Попередження конфліктів

Попередження конфліктів — запобіжна діяльність, спрямова­на на недопущення виникнення конфліктів та їх руйнівного впливу на соціальну систему в цілому або галузеві відносини. Ця діяльність передбачає активне та виважене втручання суб’єктів управління кон­фліктом у реальний процес суспільних відносин, у будь-які взаємодії людей у різних галузях життя; за цих умов можливо запобігти сти­хійному розвитку конфліктогенних подій, якщо це є доцільним з точки зору загальних інтересів.

Стратегія попередження конфліктів містить чітку систему дій та сукупність визначених методів управління відносинами соціальних суб’єктів на грунті суперечностей. Протиріччя, що загострюється, не перетвориться на конфлікт, якщо активне втручання у цей процес почнеться з виявлення незгоди між суб’єктами з найбільш важливих для них питань або з визначення джерел напруження. Слід вирізняти етапи часткового і повного запобігання конфліктам, а також раннє попередження та упереджувальне вирішення.

Часткове запобігання є можливим за умов блокування однієї з при­чин потенційного конфлікту та обмеження її негативного впливу на опонентів. Стратегія повного запобігання передбачає нейтралізацію дії всього комплексу чинників, які детермінують конфлікт; це дозволяє спрямувати взаємовідносини протидіючих суб’єктів у напрямі порозу­міння і співробітництва. Упереджувальне вирішення конфлікту (як і раннє попередження) є спробою узгодження суперечливих інтересів і позицій суб’єктів у соціальному просторі їх стосунків, тобто досягнен­ням згоди з найбільш важливих питань їх життєдіяльності.

Попередження конфлікних ситуацій найбільш доцільне у тих сферах соціальних відносин, де він має тенденцію набувати ірраціо­нального характеру: релігійна, расова, міжнаціональна, культурно- мистецька, ідеологічна тощо. Запобігання конфлікту є можливим за наявності відповідних ресурсів — економічних, політичних, соціаль­них, правових, інформаційних, фізичних та здійснюється як комплек­сна система засобів, що мають ефект лише за умов реалістичної оцінки ситуації й толерантної позиції сторін-учасників, які виявили готовність до взаємного узгодження інтересів.

Узгодження інтересів — це оптимальний спосіб зняти напружен­ня і досягти консенсусу між суб’єктами, що стоять на порозі конфлік­ту; але він не завжди є можливим, тож доцільно застосовувати інші методи запобігання: сполучення інтересів і прагнень сторін; підкорен­ня периферійних інтересів головним, тимчасових — постійним, по­точних — стратегічним; доцільною є тактика розведення сторін-опо- нентів. Найоптимальнішим варіантом попередження зіткнення є «ідеальна міра» сполучення конфліктних інтересів, яка б не ущімлю- вала нікого і задовольняла всіх; ця ситуація упереджувального вирі­шення конфлікту досягається паритетним компромісом.

Нарешті, стратегії запобігання конфліктам вимагають дотриман­ня таких принципів, як своєчасність дій з упередження можливих колізій, оперативність та відкритість (гласність). Адже чим раніше інформація про можливий конфлікт стане відома громадськості (на­приклад, завдяки конфліктному прогнозу) та чим оперативніше влада (її органи, уповноважені особи) вживе запобіжних дій щодо нього, тим нижчою буде ймовірність його реального здійснення.

7.4.