Економічні права і свободи людини і громадянина в Україні і їх удосконалення
Центральним видом системи прав і свобод людини і громадянина, які проголошує і гарантує нова Конституція України є економічні права і свободи особи, тобто її суб’єктивні права у сфері економічних (майнових) відносин.
Економічні права — це можливості людини реалізувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожній особі. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному житті та є стержнем правового статусу особи як власника і підприємця. Суб’єктами економічних прав і свобод людини і громадянина є громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. Система економічних прав і свобод людини і громадянина включає в себе: право на приватну власність; право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом; право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності. Так, стаття 41 чинної Конституції України проголошує право на приватну власність. Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Власність — це економічна категорія, яка виявляється у відносинах між людьми з приводу матеріальних благ. Іншими словами, це належність у певному суспільстві матеріальних благ певній фізичній чи юридичній особі[45]. Об’єкти власності поділяють на нерухомі й рухомі. До нерухомих, зокрема, належать землі, будівлі, споруди та інші об’єкти, розташовані на землі, володіння над якими можливе лише за умови володіння і над землею, на якій вони споруджені. До рухомих належать гроші, товари, транспортні засоби, одяг, продовольство, зброя та інші речі. Відносини власності щодо рухомих і нерухомих об’єктів є майновими відносинами. Структура власності розкривається через такі елементи, як володіння, користування і розпорядження.
Володіння являє собою суспільно-економічне відношення певної особи до наявного у неї майна. Користування являє собою виробниче чи особисте споживання засобів і продуктів виробництва, використання рухомого і нерухомого майна для задоволення життєвих потреб особи. Для розпорядження характерним є визначення частки майна, управлінських, розпорядчих аспектів майнових відносин. Власник вирішує, як вчинити з належним йому майном, предметом, як його набути чи позбутись, і в яких цілях його використати. За його бажанням здійснюється переведення майна з одного економічного стану чи процесу в інший. При цьому власник самостійно розпоряджається майном, незалежно від волі інших осіб. Суб’єктами відносин власності можуть виступати держава, адміністративно-територіальні одиниці, фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб належить людина, тобто громадянин України, іноземний громадянин та особа без громадянства. Юридична особа є спеціальним абстрактним суб’єктом права власності, майнових і господарських відносин. У Конституції проголошується, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стосовно примусового відчуження об’єктів права приватної власності. В Конституції України зазначається, що воно може бути застосоване лише як виняток із мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування вартості. А примусове відчуження таких об’єктів із наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може застосовуватися тільки на підставі рішення суду відповідно до закону. Конституцією визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Стаття 17 Загальної Декларації прав людини також проголошує право людини на власність. У ній проголошується, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна[46].Економічним правом є також право на підприємницьку діяльність, закріплене у статті 42 Конституції, якою визначено, що кожний має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Право на підприємницьку діяльність не є всеосяжним не лише за об’єктами цього права, а й за його суб’єктами, про що свідчить конституційне положення про те, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування обмежується законом. Це право гарантується системою загальних і спеціальних гарантій. Так, держава відповідно до зазначеної статті забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Водночас держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Це означає, що держава стоїть на боці інтересів не лише підприємця, виробника, а й того, хто завершує увесь цикл підприємницької діяльності — споживача. Право на користування об’єктами державної та комунальної власності передбачає те, що кожний громадянин має право на користування природними об’єктами права власності народу, а відповідно до статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами державної та комунальної власності на основі закону. Об’єктами як однієї, так і іншої форми власності громадяни користуються, як правило, безоплатно. Наприклад, безоплатно надано можливість користування закладами народної освіти, охорони здоров’я, шляхами, мостами, місцями загального відпочинку тощо. Іншими об’єктами громадяни можуть користуватися за плату в порядку і за умов, встановлених органами, що управляють державним чи комунальним майном.
10.5.