Конституція 1996 р. про основні функції і обов'язки Української держави
Перед будь-якою державою постає більше чи менше коло завдань, на вирішення яких вона використовує свої економічні, ідеологічні та політичні сили, бюджет тощо. З усієї сукупності цих завдань можна виділити такі, що визначають її сутність, без яких вона не може повноцінно діяти, наприклад, забезпечити перехід до ринкових відносин, гарантувати свободу підприємництва та вільної конкуренції, створити умови для реалізації кожною особою права бути власником, провести політичну реформу в інтересах народу для подальшої демократизації політичної системи.
Роль держави в суспільному житті яскраво виявляється у її функціях. Функції держави — це головні напрямки її діяльності, обумовлені її завданнями, метою та такі, що характеризують її сутність. Функції Української держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов’язках (повноваженнях), закріплених за ними. Характер державного ладу відображається також у функціях (діяльності) держави. Тому Конституція України, визначаючи державний лад, закріплює поряд із механізмом держави також її основні функції. Основні функції Української держави закріплені майже в усіх розділах її Конституції, але найповніше вони викладені в розділі I. «Загальні засади». Функції держави відображають, у першу чергу, основні напрями й види її діяльності. Оскільки основними об’єктами діяльності держави є сфери її діяльності (політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна, зовнішня), то відповідно до них розрізняють і відповідні її функції. Конкретна функція Української держави є єдністю змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю. Існують різні критерії для класифікації функцій Української держави. Загальноприйнятою є класифікація функцій держави на внутрішні та зовнішні (основна увага приділяється функціям сучасної держави). До внутрішніх функцій відносять: 1) політичну — держава регулює сферу політичних відносин, визначає «правила гри» суб’єктів політичної системи суспільства, забезпечує здійснення народовладдя (статті 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 116 та ін.); 2) економічну — держава регулює сферу економічних відносин, але її втручання обмежене ринковими відносинами, які розвиваються на основі саморегулювання (статті 13, 14, 41, 42 та ін.); 3) соціальну — держава забезпечує соціальну захищеність особи, її діяльність спрямована на зняття та пом’якшення соціальних протиріч (статті 1, 3, 13, 24, 43, 46, 47, 49 та ін.); 4) культурно-виховну — держава займається організацією освіти, виховання, підтримкою та розвитком науки, культури (статті 10—12, 53, 54 та ін.); 5) екологічну — держава забезпечує екологічну безпеку особи, видає та впроваджує в життя відповідні природоохоронні закони (статті 16, 50 та ін.); 6) охорони правопорядку — держава забезпечує охорону й відновлення порушеного правопорядку внаслідок державно-правового регулювання суспільних відносин (ст. 17, 19); 7) охорони різних форм власності (ст. 13, 14, 15); 8) фінансового контролю — держава контролює легальність прибутків фізичних та юридичних осіб, частина з яких спрямовується у бюджет для задоволення загальносоціальних інтересів, утримання державного апарату. Основними зовнішніми функціями є: 1) економічна співпраця — держава сприяє інтеграції національної економіки у світову (ст. 17, 18); 2) співпраця у забезпеченні світового правопорядку — держава бере участь у збереженні миру, у боротьбі з наркобізнесом, тероризмом тощо; 3) співпраця у розв’язанні глобальних проблем сучасності; 4) оборона — держава захищає незалежність та територіальну цілісність країни, виконує міжнародні зобов’язання (ст. 17). За соціальним значенням державної діяльності: 1) основні — найбільш загальні та важливі комплексні напрямки діяльності держави щодо здійснення завдань і цілей, які стоять перед державою в конкретний історичний період (оборонна, соціальна, охорона правопорядку тощо); 2) неосновні — напрями діяльності держави щодо здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя (управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління майном тощо). За часом виконання: 1) постійні — здійснюються на всіх етапах розвитку та існування держави; 2) тимчасові — напрями діяльності, обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. За сферами діяльності Української держави: 1) законодавча; 2) виконавча (управлінська); 3) судова; 4) правоохоронна; 5) інформаційна.Політичну функція держави здійснюється у сфері політичних відносин, визначає «правила гри» суб’єктів політичної системи суспільства, забезпечує здійснення народовладдя. Стаття 5 Конституції закріплює владу народу яка є первинною щодо державної влади, а державна влада похідною від влади народу. Саме тому народ може бути суб’єктом влади лише в умовах демократичної держави. У відносинах з державною владою народ виступає як виборчий корпус, тобто усі громадяни України, які мають виборчі права. Народ здійснює владу безпосередньо, через державні органи і шляхом самоврядування. Проявом безпосереднього народовладдя є вибори, всеукраїнські і місцеві референдуми, народні ініціативи, громадські обговорення тощо. У разі здійснення народом влади через державу формуються органи народного представництва. Держава в цьому випадку виступає як високо організований народ. Конституція України гарантує свободу створення об’єднання громадян (ст. 36). Передбачене право означає безперешкодну можливість громадян об’єднуватися на основі єдності інтересів у політичні партії і громадські організації для спільної реалізації своїх прав і свобод. Свобода об’єднання означає, зокрема, правову і фактичну можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу утворювати об’єднання громадян або вступати до них[13]. Проголошення багатоманітності є однією із загальних засад конституційного ладу і означає визнання активної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні напрямки соціального розвитку акумулюються і формуються передусім у площині інтересів громадянського суспільства на засадах вільної конкуренції політичних поглядів та програм.
Економічна функція Української держави проявляється у регулюванні сфери економічних відносин Конституція України закріплює низку норм, які гарантують кожному право на підприємницьку діяльність яка є рушійною силою ринкової економіки (ст.
42). Положення зазначеної статті системно пов’язані зі ст. 15 Конституції України щодо засад економічної багатоманітності; ст. 16 Конституції України щодо найважливішої функції держави — забезпечення економічної безпеки України; а також статтями 13 та 14 Конституції України щодо закріплення права власності на природні ресурси, які є одним із найважливіших засобів виробництва. Особливого значення для держави має обов’язок забезпечувати робочими місцями громадян України, а тому право на працю є визначальним для соціально-економічних прав, і серед них — право працюючих на страйк з метою захисту своїх соціально-економічних прав та інтересів. На відміну від Конституції Української РСР 1978 року, де право на працю було пов’язане із гарантованим наданням роботи, у нині діючій Конституції воно сформульоване як свобода праці, що більшою мірою відповідає міжнародним стандартам. Так, статтею 23 Загальної декларації прав людини 1948 р. закріплено право на працю, на вільний вибір місця роботи, на сприятливі умови праці та на захист від безробіття.Соціальна функція у Конституції України проявляється через низку норм у яких — держава забезпечує соціальну захищеність особи, її діяльність спрямована на зняття та пом’якшення соціальних протиріч. За роки самостійного розвитку вітчизняного законодавства створено розгалужену систему нормативних актів, які встановлюють багато видів соціального забезпечення на засадах соціального страхування, державного забезпечення та державної підтримки вразливих верств населення. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.[14] залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.
Забезпечення населення України пенсіями може здійснюватися і за межами загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами (відкритими, корпоративними, професійними) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністративними пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.Культурно-виховну функцію у Конституції України закріплено у ряді норм завданням яких є забезпечення державою організації освіти, виховання, підтримки та розвитку науки, культури. Так у статті 53 Конституції України гарантоване право кожного на освіту без обмежень за статтю, расовими, національними, мовними та іншими ознаками. Право на освіту забезпечується з боку держави розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та комунальній власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти, відкритим характером освіти, створенням умов для вільного вибору профілю навчання відповідно до здібностей та інтересів громадянина; різними формами навчання — очною (денною), вечірньою, заочною (дистанційною), а також екстернатом та педагогічним патронажем. Інший шлях задоволення освітніх потреб національних меншин визначається Конституцією України через діяльність національно-культурних товариств, яким відповідно до статей 7, 14, 16 закону України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні» створюються необхідні умови та надається державна підтримка. Особливе значення для реалізації культурної функції держави мають положення статті 54 Конституції України у якій громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Здатність творити є природною власністю людини. Виявлення, розвинення та підтримка творчих здібностей, починаючи з дитинства, є суттєвим завданням суспільства та його інституцій, зокрема, сім’ї, освітніх, навчальних, мистецьких та наукових закладів. Це відбувається забезпеченням права (обов’язку) на виховання (ст. 150 Сімейного кодексу України), права на освіту (Закон України від 23 березня 1996 р. «Про освіту»), право на самовираження особи тощо.Екологічну функція Української держави проявляється у тому, що держава забезпечує екологічну безпеку особи, видає та впроваджує в життя відповідні природоохоронні закони. Закріплене ч. 1 статті 50 Конституції України право на безпечне для життя і здоров’я людини довкілля не було закріплене Конституцією України 1978 р. Крім того, воно безпосередньо не зафіксоване і у Загальній декларації прав людини та інших міжнародно-правових актах. До гарантій, закріплених у ч. 2, ст. 50 Конституції України прав, належить також державний контроль за додержанням законодавства про інформацію щодо довкілля, предмети побуту та харчові продукти відносно їх екологічної безпечності, а також юридична відповідальність за порушення відповідних правил[15].
Охороні правопорядку у Конституції України приділено особливу увагу. Так стаття 19 закріплює правопорядок в Україні які ґрунтуються на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Заборона примушення робити те, що не передбачено законодавством, має широкий сенс і повинна тлумачитися як заборона будь-яких незаконних дій одного суб’єкта права щодо іншого у відносинах між громадянами, самими органами держави, органами держави і органами місцевого самоврядування тощо. Примушення з метою здійснення правомірних дій може бути як щодо використання суб’єктивних прав і свобод (наприклад, схилення громадянина поза його волею вступити в ту чи іншу політичну партію, сповідувати ту чи іншу релігію), так і щодо виконання юридичних обов’язків (наприклад, прийняття органом держави, органом місцевого самоврядування, посадовою особою неправомірного нормативно — або індивідуально- правового акту). Формування, функціонування та розвиток правового порядку здійснюються на певних засадах, які являють собою систему взаємопов’язаних та взаємодіючих головних елементів правової основи регулювання суспільних відносин. Фундамент правового порядку становлять принципи, положення Конституції України, права і свободи людини та ін. Заснований на закріплених в Розділі I Конституції України принципах правопорядок виступає могутнім антиподом анархії, хаосу, неорганізованості, невизначеності та нестабільності відносин між людьми. Він стримує можливі незаконні прояви з боку держави, її органівта
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ органів місцевого самоврядування стосовно громадян, а також однієї людини щодо іншої. Громадяни, інші суб’єкти права у разі примушення їх робити щось протиправне, звертаються за захистом до відповідних органів держави, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, можуть посилатися як на конкретні норми законодавства, так і на зазначені засади правопорядку. Встановлені Конституцією України функції набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб’єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципи поділу влади та ін. Додержання принципів відіграє важливу роль у зміцненні правопорядку.
Функція фінансового контролю проявляться перш за все тим, що держава контролює легальність прибутків фізичних та юридичних осіб, частина з яких спрямовується у бюджет для задоволення загальносоці- альних інтересів, утримання державного апарату. Конституція України у ст. 67 закріпила положення стосовно якого обов’язком кожного громадянина є сплата податків та зборів. Податковий обов’язок виникає у платників щодо тих податків і зборів (обов’язкових платежів), які становлять систему оподаткування. Вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) та місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлено Законом України «Про систему оподаткування». Зазначимо, що частина 2 ст. 67 Конституції України закріплює обов’язок декларування. Треба підкреслити, що цей обов’язок торкається усіх громадян України, іноземців і особ без громадянства, які проживають в Україні в цілому не менше ста вісімдесяти трьох днів у календарному році і отримали прибутки поза заробітною платою. Єдиний державний облік фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки та збори (обов’язкові платежі), здійснюється шляхом ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів. Фінансовий контроль у державі також здійснюється за використанням прибуткової та видаткової частин державного бюджету України (стаття 98 Конституції України). У більшості країн світу існують спеціальні органи, які здійснюють зазначений контроль. В Україні Конституція України передбачила створення спеціалізованого органу
контролю за використанням коштів Державного бюджету — Рахункову палату, діяльність якої визначається Законом України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату»[16].
Розглянуті вище функції держави, які закріплені у Конституції України є внутрішніми. Поряд з ними Конституція закріплює низку зовнішніх функцій держави. Економічна співпраця — держава сприяє інтеграції національної економіки у світову. Останнім часом Україна зробила значні кроки у сторону інтеграції економіки у сферу співпраці з міжнародною спільнотою. Так, Україна набула членства у Всесвітній Торговій Організації, що значно покращує ситуацію у зростанні економіки, конкурент- ноздатності вітчизняних товарів, наповнення Державного бюджету за рахунок експорту. Співробітництво у забезпеченні світового правопорядку та розв’язанні глобальних пробюлем сучасності — держава бере участь у збереженні миру, у боротьбі з наркобізнесом, тероризмом тощо. Стаття 18 Конституції України безпосередньо регулює конституційні засади зовнішньої політики України. Конституція встановлює мету зовнішньої політики України — забезпечення національних інтересів і безпеки України, а також жорстко обмежує засоби досягнення цієї мети — «шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Зовнішньополітична діяльність України — це офіційна діяльність, яку здійснюють уповноважені органи української держави і яка спрямована на виконання так званої зовнішньої функції держави. Тому суб’єктом прав і обов’язків за ст. 18 Конституції України є виключно державні органи України та їх посадові особи. Оборона Української держави спрямована на охорону і захист незалежності, територіальної цілісність країни, інформаційної безпеки та виконання інших міжнародні зобов’язання.
Таким чином, у Конституції України зафіксовані головні напрямки діяльності Української держави, які обумовлені її завданнями та метою та характеризують її сутність і соціальне призначення в Українському суспільстві.
Конституція України вміщує ряд норм, які визначають і закріплюють основні обов’язки Української держави. Серед них утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головний обов’язок (ст. 3). Утвердження може здійснюватись різними шляхами та засобами: проголошенням у деклараціях, заявах, закріпленням прав людини у Конституціях, інших законах; участю в підготовці й прийнятті міжнародних документів щодо прав людини, приєднанням до відповідних договорів, їх ратифікацією тощо. Забезпечення прав і свобод людини — це створення умов для їх здійснення, охорона і захист їх від правопорушень, включаючи і притягнення до юридичної відповідальності та прийняття певних рішень щодо їх поновлення і відшкодування збитків. Оскільки означена діяльність визнана обов’язком держави, то суб’єктом, який уповноважений вимагати його виконання, є кожна людина; а втім — не тільки вона: ними можуть виступати й об’єднання громадян всередині держави, й певні міждержавні організації, а також громадські правозахисні структури (як національні, так і міжнародні). Оскільки, як відомо, основні напрямки діяльності держави є функціями, то можна зробити висновок, що утвердження та забезпечення прав і свобод людини, є не тільки обов’язком Української держави але і її головною функцією. Цим визначається відповідна ієрархія, пріоритетність у напрямках діяльності (функціях) держави. Загалом стаття 3 Конституції України відбиває й конкретизує одну з визначальних сутнісних характеристик «соціальності» України, котру було задекларовано в її Конституції (ст. 1).
Обов’язком держави є сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури шляхом законодавчого регулювання, здійснення державних програм, наукових пошуків, видання відповідної літератури, проведення конференцій, конкурсів, фестивалів та інших заходів. Українська держава піклується про розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. (ст. 11 Конституції України). На конституційному рівні вперше закріплені (ст. 12) положення про обов’язок держави дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які мешкають за межами держави. Українська діаспора, тобто українці, що живуть за межами держави, за різними даними, становить 11 млн осіб. Найбільшими є українські діаспори в Росії (4,3 млн), США (2 млн), Канаді (1 млн) осіб українського походження. Йдеться про взаємне збагачення здобутками духовної та матеріальної культуру поєднання інтересів українців у своїй державі та поза нею, залучення етнічних українців до розвитку і зміцнення зв’язків зі своєю етнічною батьківщиною. Конституція України у статті 13 закріпила обов’язком держави щодо забезпечення захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки та гарантує усім суб’єктам права власності рівність перед законом. У зв’язку з цим уповноважені державні та інші органи зобов’язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, а також забезпечувати узгоджених приватних, громадських, державних інтересів у процесі використання природних ресурсів та охорони довкілля. Конституційне закріплення положення про обов’язок держава стосовно подолання наслідків Чорнобильської катастрофи визначається тим, що йдеться про безпрецедентне екологічне лихо планетарного масштабу. Ліквідація їх наслідків ще довго вимагатиме цілеспрямованих державних заходів.
Отже, Конституція України закріплює головні обов’язки і основні функції Української держави щодо політичних, економічних, соціальних, культурних, воєнних, екологічних внутрішніх і зовнішніх напрямів діяльності та обов’язків Української держави спрямованих на забезпечення прав і обов’язків людини і суспільства в сучасних умовах та на перспективу їх розвитку.
8.5.