Стилі поведінки у конфліктній ситуації

У 1964 р. американські дослідники Роберт Р. Блейкта Джеин С. Моутон звернули увагу на відносно стійкі особливості но ведінки керівників і виокремили п’ять основних і три додаткові стилі управління, залежно від спрямованості керівника або н.і досягнення високих результатів, турботу про виробництво, або на турботу про людей.

Рис. 3.2. Стилі поведінки в конфлікті

Зупинимося коротко на особливостях кожного стилю.

Суперництво (боротьба) - людина максимально орієнто­вана на перемогу в конфлікті (9 - максимум за шкалою орієнтації на результат) і мінімально зважає на потреби інших (1 - міні­мум за шкалою орієнтації на поліпшення стосунків). Сторо­на конфлікту, іцо застосовує стиль суперництва, намагається нав’язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка супротивника. На переговорах застосовується тактика тиску й погроз, робляться спроби по­ставити під сумнів компетентність опонентів, вишукується слабке місце в їхній аргументації, як правило, спостерігається схильність до безапеляційних заяв, негативного ставлення до тих, хто має іншу думку. Гасла: «Сильний завжди правий»; «Переможців не судять».

Поступливість (згладжування) - жертвування інтереса­ми справи задля підтримання й поліпшення стосунків з іншою людиною (1 за шкалою орієнтації на результат і 9 за шкалою орієнтації на стосунки).

«Поступливий» намагається виглядати в очах оточення приємним, добрим, співчутливим, готовим допомогти. Він від­чуває страх перед несхваленням, перед можливістю бути знех­туваним. Виявляючи до інших знаки поваги та схвалення, «по­ступливий» очікує такого самого ставлення й до себе. Як пра­вило, він робить усе, щоб усунути саму можливість критики, запобігти загостренню конфліктів, апелюючи до потреби в со­лідарності. Гасла: «Ми всі одна щаслива команда, і не варто розхитувати човен»; «Мир за будь-яку ціну»; «Нехай буде греч­ка, аби не суперечка».

Ухиляння (відгороджування) - пасивна поведінка у кон­фліктній ситуації, що полягає в ігноруванні проблеми або від­кладенні свого втручання до «кращих часів» (1 за шкалою орі­єнтації на результат і так само 1 за шкалою орієнтації на стосун­ки). Це прагнення уникати гострих ситуацій і не обговорювати питання, які є предметом суперечок. Тактика присутності без ознак активного втручання, зберігаючи нейтралітет і не роз­криваючи своїх поглядів та ставлення до проблеми. Сторонам надається можливість самим зробити вибір і самим нести від­повідальність за свій вибір. Гасла: «Не буди лиха, поки тихо»; «Не чіпай, поки не зламається»; «Моя хата скраю».

Компроміс (порозуміння) - пошуки балансу взаємних по­ступок і надбань (5 за шкалою орієнтації на результат і 5 за шка­лою орієнтації на стосунки). Прагнучи порозумітися, сторони згоджуються на часткове задоволення своїх потреб, щоб збе­регти стосунки й отримати хоча б щось. При цьому має місце затушовування суперечностей і підкреслення спільності інте­ресів. Іноді компроміс є останньою можливістю прийняти пев­не рішення. Гасла: «Щоб себе не оголити і тебе не обділити»; «Краще маленька рибка, ніж великий тарган».

Співробітництво (колаборація) - орієнтація на якнай­повніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної си­туації (9 - максимум за шкалою орієнтації на результат і так само 9 за шкалою орієнтації на поліпшення стосунків). Інтереси іншої сторони визнаються частиною проблеми.

Кожен зі стилів має сферу, де його застосування виправда­не (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Ситуації та обставини, за яких доцільно або недоцільно застосовувати певний стиль поведінки у конфлікті

Продовження табл. 3.1

Між стилями поведінки в конфліктній ситуації та основни­ми життєвими позиціями індивідів існують певні взаємозв’яз­ки. Людина, яка є прихильником позиції «Мені добре - вам до­бре», здебільшого орієнтована на співробітництво в конфлікті.

Таблиця 3.2. Можливі взаємозв’язки життєвих позицій

зі стилями поведінки в конфліктній ситуації

У 1980 р. Т. Гледвін та І. Волтер продемонстрували, що у ме­неджерів наполегливість і схильність до врахування інтересів інших залежать від чотирьох чинників:

■ «розміру ставки», яку можна виграти або програти;

■ відносної сили, тобто можливостей однієї сторони впли­вати на іншу;

■ наявності взаємопов’язаних інтересів;

■ характеру стосунків, що склалися між сторонами.

Найвагоміший вплив на ступінь наполегливості мав «роз­мір ставки». На другому місці - врахування відносної сили су­противника. Взаємопов'язаність інтересів могла виявитися як у спільному для сторін, так і в протилежному напрямках, що впливало на схильність до кооперативної чи конкурентної по­ведінки. На обраний за першими трьома чинниками стиль по­ведінки певний модифікуючий вплив мав характер стосунків, що склалися між сторонами [165, с. 98-102].

3.3.