Типологія конфліктів
У соціальних науках конфліктом прийнято називати зіткнення сторін, в основі якого лежить загострення реальних або ілюзорних суперечностей. Якщо зіткнення зумовлене об’єктивною розбіжністю інтересів і сторони адекватно сприймають ситуацію, то ми говоримо про справжній, або істинний, конфлікт.
Коли об’єктивних підстав конфлікту немає і він розпочався через викривлення інформації, хибне розуміння сторонами інтересів, намірів, цінностей іншої сторони, - такий конфлікт називають хибним. Звичайно, цей поділ за критерієм реальності конфлікту є дещо умовним, оскільки наявність суттєвих відмінностей в інтересах не виключає взаємодії сторін у формі співробітництва, так само як наявність суттєвих спільних інтересів не завжди утримує сторони від конфліктної взаємодії. Кожен з учасників конфлікту має своє бачення ситуації, і коли він вважає, що перебуває у конфлікті, то й чинить відповідні дії щодо сторони, яку вважає супротивником. За відомим принципом, сформулюваним соціологом У. Томасом: «Якщо ситуація визначається як реальна, вона реальна своїми наслідками».Особливістю конфлікту як виду взаємодії між сторонами у процесі вирішення проблеми є протидіяння однієї сторони іншій. У цьому аспекті конфлікт можна співвіднести з іншими видами взаємодії (рис. 2.1).
Конфлікти класифікують на різних підставах, залежно від мети дослідження. Наприклад, за наслідками і функцією, що реалізується конфліктом, розрізняють конструктивні і деструктивні конфлікти; за тривалістю - короткочасні, тривалі, безна-
Рис. 2.1. Види взаємодії [71]
дійно затяжні-, за характером перебігу - гострі й хронічні, латентні й відкриті; за характером виникнення - стихійні й заплановані (розпочаті зумисно); за характером затухання - а) ті, що спонтанно припиняються; б) ті, що припиняються під дією засобів, знайдених сторонами конфлікту; в) ті, що вирішуються завдяки втручанню зовнішніх сил; за рівнем регулювання - керовані, слабо керовані, некеровані; за критерієм істинності- хибності: справжні (існують об’єктивно), умовні (залежать від обставин, які легко змінюються), хибні (за відсутності об’єктивних умов, унаслідок хибного сприйняття, розуміння або тлумачення проблеми), зміщені (коли явний конфлікт приховує інший, невидимий конфлікт, який зумовлює явний).
На рис. 2.2 показано деякі типи конфліктів.А. Козер пропонує також розрізняти абсолютні й інституа- лізовані, реалістичні та нереалістичні конфлікти. Абсолютний
Рис. 2.2. Види конфліктів
та інституалізований конфлікти розрізняють за ступенем нормативної регуляції. Абсолютні конфлікти практично не допускають угод із приводу їх закінчення і ведуться до повного знищення однієї зі сторін. Конфлікти такого роду особливо виснажливі й мають високу ціну для супротивників, сили яких приблизно рівні. Інституалізовані конфлікти відбуваються «за правилами», зокрема мають «правила закінчення»: «Тут підраховуються бали, установлюється лінія фінішу, фіксується умовно припустимий рівень ушкоджень. Коли сума балів досягає певного числа, коли доведено той або інший різновид заподіяного збитку або перетнуто фінішну лінію, конфлікт виявляється вичерпаним, а його результат очевидним як для переможця, так і для переможеного». Реалістичний та нереалістичний конфлікт Козер розрізняє за критерієм конфлікт як засіб і конфлікт як самоціль. Реалістичний конфлікт є засобом досягнення певного результату, і тому він припиняється, якщо сторона знаходить альтернативний шлях досягнення своєї мети. Нереалістичний конфлікт виникає на основі депривації і фрустрації, його метою є зняття напруження однієї чи більше сторін, що взаємодіють. Агресивність, яка лежить в основі нереалістичного конфлікту, може бути спрямована в інше русло, оскільки вона прямо не пов’язана з об’єктом конфлікту. Агресивна поведінка в цьому випадку є цінністю, а об’єкт має другорядне значення.
На думку Ф. Глазла [47], доцільно розрізняти «гарячі» і «холодні» конфлікти. Коли ми маємо «гарячий» конфлікт, то бачимо театральні і драматичні форми поведінки. Сторони перебувають у стані збудження, захоплені своїми ідеалами і щиро вважають, що їхня точка зору значно краща, ніж супротивника. Вони більше занепокоєні досягненням мети, ніж боротьбою з супротивником.
Власні мотиви не обговорюються, вважається, що їх чистота безсумнівна. У власному образі домінує позитивна самооцінка, переоцінюються власні сили, сторони прагнуть збільшити кількість прибічників, завжди готові дискутувати з супротивником і тими, хто не приєднався. «Гарячі» конфлікти висувають на перший план авторитетних особистостей і в подальшому зміцнюють позиції цих особистостей як вольових і силових центрів. Завдяки механізму проекції ці особи дедалі більше ідеалізуються своїми прихильниками.У «холодному» конфлікті немає зовнішнього драматизму і емоційної залученості. У сторін ми бачимо глибоке розчарування, втрату ілюзій. Всередині партії нема об’єднувальних ідей. Сторони усвідомлюють свої справжні мотиви, позитивної переоцінки себе - немає. Люди замикаються у собі, немає бажання спілкуватися, дискутувати. Основна активність полягає у завданні шкоди іншій партії таким чином, щоб уникнути моральних звинувачень. Для цього винахідливо використовуються прогалини в нормативній базі.
Інший поділ конфліктів - за сферами, в яких вони відбуваються: міжнародні, економічні, політичні, трудові, релігійні, міжпартійні, національні, шкільні, сімейні, майнові, побутові, військові тощо. Своєю чергою, військові конфлікти поділяють на феодальні, династичні, національні, колоніальні, а також на тотальні війни (напруження всіх сил із метою домогтися повної капітуляції супротивника) і локальні війни (залучення обмежених
Рис. 2.3. Зв’язок між основними видами конфліктів сил задля досягнення локальної цілі). Різні типи конфліктів взаємопов’язані та можуть взаємозумовлювати один одного. На рис. 2.3 схематично зображено зв’язок між внутрішньоосо- бистісними, міжособистісними та міжгруповими конфліктами.
Міжособистісні та міжгрупові конфлікти також поділяють за основною причиною на конфлікти інтересів, інформаційні конфлікти, організаційні (структурні) конфлікти, конфлікти спілкування (поведінки і стосунків), конфлікти систем цінностей. Важливими параметрами конфліктів є також ступінь нормативної регуляції (ведеться боротьба за правилами чи без них) і ступінь застосування сили (застосовується сила аргументів, чи сила погроз, чи сила санкцій, чи сила примусу).
Конфлікти, що відбуваються в організаціях (рис. 2.4), характеризують за рангом опонентів як: а) горизонтальні (між працівниками одного рангу); б) вертикальні (між керівником і підлеглим); в) між керівником і групою підлеглих. На думку Н. В. Гришиної, вертикальні конфлікти доцільно поділяти ще на: вертикальні конфлікти знизу вгору (підлеглий незадово- лений діями або стилем роботи керівника) і вертикальні конфлікти згори донизу [55, с. 99].
2.2.