Мотивація конфліктантів
Пояснення активності та спрямованості дій опонентів у конфлікті потребує розуміння мотивів, цілей, інтересів, цінностей і потреб окремих осіб, соціальних груп тощо.
Мотиви в конфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, пов’язані із задоволенням потреб, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають конфліктну активність суб’єкта.
У конфлікті часто досить складно виявити істинні мотиви опонентів, бо вони у більшості випадків приховують їх, декларуючи мотивацію участі у конфлікті, яка відрізняється від первинних мотивів. Мотив є у діях кожного учасника конфлікту. При цьому мотиви можуть не збігатися і навіть бути протилежними. Якщо ми знаємо мотивацію конфліктуючих сторін, то значною мірою починаємо розуміти сенс їх протистояння.Базовим спонуканням активності людей у конфлікті є їх потреби, тобто стан суб’єктів, який утворюється завдяки нестачі об’єктів (ресурсів, влади, духовних цінностей), необхідних для їх існування та розвитку. Потреба в безпеці, визнанні, ідентичності, соціальній належності тощо властива як окремому індивіду, так і соціальним групам, цілим суспільствам і державам.
Аналіз причин поведінки сторін у конфліктах показує, що вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси, які являють собою усвідомлені потреби. Близькими до інтересів є й цінності, які можна відстоювати у конфлікті. Це можуть бути загальнолюдські цінності, цінності, виражені в якомусь конкретному творі мистецтва, а також особистісні цінності. Мотиви конкретизуються в цілях, на досягнення яких спрямовані дії людини. Метою суб’єкта в конфлікті є його уявлення про кінцевий результат конфлікту. Цілі можуть бути стратегічними та тактичними. Основна мета — оволодіння об’єктом конфлікту. Але залежно від розвитку конфлікту ця основна мета може бути замінена на іншу, яка на початку конфлікту виступала як мета-засіб.
Мотиви індивіда, групи не виникають самі по собі і часто визначаються умовами, ситуацією, в яких вони перебувають.
Соціально дезорганізуючі процеси у суспільстві деформують суспільну свідомість, яка реалізується і проявляється через потреби, інтереси і, отже, через цілі, вчинки та дії конкретних людей та груп. Зокрема, депри- вація — стан соціуму, групи, людини, для яких характерною є явна розбіжність між очікуваннями людей і можливостями їх задоволення. З часом депривація може посилюватися, зменшуватися або залишатися незмінною. Посилення депривації спостерігається при певних умовах: зменшенні засобів для задоволення запитів, які вже сформувалися; більш швидкому зростанні очікувань порівняно з можливостями їх задоволення; при одночасній зміні і очікувань, і можливостей їхнього задоволення, як це сталось після розпаду Радянського Союзу. Депривація створює напружений стан у суспільстві, що сприяє виникненню конфліктів.Останній елемент спрямувань людини, соціальної групи у конфлікті, який слід обов’язково враховувати, — це позиція, тобто система ставлення до елементів конфліктної ситуації, яка проявляється у відповідній поведінці та вчинках. Позиція характеризується, з одного боку, динамічністю, а з другого — відносною стійкістю.
Конфлікти не завжди піддаються логічній реконструкції і часто навантажені ірраціональною складовою, яка утворює індивідуальну своєрідність конфлікту і не дозволяє розв’язати його простими засобами.