є підставою для звільнення з посад дер-жавних службовців, інших працівників Секретаріату, крім державних службовців апарату Прем’єр-міністра України, патронатних служб Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерство. Патронатні служ­би Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерство, утворюються у складі Секретаріату. Працівники таких служб призначаються на по­саду та звільняються з посади Міністром Кабінету Міністрів України за поданням відповідно Першого віце-прем’єр-міністра України, віце- прем’єр-міністрів України та міністра, який не очолює міністерство. Структура Секретаріату затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра Кабінету Міністрів України. Кошторис та штатний розпис Секретаріату затверджує Міністр Кабінету Міністрів України за погодженням з Міні-стерством фінансів України у межах бюджетних асигнувань, передбачених для забезпечення діяльності Секретаріату.

Отже, актуальність проблеми діяльності Кабінету Міністрів України, органів і посадових осіб Уряду полягає в необхідності подальшого ре­формування законодавства (Конституції та законів України і інших актів Президента України і Верховної Ради України актів Кабінету Міністрів України) з урахуванням міжнародної практики та внутрішньо-органі­заційної діяльності органів державної влади в Україні.

Відповідно до статей 114, 117 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Вони утворюються, реор­ганізуються та ліквідуються за поданням Прем’єр-міністра України Президентом України в межах коштів, передбачених Державним бю­джетом України на їх утримання. З метою оптимізації системи цен­тральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повно­важень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління Президент України створив таку систему центральних ор­ганів виконавчої влади: І. Міністерства України: а) аграрної політики та продовольства; б) внутрішніх справ; в) екології та природних ресурсів;

г) економічного розвитку і торгівлі; ґ) енергетики та вугільної промис­ловості; д) закордонних справ; е) інфраструктури; є) культури; ж) над­звичайних ситуацій; з) оборони; и) освіти і науки, молоді та спорту; і) охорони здоров’я; й) регіонального розвитку, будівництва та житло­во-комунального господарства; ї) соціальної політики; к) фінансів; юс­тиції тощо. II. Центральні органи виконавчої влади: 1) державні служби України: а) авіаційна; б) автотранспортна; в) архівна; г) ветеринарна та фітосанітарна; ґ) виконавча; д) казначейська; е) митна; є) міграційна;

ж) пенітенціарна; з) податкова; и) пробірна; і) реєстраційна; й) са­нітарно-епідеміологічна; ї) автомобільних доріг; к) геології та надр; л) гірничого нагляду та промислової безпеки; м) експортного контр­олю; н) з питань інвалідів та ветеранів; о) зв’язку; п) інтелектуальної власності; р) молоді та спорту; с) морського та річкового транспорту; т) статистики; у) технічного регулювання; ф) з лікарських препаратів і контролю за наркотиками; х) з питань захисту персональних даних; ц) з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небез­печних захворювань; ч) фінансового моніторингу; 2) державні аген- ства України: а) водних ресурсів; б) екологічних інвестицій; в) з енер- гоефективності та енергозбереження; г) з інвестицій та управління національними проектами; д) з питань науки, інновацій та інформації; е) земельних ресурсів; є) лісових ресурсів; ж) державного резерву;

з) рибного господарства; и) з питань кіно; і) з управління державними

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ корпоративними правами та майном; ї) з управління зоною відчуження; к) космічне; 3) державні інспекція України: а) архітектурно-будівель­на; б) екологічна; в) сільського господарства; г) техногенної безпеки;

д) з питань праці; е) ядерного регулювання; є) фінансова; 4) адміністра­ції України: а) державної прикордонної служби; б) державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації; 5) Державна комісія з регу­лювання ринків фінансових послуг України; 6) Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпі­онату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних про­ектів; 7) Пенсійний фонд України. III. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: а) Антимонопольний комітет України; б) Державний комітет телебачення і радіомовлення України; в) Фонд державного майна України.

Президентом України поставлене завдання щодо реформування міс­цевих державних адміністрацій та інших місцевих державних органів виконавчої влади у відповідності з вимогами сьогодення. Відповідно до закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р., на нашу думку, потребує удосконалення: а) законодавство, що регулює діяльність місцевих державних органів виконавчої влади; б) їх структура та функції, повноваження, форми і методи їх діяльності. В Конституцію і закони України слід внести зміни щодо скорочення районних державних адміністрацій та зміни функцій і повноважень об­ласних, міст Києва і Севастополя державних адміністрацій з економіч­но-господарських на контрольні. Господарську функцію слід передати виконавчим комітетам районних у областях, районних у містах, районих у Автономній Республіці Крим, обласних рад.

Отже, вище названі зміни законодавства і практики діяльності місце­вих органів виконавчої влади, на нашу думку, будуть сприяти удоскона­ленню їх діяльності щодо забезпечення реалізації Конституції України.

14.5.

<< | >>
Источник: Актуальні проблеми конституційного права України : Підручник /За заг. ред. про- А43 фесора Олійника А. Ю. — К.: Видавничий дім «Скіф»,2012. — 552 с.. 2012

Еще по теме Органи виконавчої влади і адміністративна реформа: