3. Політичні права і свободи людини і громадянина в Україні і їх удосконалення

Вчені — державознавці завжди надавали особливого значення політичній свободі як одній з найважливіших умов участі громадян в управлінні справами суспільства і держави, розвитку їх ініціативи і суспільно-політичної самодіяльності.

Отже, політична свобода громадян демократичної держави являє со­бою сукупність фактичних (соціальних) можливостей, які випливають із системи суспільних відносин, що складаються і розвиваються в даний час і які забезпечують їх участь у суспільно-політичній і державній ді­яльності, розвиток їх ініціативи і політичної самодіяльності.

Політичні права і свободи особи, складаючи єдність, характеризують рівень політичної свободи в даному суспільстві. Зміст, міра реальності політичних прав і свобод залежить від соціального і державного ладу. Чинна Конституція повно і чітко сформулювала основні права і свободи громадян у сфері політичних відносин, тісніше ув’язала систему цих прав і свобод з усіма сторонами політичного самоврядування народу і форма­ми реалізації народовладдя. Політичні права і свободи — це можливості громадян України брати участь в управлінні державними справами, впли­вати на діяльність різних державних органів та органів місцевого само­врядування, а також громадських організацій політичного спрямування, користуватися правами на свободу думки, слова, світогляду і переконань та їх прояву й поширення. Здійснення політичних прав і свобод спрямо­ване на задоволення суспільних потреб і особистих інтересів громадян. Гармонічне поєднання цих потреб і інтересів слугує тими межами, в яких мають здійснюватися політичні права і свободи. Їх реалізація не повинна суперечити -інтересам суспільства й держави, законним інтересам осо­би.

Всі зазначені політичні права і свободи громадян України опосеред­ковують політичну свободу особи, її прямий, безпосередній зв’язок з народовладдям. Вони відповідають вимогам Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань також проголошено Конституцією, і, його зміст полягає у тому, що держава гарантує кожній людині можливість вільно і необ­межене ніякою обов’язковою ідеологією висловлювати, обговорювати, переконувати і поширювати свої думки та переконання з різних питань суспільно-політичного, економічного, культурного і духовного життя країни. Воно передбачає доступ до засобів масової інформації, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Реалізація названих вище прав може бути обмежена законом в інтер­есах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації та інших прав людей. Відпо­відно до Закону України «Про інформацію» не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за запитами офіційні документи, які містять інформацію про державну таємницю; конфіденційну; про оперативну і слідчу роботу правоохоронних органів; інформацію, що не підлягає розголошенню відповідно до вимог інших законодавчих актів.

Вирішальне значення у забезпеченні свободи совісті мають здійснене в Україні відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи — від церкви, а також рівності всіх релігій перед законом. Жодна релігія не може бути визнана державною, як обов’язкова. Це передбачає гарантію права мати, змінювати віру, приєднуватися до іншого релігій­ного сповідання на власний вибір. Юридичні гарантії свободи совісті містять у собі правові норми, які закріплені у рядінормативних актів України, зокрема, у Законі «Про свободу совісті та релігійні організації», у Кримінальному кодексі України, в Указі Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» тощо. Змістом даної норми є те, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконан­ня його обов’язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою, правові підстави якої конкретизуються у Законі України «Про альтернативну (невійськову) службу». Право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації є одним із фундаменталь­них політичних прав людини і громадянина. Воно закріплене у статті 20 Загальної декларації прав людини та статті 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Відповідно до названої статті Між­народного пакту про громадянські і політичні права, кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 87 Про свободу асоціації і захисту права на організацію (1948 р.) право на свободу об’єднання включає: право громадян створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу; право вступати у такі організації за єдиної умови додержання статутів; право організацій роз­робляти свої статути та адміністративні регламенти; вільно обирати своїх представників і формувати свою програму дій; право організацій створювати федерації та конференції, приєднуватися до них і вступа­ти у міжнародні організації; обов’язок державних органів утримува­тись від будь-якого втручання, яке здатне обмежити право на свободу об’єднання чи перешкоджати його законному здійсненню. У Конвенції зазначається також, що організації не можуть бути розпущені або тим­часово заборонені в адміністративному порядку, що вони можуть набу­вати статусу юридичної особи на умовах, які не можуть перешкоджати здійсненню права на свободу асоціації. Стаття 36 Конституції України, поряд із загальним положенням права на свободу об’єднання, закріплює конкретні положення щодо політичних партій, громадських організацій та професійних спілок, які дістали подальшу конкретизацію у чинному законодавстві України. Так, згідно із загальною концепцією Закону України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р.

Політичні партії підлягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Вони створюються і діють тільки за всеукраїнським статусом. В порядку, передбаченому чинним законодавством, політичні партії, крім прав, якими користуються зареєстровані громадські органі­зації, мають також право: брати участь у виробленні державної політики, формуванні органів державної влади, на представництво у складі їх; доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інфор­мації. Політичні партії, створювані ними установи і організації не ма­ють права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, окрім продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько- агітаційних матеріалів, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.

Згідно із Законом України «Про громадські об’єднання» від 22 берез­ня 2012 р., засновниками громадських організацій можуть бути грома­дяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій — 14 років. Членами громадських організацій, за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій встановлюється їх статутами^[43]. Залежно від територіальних меж діяль­ності в Україні утворюються і діють громадські організації з всеукра­їнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах засновувати або вступати між собою у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та вза­ємодопомогу.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об’єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому чинним законодавством. Будь-яке втручання державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, так само як і втручання об’єднань громадян у діяльність державних орга­нів, службових осіб та інших об’єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених законом. Конституція, гарантуючи громадянам України право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, водночас передбачає перелік підстав, за яких забороняється їх утворення і діяльність. Відповідно до статті 37 Конституції України, підставами для заборони політичних партій та громадських організацій є їх програмні цілі або дії, що спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, пору­шення суверенітету і територіальної цілісності держави, незаконне за­хоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалю­вання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення^[44]. Суть цього положення полягає в тому, що Україна є суверенною незалежною державою, розвиваєть­ся на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного пра­ва на самовизначення і захищає свою державність. Ось чому будь-які насильницькі дії проти національної державності України, людини, її прав і свобод з боку політичних партій та громадських організацій переслідуються законом. Іншими словами, діяльність політичних пар­тій та громадських організацій має здійснюватися у межах правово­го простору. Конституція України встановлює, що політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Під воєнізованими формуваннями варто розуміти формування чи групи, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: начальність і підпорядкованість, дисципліну, а також у яких проводиться військова або строкова чи фізична підготовка (примітка ст. 187⁶ КК України). Конституція України не допускає створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і ви­конавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Чинним законодавством заборо­няється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи організаційні структури яких перебувають за межами України. Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється тільки в судовому порядку. Так, суд за своїм рішенням на подання органу, що здійснив легалізацію, або прокурора може примусово розпустити об’єднання громадян або тимчасово (на строк до трьох місяців) заборонити окремі види чи всю діяльність певного об’єднання громадян. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об’єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі. Право на участь в управлінні державними справами означає гарантовану громадянам України можливість безпосередньо і через своїх представни­ків здійснювати всю повноту влади. Воно проявляється: а) у праві брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; б) у праві обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого само­врядування; в) у праві доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Всеукраїнський і місцеві референ­думи є конкретні інститути прямого і безпосереднього народовладдя. За їх допомогою громадяни реалізують своє право на участь в управлінні державними справами. Всеукраїнський референдум — це спосіб при­йняття громадянами шляхом всенародного голосування законів Укра­їни, інших рішень з важливих питань загальнодержавного значення. Місцевий референдум — це спосіб прийняття громадянами України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-терито­ріальної одиниці, рішень з найважливіших питань місцевого значення. Референдуми поділяються на кілька видів. За територіальною ознакою вони можуть бути всеукраїнськими або місцевими, за результатами про­ведення — вирішальними або консультативними, за своїм предметом і змістом — конституційні, законодавчі тощо.

Право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування громадян України здійснюють за допомогою виборів, які є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право обирати мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними. Пра­во бути обраними має особливості залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом України може бути обраний тільки громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Депутатом сільської, селищної та міської рад може бути обраний громадянин, який досяг на день ви­борів 18 років і має право голосу.

Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має бути забезпечена реальна можливість займати за виборами, кон­курсом, або призначенням посади у державному апараті і здійснювати певні державні функції. Будь-які обмеження або пільги щодо виборчих прав або державної служби залежно від походження, майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до ре­лігії, політичних переконань, роду і характеру занять, які не передбачені законом, заборонені.

Право на збори, мітинги, походи і демонстрації має своїм призначен­ням забезпечення політичної свободи думок, переконань і висловлю­вань в Україні. У юридичному плані воно гарантує громадянам України можливість вільно і необмежене виражати, обговорювати роз’яснювати, переконувати і поширювати у будь-якій формі (в межах закону) свої думки, переконання і погляди з усіх питань суспільного, політичного, економічного і культурного життя країни, зокрема, важливих питань, пов’язаних з обговоренням проектів законів і рішень загальнодержав­ного і місцевого значення. Дана стаття зобов’язує організаторів про­ведення таких заходів завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що гарантує владі можливість втручання, якщо ті або інші заходи мають на меті цілі, які суперечать закону, здійснення перерахованих вище політичних свобод забезпечу­ється наданням громадянам та їх організаціям громадських приміщень, вулиць, і майданів, широким поширенням інформації, можливістю

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ використання преси, телебачення і радіо. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і тільки в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою за­побігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Дана стаття розвиває та конкре­тизує положення, закріплені у статтях 19 і 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 11 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Відповідальність за порушення передбаченого порядку організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Право на звернення означає гарантовану можливість не тільки гро­мадянам України, а й іноземцям та особам без громадянства направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звер­татися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Дане право має гарантуватися насамперед рівнем культури службовців державного апарату, їх свідомістю і почуттям відповідальності за доруче­ну їм справу. Конкретні положення про гаранти цього права закріплені насамперед Конституцією, а також у відповідних законодавчих актах України, за якими звернення мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчен­ня і перевірки — невідкладно, але не пізніше 15 діб з дня надходження в орган, який зобов’язаний вирішити питання по суті і повідомити про вжиті заходи.

Отже, такий комплекс існуючих і діючих політичних прав і свобод громадян України, який забезпечує кожній людині можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя закріплений в Конституції України. В міру подальшого розвитку і вдосконалення демократії полі­тичні права і свободи стають глибшими, ширшими за змістом, різнома­нітнішими за формою, що значно підвищує їх соціальну і політичну зна­чущість і роль у суспільному житті та діяльності кожного громадянина.

10.4.