Причини конфліктів

Масштабні конфліктні ситуації свідчать про протікання у суспіль­стві дезорганізуючих процесів, короткочасну чи тривалу дезінтеграцію важливих суспільних інститутів, які забезпечують соціальну стабіль­ність конкретного суспільства чи спільноти.

У цілому ж виникнення та розвиток конфліктів обумовлені дією двох груп причин — об’єктивних та суб’єктивних. До об’єктивних причин конфліктів можна віднести головним чином ті обставини со­ціальної взаємодії людей, які призвели до зіткнення їх інтересів, ду­мок, установок тощо. Об’єктивні причини викликають виникнення передконфліктної обстановки — об’єктивного компонента передкон- фліктної ситуації. Суб’єктивні причини конфліктів головним чином пов’язані з тими індивідуальними психологічними особливостями опонентів, які ведуть до того, що вони обирають саме конфліктний, а не будь-який інший спосіб розв’язання об’єктивної суперечності, що склалася.

При розгляді характеру взаємозв’язку між об’єктивними та суб’єктивними причинами конфліктів можна зазначити, що жорсткий розподіл об’єктивних та суб’єктивних причин конфліктів, а тим біль­ше їх протиставлення є неправомірним. Будь-яка об’єктивна причина відіграє свою роль у виникненні конкретної конфліктної ситуації, зокрема з причини дії суб’єктивних чинників; немає жодного кон­флікту, який би тією чи іншою мірою не був обумовлений суб’єктивними та об’єктивними причинами; практично будь-який конфлікт має цілий комплекс об’єктивно-суб’єктивних причин.

Слід підкреслити, що хоча об’єктивні фактори і створюють осно­ву для конфлікту, самі по собі вони його не викликають, якщо не виникають сприятливі умови для виникнення та розвитку конфліктної дії. Звідси випливає, що для виникнення та розвитку конфлікту оче­видного значення набуває усвідомлення його причин та глибини відповідними групами людей, які відчувають ущемлення будь-якого важливого для них інтересу. Але щоб конфлікт став реальністю, необ­хідна реальна соціальна дія.

Отже, щоб конфлікт виник і став розвиватися, необхідна взаємодія трьох його основних факторів: 1) наявність об’єктивних передумов конфлікту, які полягають у більш-менш значному ущемленні корінних інтересів, потреб, прав і т. п. індивідів, об’єднаних в одну соціальну групу, з боку іншої соціальної групи, яка зосереджує у своїх руках основні багатства суспільства, механізми їх розподілу, владу тощо; 2) усвідомлення ущемленими соціальними групами протилежності своїх корінних інтересів інтересам пануючої еліти; 3) активна соці­альна дія пригнічених, знедолених, спрямована на втілення в життя своїх корінних інтересів через пряме соціальне зіткнення з інтереса­ми тих, хто володіє багатством, владою та іншими благами.

Сучасна конфліктологія виділяє тут такі об’єктивні причини конфліктів.

Природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інтересів людей, у процесі їх життєдіяльності. Люди повинні постійно спілку­ватись, вирішувати численні проблеми; у процесі взаємодії інтереси людей час від часу можуть зіткатися; це зіткнення інтересів, яке практично не залежить від їх волі та бажання, і створює об’єктивну основу можливих конфліктних ситуацій.

Недостатня розробленість правових та інших нормативних про­цедур розв’язання соціальних суперечностей, що виникають у про­цесі взаємодії людей. Наприклад, у нашому суспільстві ще не роз­роблені ефективні, стандартні, всім відомі неконфліктні способи за­хисту підлеглих від свавілля начальників. У більшості передконфлік- тних ситуацій вони або поступаються, або йдуть на конфлікт.

Нестача значущих для нормальної життєдіяльності людей мате­ріальних і духовних благ. Те, що ми живемо у суспільстві різноманіт­них дефіцитів, помітно впливає на життя людей, кількість і характер конфліктів між ними.

Рівень життя багатьох українців. Ця об’єктивна причина пов’язана з матеріально-побутовою невлаштованістю, нестачею фі­нансових коштів для задоволення елементарних потреб сім’ї. Оче­видно, що бідна, невлаштована людина є більш конфліктною порів­няно з людиною, в якої перелічені проблеми успішно вирішені.

Достатньо стійкі стереотипи міжособистісних і міжгрупових стосунків громадян сприяють виникненню конфліктів. Ці стереотипи сформувалися за тривалий час. Радянська людина з моменту свого народження виховувалась у дусі класової боротьби, нещадної нетер­пимості до своїх класових супротивників і всіх, хто не поділяв відпо­відну інтерпретацію комуністичної ідеології. Об’єктивно такі сте­реотипи міжособистісних стосунків, що зберігаються і сьогодні, сприяють більш частому виникненню конфліктів.

Структурно-організаційні причини конфліктів полягають у невід­повідності структури організації вимогам діяльності, якою вона за­ймається. Чим менш гнучко керівництво організації пристосовує її структуру до вимог діяльності, тим більше в організації виникає конфліктів.

Функціональні причини конфліктів викликані неоптимальністю функціональних зв’язків організації із зовнішнім середовищем, між структурними елементами організації, між окремими працівниками. Зовнішні функціональні зв’язки організації повинні максимально відповідати поставленим завданням і забезпечувати їх виконання. Будь-яка організація є елементом системи більш високого порядку.

Ситуативно-управлінські причини конфліктів обумовлені помил­ками, яких припускаються керівники та підлеглі у процесі вирішення управлінських та інших завдань. Прийняття помилкового управлін­ського рішення об’єктивно створює можливість конфліктів між авто­рами рішення та його виконавцями.

Крім названих існує ще ціла група об’єктивних причин, вплив яких на конфліктність людини поки ще не вивчений. До них можна віднести помітні відхилення від екологічних нормативів у навколиш­ньому середовищі людей, відхилення в характеристиках електромаг­нітного поля, викликані активністю Сонця або технічними устроями, тощо.

До суб’єктивних причин конфліктів належать ті, що обумовлені особистісними установками, позиціями та прагненнями людей, фак­том їх включення до соціальних груп і пов’язані перш за все з суб’єктивними особливостями соціальної взаємодії. Вивчення кон­фліктів дозволило виявити декілька типових причин, що мають соціально-психологічний характер.

Втрати та викривлення інформації в процесі міжособистісної та міжгрупової комунікації. Невірне розуміння одним одного може бути основною причиною конфліктів або ускладнювати розв’язання соціальних суперечностей, що виникли за інших причин.

Незбалансована «рольова» взаємодія людей. У ситуації міжосо- бистісного спілкування людина або обидва партнери можуть віді­гравати не ті ролі, на які очікує партнер по взаємодії.

Незбіжність позицій, яка може бути викликана не дійсними роз­біжностями у поглядах на одне і те ж, а підходом до проблеми з різних позицій. Як ілюстрація цього може бути використана відома притча про слона та п’ятьох сліпців, які помацали різні частини тіла тварини і дійшли різних висновків про те, на що схожий слон. Пере­могла точка зору сліпця, який виявився найбільш високим, встиг помацати вухо і стверджував, що слон схожий на аркуш пергаменту.

Вибір людьми різних засобів оцінки результатів діяльності та осо­бистості одне одного. В основі оцінки лежить порівняння. Оцінюючи інших, людина за основу оцінки бере те, що їй не вдалось зробити по­рівняно з ідеалом, нормою, метою діяльності та іншими людьми, які виконали таку ж роботу добре. Свої ж результати працівник оцінює у порівнянні з людьми, які виконували таку роботу гірше. Отже, одна і та ж робота залежно від способів оцінки може бути оцінена не лише по-різному, а й протилежним чином. Це створює конфлікти.

Існує ще низка соціально-психологічних причин міжособистісних і міжгрупових конфліктів: внутрішньогруповий «фаворитизм» (пере­вага членів своєї групи перед представниками інших груп); конкурент­ний характер взаємодії між людьми та групами; прагнення до влади; обмежена здібність людини до зміни власної позиції в результаті спів­віднесення її з позиціями інших людей; бажання одержати від людей більше, ніж віддавати їм; психологічна несумісність людей тощо.

І, нарешті, особистісні причини конфліктів пов’язані перш за все з індивідуально-психологічними особливостями учасників конфліктів, обумовлені специфікою психічних процесів, які виникають при вза­ємодії людей між собою та з оточуючим середовищем.

Суб ’єктивна оцінка поведінки партнера як недопустимої. Під час соціальної взаємодії у людини існує певний діапазон варіантів очіку­ваної поведінки, діяльності з боку партнера по взаємодії. Характер такої поведінки залежить від індивідуально-психологічних особливос­тей людини, її психічного стану, ставлення до конкретного партнера, особливостей актуальної ситуації взаємодії. Якщо реальна поведінка партнера є бажаною або допустимою, то взаємодія продовжується без­конфліктно. Небажана поведінка може призвести до створення перед- конфліктної ситуації, а недопустима — до конфлікту.

Психологічні домінанти поведінки особистості, тобто її ціннісні орієнтації, цілі, мотиви, інтереси та потреби. Ціннісні характеристи­ки у людей завжди відносні. Деякі гинуть за метал, а інші — за ідею. Це розходження особистісних сенсів та значень є однією з головних причин конфліктів і визначає лінію поведінки у конфлікті, його стра­тегію та тактику.

Недостатня психологічна стійкість до негативного впливу на психіку стресових чинників соціальної взаємодії. Конфліктна ситуа­ція — це складна для людини ситуація соціальної взаємодії. До кон­флікту призводить саме непідготовленість людини до ефективних дій у таких ситуаціях. Людина може мати уявлення щодо засобів безкон­фліктного виходу із передконфліктних ситуацій, але не мати навичок їх використання на практиці

Погано розвинута у людини здібність до емпатії, тобто до ро­зуміння емоційного стану іншої людини, до співчуття. Оцінка по­ведінки людини, котра не розуміє емоцій та почуттів партнера по взаємодії, як небажаної чи недопустимої може викликати конфліктну реакцію.

Неадекватний рівень домагань також сприяє виникненню між- особистісних і внутрішньоособистісних конфліктів. Завищена само­оцінка, як правило, викликає негативну реакцію з боку оточуючих. Занижена оцінка має своїми наслідками підвищену тривожність, невпевненість у своїх силах, тенденцію уникати відповідальності тощо.

Акцентуації характеру. Вони виявляються у надмірному прояві окремих рис характеру або їх поєднанні у конкретної людини і являють собою крайні варіанти норми, що навіть межують з психопатіями.

Установки особистості, які утворюють ідеальні типи індивіду­альності^[4]. Причиною конфлікту в цьому випадку може бути проти­річчя між різними ідеальними типами, якщо вони виражені досить яскраво. Так, наприклад, взаємодія людей теоретичного і економіч­ного типу вже з самого початку містить у собі небезпеку конфлікту через їх протилежні внутрішні життєві спрямування. Для людини теоретичного типу процес її діяльності є самоціллю. її переживання відірвані від реального життя, вона живе мов би поза реальним часом та простором. Людина ж економічного типу в усьому шукає користь, для неї все стає засобом покращити реальне життя, отримати макси­мальну вигоду. Зрозуміло, що при взаємодії таких типів дуже важко розраховувати на безконфліктні відносини.

Говорячи про причини конфліктів, не можна обминути такі про­блеми, як важкі ситуації в житті людини та стрес. Важка ситуа­ція — це складна обстановка, викликана порушенням відповідності між вимогами діяльності, можливостями людини та умовами оточен­ня, яка викликає в людини психічне напруження. Зазвичай важкі ситуації бувають викликані об’єктивними обставинами. Але в їх пере­творенні на важкі значну роль відіграє і суб’єктивна складова. Якщо людина в результаті особливостей власної нервової системи не є психологічно стійкою до таких ситуацій, у ній починають накопичу­ватись негативні емоції, що врешті-решт призводить до стресу.

Стрес як реакція організму на вплив зовнішніх обставин у кон- фліктологічному аспекті посідає двоїсте місце. З одного боку, він є наслідком конфліктів, бо напруженість, тривожність, неспроможність людини адекватно оцінювати події і т. ін. випливає з конфліктних стосунків з оточенням. А з другого — під час стресу людина часто стає «конфліктогеном» як для самої себе, бо в неї посилюється вну­трішній розлад, так і для свого оточення. Таким чином, стрес постає як фактор, який викликає конфліктну взаємодію.

Названі причини виникнення конфліктів зустрічаються найчастіше, але вони не вичерпують переліку всіх причин, що призводять до виник­нення та загострення конфліктів як на соціальному, так і на особистіс- ному рівні. Важливими складовими конфлікту є прагнення сторін, стра­тегія та тактика їх поведінки, а також сприйняття конфліктної ситуації.

3.4.