Принципи та процедура медіації
До принципів медіації найчастіше відносять: а) рівноправність сторін у процесі; б) нейтральність медіатора; в) конфіденційність; г) добровільність участі.
Утім, варто зазначити, що названі принципи не є чимось абсолютним і непорушним, і можна знайти випадки, коли якийсь із них порушується.
Наприклад, рівноправність сторін у процесі медіації, їхнє рівне право обирати посередника, висловлювати свою позицію, визначати порядок денний зустрічі, оцінювати прийнятність пропозицій, брати участь у формулюванні положень підсумкової домовленості нібито не викликає сумнівів. Але трапляються ситуації, коли одна зі сторін є «сильною», а інша - «слабкою». Відповідно медіатор прагне змінити співвідношення сил на більш збалансоване, що є передумовою конструктивних переговорів. Найчастіше це робиться за рахунок надання «слабшій» стороні дрібних переваг. До неї першої звертаються, першій дають слово, менше обмежують у часі тощо. У міжнародних переговорах посередники можуть застосовувати засоби тиску на незговірливусторону (загрозу економічних, політичних, дипломатичних санкцій). Рівноправність дещо обмежується в ім’я рівності або результативності.
Нейтральність медіатора є важливим чинником ефективної медіації. Однак іноді така сторона відсутня і посередництво здійснює зацікавлена сторона, наприклад США у конфлікті між палестинцями та ізраїльтянами. Неможливість знайти абсолютно незацікавлену, неупереджену сторону {«євнуха з Марса», як висловився один з американських авторів) найчастіше стосується міжнародних конфліктів. В інших випадках вимога нейтральності є важливою і доречною. За статутом професійних асоціацій посередників США, Великої Британії, Канади, якщо посередник у процесі медіації виявить так званий конфлікт інтересів (тобто свою потенційну чи реальну зацікавленість у певному вирішенні справи), він має інформувати про це сторони і припинити медіацію, крім випадків, коли сторони погоджуються на його подальшу роботу.
Конфіденційність є принципом і однією з переваг медіації. Якщо медіатор проводить сепаратні зустрічі, то узгоджує з кожною стороною, що з почутого він може передати іншій. Для того, щоб використати інформацію про випадок у навчальному процесі, медіатор має обов’язково отримати згоду обох сторін. Якщо сторони вважають, що вся інформація, яка стала відома під час посередництва, є конфіденційною, медіатор зобов’язаний поважати їхнє рішення.
Але, наприклад, за американськими законами, якщо медіатор дізнався про скоєний (чи планований) злочин або шахрайство, він мусить повідомити про це відповідні органи. У випадках, коли медіація проводиться за рішенням судді, той може вимагати від медіатора інформувати його про зміст переговорів сторін.
Добровільність. Як правило, медіація є добровільною. Сторона може відмовитися брати участь у медіації, перервати переговори за своїм бажанням, не погодитися з певним рішенням. Однак медіація може бути обов’язковою, якщо в чинному договорі сторони передбачили її використання у разі спірних ситуацій. За українським законодавством про колективні трудові спори, у випадку розбіжностей між сторонами має бути створена примирна комісія, до роботи в якій у разі потреби залучають посередника, тобто медіація не є обов’язковою. Але якщо
в колективній угоді записано, що в разі розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин щодо укладення чи зміни колективного договору вони вдаються до послуг посередника, то залучення медіатора в разі розбіжностей між сторонами стає обов’язковим. У деяких штатах США медіація є обов’язковим етапом досудового залагодження окремих справ, наприклад справ про розлучення.
Питання про функції посередника не має однозначного тлумачення в літературі. Дослідник Дж. Волл нарахував 50 завдань, або функцій посередника. Об’єднуючи й узагальнюючи наявні точки зору, можна визначити такі функції посередника:
1. Аналітична. Посередник має стимулювати сторони ретельно аналізувати ситуацію, відрізняти факти від інтерпретацій.
Реалізуючи цю функцію, він уважно вислуховує сторони, за допомогою запитань виявляє, що є суттєвим для кожної зі сторін у спорі та що може бути основою для залагодження конфлікту, звертає увагу сторін на спільні інтереси тощо. У посередництві існує два основні погляди на значення цієї функції. Один із них полягає в тому, що сторони самостійно мають розв’язувати конфлікт і функція посередника - передусім у налагодженні відносин і раціональній організації переговорів між сторонами. «Пам’ятайте, це не ваша проблема, це - проблема сторін», - радять посередникам прихильники цієї точки зору, вважаючи намагання медіатора розібратися в проблемі фактором його залучення, що може поставити під сумнів неупередженість, об’єктивність посередника. За іншим поглядом медіатор має бути компетентним у предметі спору, тому повинен попередньо вивчати ситуацію конфлікту, мати необхідну юридичну, економічну тощо підготовку залежно від предмета спору, а також досвід залагодження подібних конфліктів.2. Процедурна. Посередник домовляється зі сторонами про правила поводження в процесі переговорів і слідкує за дотриманням цих правил. У разі порушення правил він вказує на це порушникові і просить дотримуватися раніше досягнутих домовленостей.
3. Терапевтична. Посередник демонструє зацікавленість і повагу до кожної сторони. Дає можливість висловитися, «провентилювати емоції». Часом сторонам важко домовитися не через розбіжність інтересів, а через те, що пропозиції іншої сторони сприймаються як принизливі, несправедливі, такі, що призводять до «втрати обличчя». У цьому випадку часто достатньо змінити формулювання пропозиції.
4. Інформаційно-консультативна. Посередник може надавати сторонам інформацію. Найчастіше це правова інформація. Водночас посередник не повинен брати на себе функцію професійного консультанта. Наприклад, він може нагадати сторонам про те, що певні відносини регулюються відповідним законом, навести відповідне положення закону, але не повинен брати на себе тлумачення або роз’яснення закону.
Він має бути певним того, що кожна сторона усвідомлює свої інтереси та розуміє наслідки кожного пункту угоди, а якщо виникає сумнів щодо цього, то порадити сторонам звернутися за роз’ясненнями до адвоката чи відповідної установи.5. Контрольна. Посередник має оцінити реалістичність пропонованих домовленостей, перевірити, чи мають сторони необхідні повноваження, ресурси, прагнення для їх виконання. Як правило, посередник не контролює виконання сторонами домовленостей. Вважається, що якщо сторони добровільно досягли певних угод, то так само добровільно вони їх виконуватимуть. Крім того, досягнуті домовленості можуть бути оформлені відповідно завіреним договором, якщо сторони цього захочуть. Тоді їх угода набуває юридичної сили. І лише в міжнародному посередництві прийнято, що в деяких випадках посередник виступає гарантом виконання домовленостей.
6. Навчальна. Посередник учить сторони ефективному веденню переговорів і спілкуванню. Особливо очевидно це в разі шкільного посередництва, але також має місце в усіх сферах.
7. Креативна. Посередник може в деяких випадках пропонувати власні ідеї щодо розв’язання проблеми. Вважається, що сторони більше прихильні до рішень, у виробленні яких брали участь. Тому посередник має пропонувати власне рішення або після того, як сторони виявилися неспроможними його знайти, або в ситуації, коли пропозиція нейтральної сторони сприймається краще, ніж пропозиція сторони конфлікту.
Канадський дослідник Роберт Берт пише про принципи діяльності посередника, які він сформулював у вигляді коротких фраз-нагадувань:
Завдання-час-знаряддя. Завдання має бути зрозумілим, має бути визначено певний час, на який усі погодяться і дотримуватимуться його, та забезпечено відповідні знаряддя для роботи.
Процес, а не зміст. Посередник дбає, щоб сторони дотримувалися процедури, спрямовує їх у річище співробітництва, але не вирішує проблеми за них.
Судження, не засудження. Посередник не оцінює, не критикує сторони. Його судження є результатом активного слухання і спрямовані на перевірку правильності свого розуміння тих тверджень і пропозицій, які висловили сторони.
Відповідь, а не реакція. Посередник не повинен реагувати на почуте з позицій своїх цінностей, переконань, уподобань. Він має прагнути до безоціночної інструментальної відповіді, яка сприяє співпраці сторін.
Гідність та повага народжують довіру. Посередник демонструє повагу до сторін і визнання їхньої гідності. Він наголошує на тому, що для розв’язання конфлікту передусім необхідно захотіти його розв’язати.
Мандат і дозвіл. Посередник обов’язково має переконатися в тому, що сторони надали йому повноваження заглиблюватися в їхній конфлікт та працювати в ньому.
Місце, позиція, присутність. Посередник повинен пам’ятати, що він має бути рівновіддаленим від сторін, постійно опікуватися тим, щоб налагодити співпрацю між ними.
Слухати, слухати, слухати. Слухаючи сторони, посередник дає можливість прихованому конфлікту вийти на поверхню. Він також демонструє сторонам модель поведінки, яку варто наслідувати.
Дбай про процес, а не про результат. Посередник не повинен пропонувати сторонам можливе рішення навіть тоді, коли воно йому здається очевидним. Він має передусім дбати про співпрацю сторін.
6.5.