Напрями реформування Верховної Ради України - парламенту України
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України (парламент України).
Реформування парламенту України і його діяльності є постійним завданням Української держави. Метою такої діяльності є прагнення досягти найбільш ефективної роботи названого органу держави. Прикладом цього є реформа Конституції України 2004 року, Закон України «Про регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р та ряд інших дій і законів спрямованих на удосконалення повноважень, завдань, функцій, форм і методів дяяльності парламенту. Прийняття Конституції України 1996 року, формування громадянського суспільства і побудова правової, демократичної, соціальної держави є підґрунтям для трансформації українського суспільства та механізму державної влади в Україні. Статтею 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В інших країнах демократичного спрямування державна влада також здійснюється на засадах поділу на три незалежні влади — законодавчу, виконавчу та судову. Власне, закономірним є те, що юридично закріплений принцип розподілу влад в демократичних конституціях різних країн світу та Конституції України є ознакою парламентаризму, який нині, в Україні, знаходиться на етапі становлення. В. Чіркін зазначає, що така незалежність влад не є повною хоч би тому, що влади не є самостійними у вирішенні питання призначення своїх посадових осіб. Парламенти, як і глави держав, беруть участь у призначенні своїх посадових осіб виконавчої влади і суддів. Ця процедура є важливим елементом системи стримувань і противаг, що встановлюється в державі для забезпечення неможливості концентрації влади якоюсь з трьох незалежних гілок[72].Саме така позиція дає нам підстави для визначення домінантної ролі законодавчої влади в системі влад, і, відповідно, зобов’язує нас до аналізу науково обґрунтованих точок зору провідних українських та зарубіжних вчених щодо значення цієї влади.
Відомий український фахівець в галузі конституційного права професор Л. Кривенко справедливо вважає, що обрання Верховної Ради України народом в поєднанні з домінантним соціальним призначенням, представницьким характером даного органу, а також інтегративністю його функцій зумовлюють важливість і обсяг компетенції парламенту. А це означає, що Верховна Рада України повинна посідати перше місце в системі поділу влади і відігравати в ній провідну роль [73]. Прихильником такої позиції щодо домінантної ролі парламенту в системі влад є професор В. Чіркін, який в своїй праці «Элементы сравнительного правоведения» справедливо визначив, що виконавча і судова влада хоча і мають свої сфери, однак діють на виконання і від імені закону [74]. Ще в одній своїй праці «Конституционное право зарубежных стран» зазначає, В. Чіркін писав, що парламент — це вищий орган народного представництва, що виражає суверенну волю народу, призначення якого — регулювати найважливіші суспільні відносини, головним чином шляхом прийняття законів, і котрий здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб[75].Згадуючи конституційно закріплений принцип розподілу влад та ряд точок зору щодо ролі законодавчої влади в визначеній системі влад цілком логічним буде аналіз статті 75 Конституції України, в якій визначено що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Парламент або легіслатура — вищий загальнонаціональний представницький орган державної влади, правомочний виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу та контрольну функції. Власне, така назва гілки влади в Конституції України як «Законодавча» не означає, що крім основної законодавчої діяльності представницький орган не виконує ніякої іншої діяльності. Не менш важливою функцією законодавчої влади є контрольна та установча [76]. В Конституції України визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
Виходячи з даного визначення, необхідно звернути увагу на характеристику Верховної Ради України як «єдиного» органу законодавчої влади, що означає те, що усі інші органи державної влади в Україні позбавлені права здійснювати функцію законотворення.Ще однією істотною ознакою Верховної Ради України є те, що вона є загальнонаціональним представницьким органом влади, тобто представляє інтереси всього українського народу — громадян України усіх національностей. Підґрунтям для подібного твердження є назва «Верховна Рада України» та преамбула до Конституції України.
Наступною ознакою Верховної Ради України є колегіальність, оскільки Конституцією України визначено склад — 450 народних депутатів, а статтею 84 визначено, що рішення Верховної Ради України приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Виборність Верховної Ради України є ще однією її істотною рисою, так як вона формується шляхом виборів народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виходячи з цього, варто виділити ще одну ознаку парламенту —постійність, що означає те, що депутати здійснюють свою діяльність на постійній основі.
Отже, перераховані вище ознаки свідчать про виняткове місце парламенту — Верховної Ради України в системі органів державної влади в Україні, який варто визначати як єдиний орган законодавчої влади в Україні, який є вищим представницьким органом в державі, що виражає суверенну волю народу та регулює найважливіші суспільні відносини в Україні.
На разі, надзвичайно важливою проблемою, в науці конституційного права, є проблема основним напрямів реформування Верховної Ради України загалом, та її функцій, зокрема. Реформування парламенту України було здійснено після набуття чинності Закону України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України» шляхом перерозподілу повноважень після чого Верховна Рада України отримала повноваження: а) формувати коаліційну більшість депутатських фракцій; б) призначати Прем’єр-міністра України і членів уряду та знімати їх з посади; в) призначати окремих керівників центральних органів виконавчої влади і знімати їх з посади; д) здійснювати ряд інших функцій щодо Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, судових органів, контрольно-наглядових органів відповідно до Конституції України.
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 30 вересня 2010 року, згідно якого Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року визнається таким, що втратив чинність у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття, Верховна Рада України втратила названі вище повноваження щодо обов’язкового формування коаліційної більшості, призначення членів Уряду та інші[77]. Відповідно, Україна знову набула ознак перезидентсько-парламентської республіки. Зараз Верховна Рада України продовжує здійснювати свою діяльність: повноваження, задачі, функції, форми і методи роботи, що передбачені Конституцією України в її редакції від 28 червня 1996 р. за такими напрямами: а) розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України; б) вносить зміни до Конституції України; в) приймає закони України; г) здійснює установчі, контрольні, координаційні і міжнародні функції, представницькі та інші напрямки діяльності. Реалізує вона названі функції притаманними їй форми і методи роботи. Як вже відмічалося організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради України включають в себе проведення її пленарних засідань і засідань комітетів та тимчасових спеціальних і слідчих комісій (сесій), організацію роботи інших органів і посадових осіб Верховної Ради України. До них відносять: а) засідання Погоджувальної ради депутатських фракцій; б) персональна робота Голови Верховної Ради, його заступників, голів комітетів; в) організацію парламентських та комітетських слухань; г) організацію роботи народних депутатів та інше. Така організація роботи закріплюється Конституцією, законами України та Регламентом Верховної Ради України[78]. Конституція України встановлює, що Верховна Рада України обирається в останню неділю жовтня п’ятого року її повноважень[79]. Вона працює сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань та засідань комітетів, тимчасових спеціальних і слідчих комісій та депутатських груп і депутатськи і фракцій. Учасниками сесій є народні депутати, Голова Верховної Ради України, його перший заступник і заступник, голови комітетів Верховної Ради України, їх перші заступники, заступники і секретарі, голови депутатських груп і фракцій Верховної Ради України. Забезпечує організацію роботи Верховної Ради її Апарат.Отже, форми і методи організації пленарних засідань Верховної Ради України та засідань її органів, організація роботи посадових осіб в процесі здійснення їх компетенції передбачені Конституцією та законами України. Особливе місце серед законів належить Регламенту Верховної Ради України.
Верховна Рада України включає в себе народних депутатів які об’єднуються в комітети, комісії, фракції, групи. Крім пленарних засідань, народні депутати працюють в комітетах і комісіях. Повноваження комітетів визначаються Конституцією України та законами, а їх завдання і компетенція — положеннями про відповідні комітети, що затверджуються Верховною Радою України, її Регламентом та іншими актами. Порядок організації роботи комітетів Верховної Ради (далі комітетів) закріплюється законом України від 4 квітня 1995 року «Про комітети Верховної Ради України» з змінами і доповненнями внесеними Законом України від 14 липня 1998 р.[80] Перелік комітетів, функціональна спрямованість їх діяльності визначаються Верховною Радою України з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також інших факторів об’єктивного характеру (ст. 2 Закону). В пункті 3 результативної частини вищезгаданого рішення зазначено, що згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» необхідно покласти на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року[81].
Відповідно, конституційно-правовий статус Верховної Ради України—парламенту України регламентується, насамперед, Конституцією України 1996 року та законами України: а) «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р.; б) «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. (в редакції 14 липня 1998 р.); в) «Про статус народного депутата України» від 22 березня 2001 р. тощо. Зміна повноважень парламенту вимагає системного дослідження його конституційно-правового статусу з метою удосконалення його діяльності та зростання авторитету в суспільстві та державі. Особливо актуальним у цьому плані є теоретичне обґрунтування класифікації та змісту функцій Верховної Ради України, передбачених Конституцією України. Статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади надає законодавчій функції пріоритетну роль, але ця функція парламенту далеко не єдина. Це пояснюється тим, що Верховна Рада України у властивих їй формах бере участь у здійсненні ряду функцій держави. Це, зокрема, об’єктні функції, які зумовлені змістом діяльності держави та владні функції (законодавча, установча, представницька, парламентського контролю, бюджетно-фінансова та зовнішньополітична). Верховна Рада України — парламент України здійснює ряд функцій, напрямків діяльності і має для їх реалізації відповідні повноваження, що чітко визначені Конституцією України. Власне, проблема поняття функцій українського парламенту була предметом дослідження ряду провідних українських вчених. Зокрема, О. Ярмиш та В. Серьогін визначають, що функції Верховної Ради України потрібно поділяти за двома основними критеріями: за формами діяльності та за об’єктами державно-владного впливу. За формами діяльності зазвичай розрізняють законодавчу, установчу і контрольну функції парламенту, а за об’єктами-політичну, економічну та соціальну[82]. На думку В. Погорілка, Верховна Рада України здійснює ряд функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, що передбачено Основним Законом України. Визначення парламенту як органу законодавчої влади обумовлено насамперед, назвою однієї з його функцій (законодавчої), яка визначається як пріоритетна, провідна, але далеко не єдина функція[83]. Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що український парламент у властивих йому формах бере участь у здійсненні ряду функцій держави, які зумовлені змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної) так і інших функцій, зокрема «технологічних», владних функцій (законодавчої, установчої тощо). Виходячи з цього, пріоритетними функціями Верховної Ради України є наступні: а) законодавча функція; б) представницька функція; в) установча функція; г) бюджетно-фінансова функція; д) зовнішньополітична функція.Отже, виходячи із аналізу поняття функцій українського парламенту варто визначити, що функції Верховної Ради України — це передбачені Конституцією України основні напрями діяльності Верховної Ради України, що визначають місце і загальне призначення Українського парламенту в державному механізмі, а також відповідну роль у вирішенні суспільних завдань, що стоять перед державою.
Пріоритетною функцією Верховної Ради України є законодавча функція, особливість якої полягає в тому, що будь-який закон не може бути прийнятим, якщо він не розглянутий і не схвалений парламентом, а сам парламент має повну компетенцію у сфері законодавства. Саме Верховна Рада України має право приймати нормативно-правові акти, що мають найвищу юридичну силу, виступаючи від імені українського народу. Через законотворчу діяльність Верховної Ради реалізується принцип народного суверенітету. За обсягом законодавчих повноважень Верховна Рада України належить до легіслатур (від. лат. Legis (lex) закон і latus встановлений) з необмеженою сферою законодавчих повноважень, тобто до парламентів, наділених правом парламентського верховенства (суверенітету) 84. Складовими елементами цієї функції, є, насамперед, законопроектна робота, внесення змін до Конституції України, прийняття законів тощо. Зміст законопроектної роботи полягає у внесенні законопроектів на розгляд Верховної Ради України та їх обговорення. Відповідно до статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України та Національному банку України.
Наступним не менш важливим елементом законодавчої функції Верховної Ради України є внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України. Відповідно до статті 154 Основного Закону України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу ХІІІ «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України вважається
84 Сравнительное конституционное право / ред. кол.: А.И. Ковлер, В.Е. Чиркин, Ю.А. Юдин. - М: Манускрипт, 1996. прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Конституції України (ст. 156) закріплює складну процедуру змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції України, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу України і стабільності Конституції. Зокрема, в ній визначено, що законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Варто звернути увагу на те, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Також Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не пізніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
Отже, проаналізовані положення Конституції України щодо порядку внесення в неї змін свідчать про її суто жорсткий характер, що в свою чергу, є гарантією стабільності чинної Конституції України.
Наступною складовою законодавчої функції Верховної Ради України є прийняття законів, адже відповідно до змісту Конституції Верховна Рада України може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань, що вирішуються виключно законами України. Власне, виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина; громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; пороядок застосування мов. Окрему групу питань, що регулюються виключно законами України складають екологічні, соціальні та культурні питання. Серед яких наступні: засади використання природних ресурсів, віиключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, щлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.
Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів Державіної влади і місцевого самоврядування, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок утворення виборів і референдумів; організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики, судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.
Виключно законами також визначаються територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, Організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного і надзвичайного стану; зон надзвичайної екологічної ситуації.
Законодавчо визначаються і засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарни-
ми правопорушеннями та відповідальність за них. Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу цінних паперів, їх види і типи; 2)порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України; 3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; 4) порядок використання і захисту державних символів; 5) державні нагороди; 6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; 7) державні свята; 8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний та міграційний режим, відмінний від загального. Законом України оголошується амністія. Визначеність у Конституції України переліку питань, які вирішуються виключно законами слугує певною перепоною для бажання іншими органами державної влади в Україні регулювати важливі суспільні відносини своїми актами.
Отже, законодавча функція Верховної Ради України — це передбачений Конституцією України напрям діяльності Верховної Ради України, що полягає у здійсненні нею законопроектної роботи, внесенні змін до Конституції України, прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили чинність або в призупиненні їх дії.
Зміст представницької функції Верховної Ради України полягає у представництві українського народу — громадян України усіх національностей. Елементами представницької функції є такі: призначення всеукраїнського референдуму, з питань, коло який визначено Конституцією України; з питань визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; з питань затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; заслуховування щорічних та позачергових послань президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України; прийняття законів; внесення змін до Конституції тощо. Установча функція парламенту, насамперед, пов’язана зі встановленням політичної системи і системи органів публічної влади, що здійснюється через прийняття Конституції. Крім того, установча функція Верховної Ради України передбачає наявність широких номінаційних повноважень, тобто повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, наданням згоди на призначення або звільнення посадових осіб, а також із формуванням інших органів публічної влади. Зокрема, парламентом здійснюється надання згоди на призначення Президентом України:
а) Прем’єр-міністра України,; б) Голови Антимонопольного комітету України; в) Голови Фонду державного майна України; г) Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення. Верховна Рада України самостійно призначає: а) безстроково на посади суддів загальних судів;
б) третини складу Конституційного Суду України; в) половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та ін. Установча діяльність (процес формування уповноважених суб’єктів) безпосередньо складає «передумову дієвості правотворчості й право- застосування, визначає державно-владний зміст і природу правового регулювання» [84].
Отже, особливістю установчої діяльності парламенту є, по-перше, те, що він виконує повноваження щодо формування органів держави, їх структурних підрозділів і посадових осіб, і, по-друге, що установча функція Верховної Ради України передбачає наявність широких номі- наційних повноважень (номінаційна діяльність), тобто повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, наданням згоди на призначення або звільнення посадових осіб, а також із формуванням інших органів публічної влади.
Узагальнюючи різні точки зору щодо поняття установчої функції парламенту варто згадати, що відповідно до статті 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тут же зазначено, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Виходячи зі змісту цієї норми ми можемо зробити
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ висновок про те, Верховна Рада України, будучи загальнонаціональним представницьким органом влади здійснює свої функції загалом, і, установчу, зокрема, від імені українського народу, в межах повноважень передбачених Конституцією та законами України, і що дає нам ще одну підставу говорити про пріоритетність Верховної Ради України, як представницького органу влади в системі розподілу влад. В сучасному світі на поняття і особливості здійснення установчої функції парламенту впливає ряд «основних» і «неосновних» факторів. До основних, насамперед, потрібно віднести форму держави. Серед неосновних факторів варто вбачати історичні умови, політичні, соціальні, культурні, а також міру демократизації країни тощо.
Отже, характерна особливість установчої діяльності Верховної Ради України полягає у її спрямованості на структурні перетворення у державному апараті і суспільному організмі.
Верховна Рада України, відповідно до Конституції України, наділяється повноваженнями і вступає в конституційно-правові відносини з іншими органами держави, що знаходить свій прояв у можливості брати участь у формуванні інших органів державної влади. Відповідно, сутністю цієї функції є передбачена Конституцією України можливість формування або участі у формуванні органів виконавчої і судової влади, формування власних парламентських структур, призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування, вирішення питань, що стосуються інших елементів механізму держави: територіального устрою, Збройних Сил України та інших складових механізму держави. Виходячи з цього ми можемо визнати, що основними напрямами діяльності Верховної Ради по здійсненню установчої функції є: 1) участь у формуванні органів виконавчої влади; 2) формування органів судової влади; 3) створення парламентських структур; 4) участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій; 5) вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування. Ознаки установчої функції Верховної Ради України ми вбачаємо у можливості призначати вибори Президента України у строки, передбачені Конституцією України (ст. 85,
п. 7). Власне, статтею 103 Основного Закону України передбачено, що Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Зокрема, Конституцією України передбачено можливість Верховної Ради України усунути Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 85, п. 10) у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Аналіз поняття та особливостей здійснення установчої функції Верховною Радою України привів нас до висновку про те, що установча функція Верховної Ради України — це право Верховної Ради України формувати інші органи державної влади та власні внутрішньо-парламентські структури в порядку, межах і спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Верховна Рада України має ряд повноважень щодо впливу на бюджетно-фінансову сферу. Так, згідно до статті 85 Конституції України, Верховна Рада України наділена повноваженням закріплювати Державний бюджет України та вносити зміни до нього, здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету України та приймати рішення щодо звіту про його виконання. Наступним напрямком діяльності парламенту є парламентський контроль. Функція контролю має за основну мету здійснення постійного активного нагляду з боку парламенту над усіма галузями адміністрації, а також право представника висловлювати членам уряду будь-яке бажання, сумнів або незадоволення. Будучи законодавчим органом, Верховна Рада України має й деякі контрольні повноваження стосовно Президента України та органів виконавчої влади. Стосовно Президента України цей контроль здійснюється шляхом аналізу й оцінки конституційності та законності його рішень і дій. У випадку скоєння Президентом України державної зради чи іншого злочину парламент уповноважений притягнути його до конституційно-правової відповідальності у вигляді імпічменту (анг. impeachment — процедура притягнення до парламентського суду вищих посадових осіб держави) тощо. Значними контрольними повноваженнями наділений парламент і щодо органів виконавчої влади. Такий контроль здійснюється шляхом затвердження Державного бюджету України і внесення в нього змін, контролю за виконанням цього бюджету, прийняття рішень по звіту про його виконання (п. 4, ст. 85), контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13, ст. 85). Змістом статті 98 Конституції України є те, що контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата, тобто йдеться про здійснення Верховною Радою України бюджетно-фінансового контролю. Верховна Рада України за пропозицією не менше 1/3 народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України і прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 87). Досить ефективними формами контролю за урядовою діяльністю є парламентські слухання та слухання у комітетах, «Дні Уряду» у парламенті. Стаття 86 Конституції України закріпила право народного депутата на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади, які, у свою чергу, зобов’язані повідомити народного депутата про результати розгляду його запиту. Водночас, Закон України «Про статус народного депутата України» передбачає крім депутатського запиту (ст. 15), ще й депутатське звернення (ст. 16), яке відрізняється від попереднього сферою охоплюваних питань, процедурою та юридичними наслідками розгляду. Як свідчить політико-правовий досвід країн з усталеними демократичними традиціями, парламентський контроль є одним з найбільш ефективних засобів контролю за адміністрацією, який забезпечує проведення законодавчо оформленого політичного курсу, визначення необхідних змін у програмах та діяльності уряду, запобігання проявам корупції та марнотратства. Водночас він є надійним каналом опосередкованого інформування громадськості про різні аспекти державного управління. Наступним напрямом контрольної діяльності Верховної Ради України є контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, який здійснюється через українського омбудсмана — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Отже, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, яка посідає пріоритетне місце в системі органів державної влади в Україні. На разі, в Україні надзвичайно гостро постало питання дієвого виконання Верховною Радою України (парламентом України) визначених Конституцією та законами України функцій та повноважень, що стане серйозним підґрунтям для становлення в Україні парламентаризму. Продовжується пошук оптимальних повноважень, завдань, функцій, форм і методів його роботи з метою оптимізації діяльності названого органу.
14.3.