Суб’єктивно-психологічні риси і «типи» конфліктантів

Суб’єктивна складова конфлікту представлена великою кількістю психологічних елементів, які позначаються характером та поведінкою індивідів. Це — аналітичні дії людей, процес прийняття рішень, їх емоції та пам’ять, соціальні установки і стереотипи, ціннісні механіз­ми та ін.

Для аналізу суб’єктивної взаємодії в конфлікті важливо розуміти взаємозалежність між конфліктністю і темпераментом (що є стійкою властивістю особистості); ще з часів Гіппократа людей за цією озна­кою поділяють на сангвініків, холериків, флегматиків і меланхоліків. Суть збуджувальності та гальмувань у психіці людини, її поривчас­тість або в’ялість у реакціях досить певно відбивається у процесі спілкування і, зрозуміло, в конфліктологічній взаємодії.

Сангвінік зазвичай є високоактивним, швидким, життєрадісним і працьовитим, легко зближується і взаємодіє з людьми, але — дуже наполегливий, не терпить одноманітності в роботі й житті; тому він часто ініціює різні новації та впровадження, що розхитують стабіль­ність. Флегматик — значно стриманіший у поведінці, малоактивний, повільний у діях та емоціях, толерантний, володіє собою, але, як правило, не виявляє помітної чуйності, рухливості чи готовності до ризику новаторських перебудов. Холерик демонструє надмірну енер­гію, вибухоподібну емоційність і нав’язливість, прагне своєю актив­ністю збудити усіх навколо, досить працездатний за критичних умов, але непродуктивний, інколи драматично переживає тимчасові спади особистої енергетики. Меланхолік — вразливо емоційний та чуйний, болісно відчуває невдачі, погано адаптується до нових умов, нерідко виявляє нерішучість, комплекси і страхи, схильний занадто драмати­зувати будь-які труднощі та легко поринає у песимістичні настрої.

Доведено, що не кожна людина відповідає цим «ідеальним» типам, в її темпераменті можуть поєднуватись комбінації певних рис та до­даються особливості емоційної структури.

Нерідко міжособистісні конфлікти виникають при спілкуванні з «важкими людьми», які начебто заряджені негативною енергією. Американські психологи Д. Г. Ckott і P. М. Бремсон розробили типо­логію «важких людей», знання якої допомагає уникати конфліктів з ними. Феномен «важкої людини», що часто ініціює міжособистісні конфлікти, як правило, виникає не тільки внаслідок характерологічних особливостей індивідів, а й чималою мірою через несприятливі си­туації у спілкуванні, спільній діяльності, які дратують, озлобляють людей, роблять нестерпним клімат відносин у сім’ї, колегіальні чи професійні стосунки.

До найбільш поширених типів цих людей належать «паровий ко­ток» (шерманівський танк) — груба, безцеремонна людина, яка вважає, що всі навколо мають їй підкорятися; «агресивіст», який часто безпри­чинно нападає на інших, брутально говорить і дратується, якщо його не слухають; «скаржник», котрий завжди знайде, на що поскаржитися, і поведінка якого викликає подразнення і засудження оточуючих; «роз­гнівана дитина» — людина, що, як дитина з поганим настроєм, вибухає з будь-якого приводу; «мовчун-тихоня» є потайливим з невідомих при­чин, через що спілкування з ним дратує і розчаровує; понадпоступли- ва, занадто лагідна людина, що лестить і здається приємною у всіх відношеннях, але нерідко в неї слова розходяться з ділом, вона може підвести партнера у відповідальний момент^[10].

Категорію «важких людей» можна доповнити іншими прикладами: часто ініціаторами міжособистісних конфліктів виступають особи, яких слід назвати «демонстративними»', вони прагнуть бути в центрі уваги, мати визнання й успіх, хоч і не завжди заслужений. Заради цього такі люди спроможні вступити в суперечку з будь-якого приводу, що не­рідко завершується конфліктним протистоянням.

Поведінка конфліктуючих суб’єктів завжди спрямовується кон­фліктною свідомістю — особливим станом суспільної чи особис- тісної свідомості, специфіка якого полягає у розумінні протидіючими суб’єктами несумісної протилежності своїх інтересів, цілей, ідеалів чи цінностей та перетворенні їх на мотивацію конфліктної бороть­би. Конфліктна свідомість часто перебуває під впливом стресу чи сильної фрустрації, які виникають внаслідок дій іншої сторони. Це накладає свій відбиток на перебіг усіх суб’єктивних процесів і харак­тер дій учасників конфлікту. Втягнуті у конфлікт люди рідко залиша­ються стриманими і холоднокровними, їх поведінкою керують по­тужні негативні емоції: роздратування, гнів, лють, які виростають до афективних реакцій. Втім, у ситуації сильного напруження можуть здійснюватися і неймовірні вчинки, що неможливі за буденних об­ставин, — як надзвичайно ефективні, так і цілковито неадекватні, хибні та шкідливі. У конфлікті важливі як швидкість індивідуальних реакцій, так і соціальна мобільність, хоч властиві йому стресові си­туації нерідко призводять не лише до неусвідомлених вчинків, але й до драматичних наслідків.

У конфліктах, що стосуються життєвих інтересів соціуму, як пра­вило, мобілізуються всі його внутрішні ресурси. Індивід намагається максимально задіяти свої фізичні, інтелектуальні та інші ресурси залежно від характеру конфлікту. Але в окремих учасників конфлікту можуть відбутися серйозні збочення суб’єктивних уявлень щодо по­дій реального протиборства, а викривлене сприйняття цілей і намірів супротивника, можливих наслідків його дій значно підвищує деструк­тивний потенціал конфліктної взаємодії. Держава ж, велика соціаль­на спільнота чи група у таких випадках, зазвичай, встановлює відпо­відний порядок (чи надзвичайний стан), особливі норми поведінки, коли діє формула: «Наявність зовнішнього ворога сприяє згуртуван­ню членів спільноти».

Тож вибір сторонами конфлікту своєї лінії поведінки залежить від багатьох суб’єктивно-психологічних чинників: емоційних, вольових, усвідомлених, інтелектуальних тощо; але він також обумовлений сукупністю зовнішніх, об’єктивних (ситуативних, випадкових) об­ставин. За характером прийняття цей вибір буває або логічно законо­мірним, або випадковим, нетрадиційним, парадоксальним. Протиді­ючі суб’єкти, перебуваючи у складній ситуації вибору, часто пов’язаної з ризиком, не завжди можуть прийняти раціональне і обґрунтоване рішення з урахуванням усіх альтернатив. Якщо вибір здійснюється швидко і під тиском, то коло його варіацій помітно скорочується, що веде до неадекватних дій та погіршує загальну ситуацію.

Сутнісний характер учасників конфлікту прийнято визначати за головними моделями конфліктної поведінки (комбінація стратегій і тактик дії), відповідно до яких кваліфікують три основні типи суб’єктів конфлікту.

Перший — деструктивний суд ’єкт, що відтворює відповідну, суто конфліктну, руйнівну модель поведінки. Він схильний до де­струкції відносин, до ініціації конфлікту і посилення протиборства через застосування агресії та насильства (аж до знищення супротив­ника). У побуті — це егоїст та бешкетник; в установі — кляузник, інтриган; у натовпі — провокатор, забіяка, ватажок безладдя і руй­нівних вчинків. Ця модель конфліктної поведінки реалізується у вій­нах, міжетнічних конфліктах, використовується терористами чи кримінальними злочинцями, які застосовують насильство. За певних умов деструктивними суб’єктами у конфліктах постають авторитар­ні політичні діячі диктаторського складу, які, керуючись ідеями влас­ної вищості, схильні жорстко домінувати і володарювати, руйнуючи чужі цінності. Це, відповідно, спричиняє соціальні катаклізми й гро­мадянські війни.

Другий тип — конформний су б ’єкт. Його характер і стиль поведін­ки цілком протилежній попередньому; позиція у конфлікті — пасивна, керована, що успішно «доповнює» деструктивну модель. Подібні суб’єкти, утілюючи протилежну сторону конфлікту, будуть частіше схильні поступитися, ніж продовжувати боротьбу; або ж можуть спів- діяти з деструктивними особами (в ар’єргарді їх сторони).

Третій — конструктивний суб ’єкт характеризується відповід­ним стилем поведінки. Цей конфліктант прагне за раціональних умов загасити конфлікт: докладає зусиль з пошуку рішення, котре буде прийнятним для обох сторін; сам робить кроки до примирення або «ангажує» посередника, легко заохочується до переговорного процесу. Наявність такої моделі поведінки навіть в одного з суб’єктів конфлікту має сприяти скорішому і менш руйнівному завершенню протиборства.

Традиційно панувала думка, що конфлікт є логічно пояснюваною суперечністю між людьми, які раціонально відстоюють свої інтереси. Але цьому розумінню суперечать деякі наукові висновки: конфлікт не завжди піддається логічній реконструкції, він часто навантажений емоційним суб’єктивізом чи ірраціональною складовою, яка утворює індивідуальну своєрідність конфлікту і не дозволяє розв’язати його у простий спосіб. Ірраціональний елемент у міжособистісних конфлік­тах іноді є його істинною, але латентною причиною, суб’єктивною мотивацією сторін, особливо якщо у протиборстві беруть участь психічно хворі чи психопатичні особи. Ірраціональна складова най­більш виявляє себе у міжнаціональних і релігійних конфліктах, які грунтуються на ціннісно-духовних протиріччях і через перевагу емоцій деструктивного характеру, непродуманість дій людей набува­ють некерованого характеру, а інколи в міру загострення й ескалації боротьби перетворюються на соціальну катастрофу.

5.4.