Глава держави - Президент України та перспективи конституційної реформи

Протягом останніх років на порядку денному постійно перебувають ефективність функціонування інституту президентства, його взаємодії з іншими органами влади, складовими політичної системи.

Практиці Українського державного будівництва в радянський період до 1990 року інститут президентства був невідомим. Функції цього органу в СРСР і в Укераїнській РСР здійснювала постійно діюча Президія Верховної Ради СРСР і Української РСР. Тільки у 1990 році було запроваджено посаду Президента СРСР, який обирався не безпосередньо населенням, а з’їздом народних депутатів СРСР. Введення цієї посади обґрунтовувалось необхідністю забезпечення єдності влади та прискорення прийняття рішень, яких вимагали ті складні соціально-економічні умови, в яких перебувала союзна держава в кінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття. На запровадження поста президента в Українській РСР у 1991 році поряд із загальносоюзними політичними процесами істотно вплинули специфічні інтереси вітчизняної політико-адміністративної еліти. Для тієї частини, яка була сформована за часів командно-адміністративної системи контроль з боку виборного президента міг би бути як перевагою, оскільки обмежував вплив на неї представницьких органів, так і недоліком, який полягав у можливості бути у прямій залежності від волі однієї особи. Однак, зростаючі намагання депутатського корпусу як в центрі, так і в регіонах втручатися у діяльність виконавчо-розпорядчих структур, політизований, непрофесійний, а в багатьох випадках — відверто корисливий характер цього втручання зумовлювали все більшу прихильність значної частини народних депутатів Української РСР, які підтримували офіційну позицію керівництва Компартії Української РСР, до запровадження інституту одноособового глави держави. Однак, не тільки представники Компартії політико-адміністративної бюрократії намагались використати свій вплив у суспільстві та парламенті для виведення виконавчих структур з-під контролю інших політичних сил.

Не комуністична частина суспільства та відверто антикомуністична опозиція також плекали певні сподівання на одноособового главу держави. Зокрема, програми створених у 1990 році партій містили певні положення щодо організації державної влади в Україні і запровадження інституту президентства. Так, у програмі Української селянської демократичної партії передбачалося у державно-правовому напрямку набуття державного та політичного суверенітету України та введення в Україні інституту президентства, а згідно програми Української народно-демократичної партії Україна мала бути побудована як парламентарна республіка, яку очолює Президент України, обраний шляхом загальних, рівних, прямих виборів таємним голосуванням. Аналогічним шляхом йшла і Народна партія України (НПУ), у декларації якої записано, що її метою є побудова мирним шляхом самостійної парламентської республіки» і НПУ виступає за «прямі вибори президента республіки». У позиції цих політичних сил певною мірою відображалися неспроможність здобуття достатньо помітного впливу у парламенті і розрахунок на можливий тиск на конкретну особу — президента. Законодавче закріплення інституту президента України відбулося 5 липня 1991 року із прийняттям законів «Про заснування посади Президента УРСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР», «Про вибори Президента Української РСР» та «Про Президента Української РСР». До Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року була включена глава 12—1 Президент України. Президент був спочатку визначений як найвища посадова особа і глава виконавчої влади, а в лютому 1992 року у ст. 114—1 Конституції України як «глава держави і глава виконавчої влади України». Провал серпневого заколоту 1991 року, особиста роль уже всенародно обраного Президента Росії Б. М. Єльцина у перемозі над заколотниками спонукали проголошення незалежності України, а згодом — проведення з цього приводу всенародного референдуму і виборів Президента України. У першому ж турі першим президентом незалежної України було обрано Л.

М. Кравчука.

Таким чином, запровадження інституту президентства в Україні відбувалося під переважаючим впливом суто політичних розрахунків у відсутності сталих традицій здійснення державної влади в умовах демократичного режиму та браку досвіду правового врегулювання статусу одноособового глави держави. Закріплені в українському законодавстві норми значною мірою створювали основу для еволюції форми правління як в бік парламентарної республіки, так і президентської, знову ж таки під переважаючим впливом суто політичних чинників та розрахунків. Вже на початку 90-х років ХХ століття окреслилося прагнення значної частини української політико-адміністративної еліти використати одноособове здійснення повноважень глави держави як засіб протидії розширенню впливу представницьких інституцій на формування та функціонування державного управління. Конституційною проблемою інституту президентства в Україні є його вибори. Чинний закон «Про вибори Президента України» у редакції від 18 березня 2004 року не порушив традицію прийняття виборчих законів, однак за своїм обсягом і змістом є дещо досконалішим попередніх. Нині діє цей Закон з доповненнями внесеними Законом України від 21 серпня 2009 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України» Конституція України та чинний Закон встановлюють в Україні президентські вибори за принципами прямого загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування. Закон встановлює обмеження для активного виборчого права лише для осіб, які не мають права голосу, тобто не є громадянами України, не досягли вісімнадцяти років та визнані судом недієздатними. Інші обмеження виборчих прав громадян України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять забороняються. За порушення цієї вимоги передбачена адміністративна чи кримінальна відповідальність. Пасивне виборче право при виборах Президента України обмежується такими умовами: наявністю громадянства України, здатністю мати право голосу, необхідністю постійного проживання не менше десяти років в Україні, досягнення 35 років, можливістю внести заставу у 2,5 млн грн.

Президентські вибори в Україні за своїм змістом і передумовами можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) та повторними. Чергові вибори проводяться у останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Президента України. Позачергові (дострокові) — у випадку дострокового припинення повноважень Президента України (відставки, неможливості виконувати повноваження за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту та смерті). Вони проводяться у останню неділю 90-денного строку з дня припинення повноважень. Повторні — у останню неділю 90-денного строку з дня прийняття постанови Верховної Ради України про призначення повторних виборів. Рішення щодо проведення чергових, позачергових та повторних президентських виборів виключно приймаються Верховною Радою України у вигляді її постанови. При цьому підстави для прийняття постанови у випадку проведення чергових та позачергових виборів є подання Центральної виборчої комісії до Верховної Ради України, постанова щодо якого повинна бути прийнята протягом 15 днів після внесення подання. Пасивне виборче право на президентських виборах громадяни України реалізують через політичні партії (блоки) та шляхом самовисування. Висування кандидатів на пост Президента України та самовисування починається за 89 днів і закінчується за 71 день до виборів. Висування кандидата партією відбувається на її з’їзді (зборах, конференції), а блоком — на між партійному з’їзді (зборах, конференції) блоку партій. Українське законодавство встановлює наступні вимоги до претендента в кандидати на пост Президента України: 1) бути громадянином України; 2) досягти 35-річного віку; 3) мати право голосу; 4) проживати в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років; 5) володіти українською мовою. Чинний Закон вперше з метою обмеження кола претендентів на пост Президента України запроваджує грошову заставу, що вноситься політичною партією (блоком) або особисто кандидатом, яка дорівнює два мільйони п’ятсот тисяч грн.

Законом України від 21 серпня 2009 р. виключено статті щодо збору підписів на підтримку кандидата у Президенти України. Вибори Президента України відбуваються за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості. Передбачено і другий тур виборів. Центральна виборча комісія не пізніше як на десятий день з дня виборів встановлює результати голосування. Вибори вважаються такими, що відбулися незалежно від кількості виборців, які прийняли у них участь. Якщо кандидат набрав на виборах більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, то він вважається обраним Президентом України. У даному випадку вибори закінчуються першим туром. У випадку, коли жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, розпочинається другий тур виборів (відповідно до українського законодавства він має назву повторне голосування), у якому приймають участь два кандидати, що одержали найбільшу кількість голосів у першому турі виборів Президента України. Таким чином, при повторному голосуванні діє принцип відносної більшості голосів. Центральна виборча комісія на своєму засіданні оголошує результати виборів Президента України, про що зазначається у протоколі засідання комісії, із зазначенням прізвища, імені, по батькові обраного Президента України, його року народження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, суб’єкта висування. Офіційним оголошенням результатів виборів Президента України є оголошення головуючим на засіданні Центральної виборчої комісії результатів виборів Президента України. Витяг з протоколу засідання Центральної виборчої комісії про офіційне оголошення Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України є підставою для звільнення з роботи (посади), не сумісної із зайняттям поста Президента України, та прийняття рішення про припинення дії представницького мандата особи, обраної Президентом України. Виходячи з конституційної норми про фактичне набуття Президентом України його повноважень, новообраний Президент офіційно вступає на пост з моменту складання присяги.

Присяга — це, свого роду, обіцянка народові України, яка містить певні моральні, політичні та юридичні вимоги до Президента України. Специфічність інституту президентства визначається тим, що він виступає однією з основних форм конституційно- правового інституту глави держави, який складають юридично закріплені порядок вступу на посаду, статус глави держави, його компетенція, порядок і види відповідальності. Інститут глави держави являє собою «посадову особу чи державний орган, який займає, як правило, вище місце в ієрархії інститутів влади». Інститут глави держави може набувати форми як колегіального органу, так і одноособового, входити до певної гілки влади чи очолювати її (як правило виконавчої), або ж знаходитися поза ними. Наприклад, в Україні інститут глави держави знаходить своє втілення у формі інституту Президента України, який є одноособовим органом і не входить до жодної з гілок влади. Його діяльність щодо реалізації покладених державою функцій є похідною від сукупності конституційно-правових норм, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виборів та функціонування глави держави і складають інститут президентства. Інститут Президента України виступає як державний орган, виходячи з наявності у нього характерних особливостей державних органів. Загалом, орган держави — це колектив громадян чи громадянин певної держави, наділений державно-владними повноваженнями, уповноважений даною державою на здійснення її завдань і функцій та діючий у встановленому державою порядку. Застосовуючи визначені у літературі ознаки органу держави, можна зробити висновок, що Президент України як орган держави характеризується: 1) конституційно визначеним статусом, який розкривається в його повноваженнях; 2) особливістю його формування, що виявляється в обранні усіма громадянами України, які мають виборче право; 3) наділенням його державно-владними повноваженнями, які полягають у можливості приймати рішення, що є обов’язковими до виконання, організовувати виконання рішень та охороняти прийняті ним рішення від порушень. Президент України є, насамперед, Главою Української держави, він уособлює державу в цілому, а не якусь окрему гілку чи окремий орган держави. Це і визначає те особливе місце, яке посідає президент у житті нашої держави. Адже саме він виступає від її імені як усередині країни, так і за кордоном (ч. 1 ст. 102 Конституції України). Він також є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102 Конституції України). Президент України є складовою частиною системи органів держави, які діють не відокремлено, а спільно, перебувають у тісному взаємозв’язку, взаємодії та взаємозалежності. Необхідно згадати і те, що практично з самого початку запровадження Конституції України в життя виникла дискусія, чи очолює президент України виконавчу владу чи ні, чи існує якась окрема «президентська гілка влади» тощо. Прихильниками посилення президентської влади стала обґрунтовуватись і швидко набувала популярності теза про президента як «верховного арбітра нації», особу, яка погоджує дії всіх гілок влади, розв’язує конфлікти між ними і спрямовує їх до єдиної мети тощо. Формально Президент України не відноситься до жодної з гілок влади: законодавчої, виконавчої чи судової. Його роль в системі розподілу влади визначається тим, що він забезпечує погоджене функціонування та взаємодію органів державної влади, що засновані на конкретних повноваженнях Президента відносно інших органів державної влади, визначених Конституцією України та поточним законодавством. Як орган держави Президент України вступає у певні суспільні відносини, реалізуючи в них певні статусні повноваження. Оскільки Президент України є вищим органом держави, її главою, то суспільні відносини за його участю набувають характеру конституційно-правових. Після реформування Конституції України від 8 грудня 2004 р. Президент України на певний термін позбувся повноважень щодо формування Уряду. Ці повноваження перецйшли до парламенту. Однак, після прийняття ріф- шення Конституційного Суду України щодо неконституційності закону від 8 грудня 2004 року «Про внесення змін до Конституції України» від 30 вересня 2010 року усі повноваження Президента України відповідно дол Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року було поновлено. Реформування інститутут президента в Україні продовжується у сфері удосконалення законодавства та практики його діяльності. Потребує прийняття Закон України «Про Президента України».

Отже, Президент України — це орган держави, представлений громадянином України, утворений шляхом загальних, прямих, вільних, рівних, таємних виборів, конституційно наділений державно-владними повноваженнями для реалізації делегованих йому народом України завдань і функцій, який входить до єдиної системи органів державної влади України та діє відповідно до встановленої правовими нормами компетенції в межах, визначених для нього законом повноважень та функцій з використанням специфічних форм і методів діяльності. Шляхами реформування інституту Президента в Україні є удосконалення діючого законодавства щодо його компетенції, задач, функцій, форм і методів його діяльності.

14.4.

<< | >>

↑

Источник: Актуальні проблеми конституційного права України : Підручник /За заг. ред. про- А43 фесора Олійника А. Ю. — К.: Видавничий дім «Скіф»,2012. — 552 с.. 2012

Еще по теме Глава держави - Президент України та перспективи конституційної реформи:

- Адміністративне право України - Виборче право України - Історія держави і права України - Конституційне право України - Правозавство - Сімейне право України - Цивільний процес України -

- Антропология - Безопасность жизнедеятельности - Биология - Бухгалтерский учет - География - Деловое общение - Журналистика и СМИ - Информатика, вычислительная техника и управление - История - Конфликтология - Медицина - Науки о земле - Политология - Право ЕС - Право РФ - Право України - Психология - Религиоведение - Технические науки - Физика - Филология - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Юриспруденция и право -