Україна - демократична, правова, соціальна держава
В основу розбудови української державності конституцією покладена концепція демократичної, соціальної, правової держави, що відповідає вимогам сучасної теорії і практики конституціоналізму.
Однак проголошенням демократичного, соціального і правового статусу України законодавець не скільки здійснив кореальний стан держави, скільки висловив прагнення і створив конституційні передумови для подальшої реалізації названих принципів. Про це свідчить і положення Преамбули Конституції України, де зазначається, що Український народ, від імені якого виступає Верховна Рада України, прагне розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. Принципи демократичної, соціальної і правової держави, хоча кожний з них має певну самостійність, не можуть бути повністю усвідомленими поза системою, яку утворюють. Це пов’язано як з особливостями історії їх формування, так і з специфікою реалізації даної концепції в Україні.Демократизм держави передбачає створення в ній найсприятливіших умов для широкої та реальної участі її громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя. Демократична держава: 1) забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (через демократичну виборчу систему); 2) має розвинену систему прав і свобод людини та громадянина;
3) діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму зняття суперечностей між окремими гілками державної влади;
4) гарантує та забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування тощо. Проголошення України демократичною державою (ст. 1 Конституції України) означає, що вона заснована на здійсненні реального народовладдя, повазі до прав і свобод людини і громадянина, на їх активній участі у формуванні державного апарату і здійсненні контролю за його діяльністю через вибори і представницькі установи.
Демократія має своєю опорою і успішно функціонує в умовах розвинутого громадянського суспільства і таких його інститутів, як ринкова економіка, політичні партії, громадські організації, незалежні засоби масової інформації тощо. Відповідно до цих вимог Українська держава повинна створювати умови для ефективного функціонування структур громадянського суспільства. Демократичною вважається та держава, якій властиві такі ознаки, як: гарантованість основних прав і свобод громадян, рівність прав всіх громадян на участь в управлінні державою; виборність представницьких органів держави та окремих посадових осіб; юридично визначена строковість повноважень представницьких органів; реалізація принципу поділу влади; підконтрольність і відповідальність органів держави, політична багатоманітність; прийняття рішення більшості голосів із урахуванням меншості; гласність тощо. Принцип демократичної держави набуває конкретизації і розвитку в інших статтях і розділах Конституції, які присвячені питанням правового регулювання забезпечення прав і свободи людини і громадянина, проведення референдумів і виборів, формування вищих органів державної влади та контролю за їх діяльністю, становлення місцевого самоврядування. Демократизм конституційного ладу означає насамперед існування необмеженої влади народу (як щодо належності її народу, так і щодо здійснення її народом). Відповідно до Конституції (ст. 5) народ визнається єдиним джерелом влади. Він має право здійснювати цю владу як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів та в інших формах, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Держава, за Конституцією, гарантує свободу політичної діяльності (ст. 15). Нинішній конституційний лад допускає існування місцевого самоврядування, яке держава визнає й гарантує (ст. 7). Існування місцевого самоврядування означає можливість безпосереднього здійснення влади як усім народом, так і окремими спільностями громадян в особі територіальних громад. Основою й гарантом демократизму конституційного ладу є демократизм Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією: парламенту, судів та інших органів державної влади і державних організацій.Отже, демократизм Українсьської держави полягає у тому, що устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. В Україні є: реальна представницька демократія; організація державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; конституційне закріплення та реалізація на практиці принципу ідеологічного плюралізму; визнання та гарантованість місцевого самоврядування; пріорітет прав і свобод людини і громадянина.
Україна є соціальна держава. Соціальна держава — це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості, щоби забезпечити кожній людині гідне існування. Демократія тісно пов’язана з характеристикою держави як правової і соціальної. Демократія сприяла шляхом поступового визнання соціально-економічних прав, запровадження соціального законодавства перетворенню ліберальної правової держави на соціальну та правову. Крім того, функціонування соціальної державності в умовах демократії передбачає, що соціальні програми, в яких вона реалізується, приймаються і здійснюються у межах демократичних процесів і процедур, чітко встановлених законодавством. Появу теорії соціальної держави і заснованої на ній практики необхідно розглядати як конкретизацію змісту правової держави стосовно вимог, які постають перед громадянським суспільством на певних етапах розвитку. З іншого боку, аналіз соціальної державності необхідно здійснювати з урахуванням її єдності з ліберальними і демократичними традиціями, оскільки соціальна, правова держава залишається ліберальною в політичній сфері. Нарешті, на відміну від країн Заходу, де соціальна держава як характеристика правової, що знаменує собою початок якісного нового етапу її розвитку, в Україні становлення демократичної, правової державності не передує утвердженню соціальної держави, а навпаки, відбувається в умовах, коли соціальні засади вже набули сталого характеру, однак потребують істотного оновлення.
Конституція створила правові передумови для розбудови України як соціальної держави. Соціальною вважається така держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві, надає на субсидіарних засадах соціальну допомогу індивідам та іншим громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя. Пряме визнання держави соціальною дозволяє стверджувати, що конституційному устрою Української держави притаманний принцип соціальної держави, через що він набуває вищої імперативної сили і стає загальнозначущим, в тому числі і щодо соціальної спрямованості законодавства. Поняття «соціальна держава» є загальною правовою категорією, яка потребує подальшого визначення його змісту. Для розуміння цього поняття необхідно звертатися до норм діючого законодавства, судової практики та аналізу існуючих у суспільстві традицій. Разом з тим через конституційну невизначеність змісту соціальної держави посилання на цей принцип як на норму, що має пряму дію, в судовій практиці використовується надзвичайно рідко. При вирішенні конкретних справ перевага надається конкретним конституційним нормам, якщо такі мають місце, а також нормам, які містяться в чинному законодавстві. Як критерій відповідності змісту соціальної держави поточного законодавства тим заходам, які влада спрямовує на його реалізацію, використовують ті конституційні принципи соціальної держави, які відображають закономірності її розвитку і функціонування та притаманні саме соціальній державі, а тому нехарактерні для інших типів держав, що виконують певні соціальні функції. Соціальна держава проявляється через принципи людської гідності, соціальної справедливості, автономії суспільних відносин і процесів субсидіарності і соціальних зобов’язань. Застосування поняття соціальної держави спільно з правовою підкреслює єдність формальних і матеріальних елементів, що стосуються організації та діяльності держави. Це є підставою для визнання особливого характеру відносин між правовою і соціальною державністю: остання має розглядатися як якісна характеристика, як матеріальний зміст правової держави. Закріплюючи соціальну державу в такій якості, законодавець тим самим окреслив ті межі, в рамках яких вона повинна діяти, аби не суперечити вимогам демократичної, правової державності, за допомогою яких забезпечується політична єдність і відповідне розуміння завдань, поставлених суспільством перед державою. Роль соціальної держави щодо задоволення потреб людини та громадянського суспільства не означає її пасивності. Обов’язком для соціальної держави є вимога служіння громадянському суспільству, сприяння його функціонуванню. Що ж до визначення пріоритетів у межах цього завдання, прийомів і засобів його реалізації, то в цьому держава має бути достатньо самостійною і незалежною, якщо дотримуватиметься умов, які створює формула демократична, соціальна, правова держава. Саме тому держава як представник усього суспільства не повинна допускати ототожнення інтересів окремих груп з інтересами суспільства в цілому. Втілення принципів демократичної, правової держави сприяє попередженню руйнації демократичних і правових цінностей, розмиванню правової державності внаслідок зростання радикалізму в суспільстві. Формування соціальної, правової державності становить найважливіший напрям розвитку демократичної державності в Україні, одне з основоположних завдань демократизації українського суспільства, реформи її політичної і правової систем. Проголошення України соціальною державою означає її орієнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на реальне забезпечення прав людини та громадянина, охорони праці та здоров’я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім’ї, материнству, батьківству, дитинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій і допомог. Соціальна держава: 1) визнає людину як найвищу соціальну цінність; 2) правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості;3) підтримує розвиток соціальної активності населення; 4) здійснює соціально орієнтовану політику: разом із захистом соціально слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності; 5) закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріоритетних у складі державного апарату тощо.
Таким чином, головним пріоритетом розвитку Української держави є спрямування її внутрішньої і зовнішньої політики на реальне соціальне забезпечення матеріальних і духовних потреб людини і громадянина.
Україна є правова держава. Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за всі свої дії, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки. Правова держава є визначальним і найбільш змістовним елементом панівного в сучасних розвинутих країнах типу державності. Правова держава являє собою організацію політичної влади, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенства права, взаємній відповідальності особи і держави. Правова держава: 1) закріплює в Конституції принцип верховенства права; 2) на конституційному рівні забезпечує обов’язковість створення ефективного механізму практичної охорони і захисту прав і свобод людини та громадянина, їх гарантування; 3) забезпечує реалізацію в державі принципів розподілу влад, взаємної відповідальності держави і людини, забезпечення суспілшьного і правового порядку в країні;
4) здійснює міжнародну політику відповідно до правил, що закріплені в міжнародних актах та ратифікованих нею; 5) реалізує інші функції в межах діючого права. До основних ознак правової держави належить: визнання, законодавче закріплення і гарантування державою основних прав і свобод людини і громадянина; верховенства права, поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; взаємна відповідальність особи і держави; функціонування незалежної і ефективної судової влади; високий рівень правової свідомості і правової культури як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Переважна більшість вимог, що розкривають зміст правової держави, закріплені у відповідних розділах і статтях Конституції і створюють необхідні правові передумови для її становлення і розвитку України як правової держави, в якій права людини визнаються найвищою соціальною цінністю. Закріплений конституцією принцип верховенства права діалектично поєднується також з принципом верховенства закону. Це поєднання полягає в такому: якщо принцип верховенства закону однаковою мірою поширюється як на правотворчу (законотворчу), так і на правозастосовну діяльність, то принцип верховенства права адресований головним чином законодавцю. А державні органи мають користуватись останнім принципом у тих випадках, коли вони застосовують юридичні норми, котрі є відносно визначеними за змістом (зокрема норми оціночні): адже тоді у правозастосовувача виникає можливість обрати на власний розсуд — в межах норми — той чи інший варіант рішення. І саме у цих випадках загальнолюдські принципи права стають однією з визначальних підстав для такого вибору. У разі ж застосування юридичних норм, повністю (абсолютно) визначених змістом, принцип верховенства права реалізується тільки через верховенство закону, насамперед закону основного (конституції). У Конституції України закріплено такі ознаки правової держави:
1. Верховенство права (ч. 1 ст. 8). Принцип верховенства права передбачає: а) пов’язаність законодавчої влади природним правом (держава може видавати лише такі закони, які відповідають приписам природного права); б) верховенство закону, що означає, по-перше, визнання за Конституцією України найвищої юридичної сили (ч. 2 ст. 8); по-друге, віднесення до предмета законодавчого регулювання найважливіших, визначальних суспільних відносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства (ст. 92); по-третє, панування закону, безумовне підпорядкування законові всіх членів суспільства та держави в цілому.
2. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6). Три гілки влади діють відносно самостійно і незалежно одна від одної таким чином, щоб не допустити можливості домінування однієї з них та узурпації всієї повноти влади в одних руках.
3. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 19). Правова держава визнає та гарантує права і свободи людини і громадянина, які закріплені Конституцією, загальновизнаними нормами міжнародного права, законами та іншими нормативними актами. Один із принципів правової держави «все, що не заборонено, те дозволено» сформульовано в Конституції України таким чином: «ніхто не може бути примушений робити те, що не перед-бачено законодавством».
4. Незалежність суду (ч. 1 ст. 126). У правовій державі суд відіграє роль головного елемента механізму гарантій прав і свобод людини. З огляду на це має бути забезпечена реальна незалежність суду від будь- яких владних чи громадських структур. Тільки незалежний суд може ефективно захистити людину від свавілля органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб.
5. Законність управління (ч. 2 ст. 19). Згідно з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування (які здійснюють управління на різних територіальних рівнях), їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6. Правовий захист людини від порушення її прав державною владою та місцевим самоврядуванням з наступним відшкодуванням за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди (статті 55, 56). Згідно з Конституцією захист прав і свобод людини може здійснюватися: судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; міжнарод-ними судовими установами або органами міжнародних організацій, членом яких є Україна; кожною людиною за допомогою заходів, не заборонених законом.
У певному розумінні правова держава є поняттям програмним, яке втілюється в понятійних конструкціях з історично мінливим змістом. Як наслідок зміст ідеї правової держави піддається певним змінам залежно від того, які фактори визнаються найбільш значущими в той чи інший період історії. Становлення України як правової держави пов’язане з функціонуванням демократичного та дієздатного громадянського суспільства і посиленням його контролю та впливу на діяльність державних інституцій. Демократичне і правове суспільство не може бути антагоністичним за своєю соціальною сутністю. Подолання антагонізму вимагає усунення причин, які його породжують, передусім соціальної нерівності. Однак громадянське суспільство не спроможне самостійно вирішити ці завдання. Тому воно санкціонує перехід від ліберальної до соціальної моделі правової державності і покладає на останню цей обов’язок, чим і визнає правомірність її існування.
8.4.